Максиме́йко Олексі́й Іва́нович (Олекса) (26 травня 1921, Снітин, Лубенський район, Полтавська область — 17 березня 2010, там же) — український поет, нагороджений орденами і медалями, член НСПУ.
З життєпису В 1930-х роках його батько Іван Дмитрович, хлібороб, був арештований та через кілька тижнів розстріляний.
Закінчив фельдшерсько-акушерську школу та Київський університет.
З першого до останнього дня пройшов війну з нацистською Німеччиною — кулеметник 984-го стрілецького полку санінструктор, військфельдшер 382-го окремого дивізіону протиповітряної оборони, повернувся у званні лейтенанта. Виступав у дивізійній та армійській газетах з ліричними творами. Важко контужений на березі річки Урух, притоки Тереку, переховували та лікували селяни-осетини Тменови, яких він після війни знайшов. 1946 року поступив на філологічний факультет Київського університету.
В повоєнний час працював у періодиці — у редакціях журналів «Колгоспник України», «Радянська школа». Перша книжка «У пломені літ» з'явилася 1972 року — за сприяння Абрама Кацнельсона й Дмитра Міщенка.
Твори Автор поетичних книжок: «Суцвіття», 1965 «Петрусь» 1972 «У пломені літ», 1972 «Відлуння часу», 1981 «Солдатською ходою», 1986 «Наперекір долі», 1990 «Весни у березових сережках», 1991 «Колосок на вітрах», 1994 «Всупереч літам» (вибране), 1995 «Росою травневою вмитий», 1996 «А юність на Ельбі лишилась», 1997 «Оранта: Лірика», 1999 «Дивишся з фото на мене», 2000 «Сула, як пісня», 2001 «Обезсмертив (лірика)», 2002 «Сторінки юності (фронтовий щоденник)», 2002 «Одкровення», 2002 «Мизинівка», 2003 «Дивуюся, як вижив я…» «Есклібрис» «Слово — моя зброя»
Джерела Вірші. Поезія. НСПУ Слово Просвіти ЕСУ
Посилання «На крутосхилі життя»: до 100-річчя від дня народження українського поета-фронтовика, уродженця краю Олекса Максимейка. Полтава — 2021