Глі́б Олекса́ндрович Лазаре́вський (* — 15 січня 1949) — український літературознавець, син О. М. Лазаревського, прокурор (прокуратор) Найвищого суду УНР (1919).
Початки Перші роки проживав у селі Підлипне Конотопського повіту. Його батька переводять до Київського окружного суду, родина переїжджає. Випускник юридичного факультету Київського університету св. Володимира. У часі навчання розповсюджує журнал Київська старовина. Там надруковано його першу пробу пера — статтю «Список докторов медицины из малороссов, практиковавших в России у XVIII ст.», яку схвально оцінив В. Горленко.
Працює в юридичній царині при Київському окружному суді, судовим слідчим у Конотопі, в окружних судах Чернігова, Вільна, Києва.
Кооперативний час 1917 року почав дослідницьку роботу над творчістю Т. Шевченка.
Восени 1917 р. за власним бажанням полишає цю роботу та переходить у Київський губернський союз кооперативних закладів. За Української Центральної Ради став активним учасником національного руху, був членом Українського правничого товариства. Від березня 1918 р. — 1-й помічник старшого військового прокурора Української Народної Республіки.
За гетьманату П.Скоропадського працював у Головному військово-юридичному управлінні, а також у Комісії з питань правничої термінології. У грудні 1918 р. очолив Окрему слідчу комісію при Осадному корпусі січових стрільців Є. Коновальця. Від травня 1919 р. — один з прокурорів (прокураторів) Найвищого суду УНР.
У кінці серпня 1919 року, коли в Києві денікінці оголосили мобілізацію юристів, виїжджає за межі столиці. Наприкінці листопада таємно повертається, через кілька днів денікінська контррозвідка арештовує його на квартирі, ув'язнений у Лук'янівській тюрмі, вирок — «розстріляти в адміністративному порядку». 16 грудня більшовики займають Київ, це рятує Лазаревського від смерті. Продовжує роботу в кооперації, за сумісництвом — заступник ліквідаційної комісії при Київському губревкомі в 1920 році. Окрсільсоюз ліквідовано весною 1925 року, Лазаревський на роботі в Київській обласній сільськогосподарській студії Наркомзему як науковий секретар та юрисконсульт.
Робота за кордоном У січні 1930 року дістає наукове відрядження на три місяці за кордон — до Польщі й Франції, для збору матеріалу, який стосується Т. Шевченка. Однак перебування там трьома місяцями не обмежилося.
Його роботи цього часу: «Молодість Лесі Українки» — 1935-36, упорядкував великий том листування М. Драгоманова з членами Старої громади, «Земельний устрій Совєтської України» — 1938, «Український науковий інститут за п'ять літ його існування. 1930—1935» — 1935, «Український науковий інститут за 1935-39 роки» — 1939, «Вмарш синіх жупанів. Фрагмент зі спогадів із року 1918» — 1939, «Та не буде лучше… (Спогади емігранта про старі панські садиби в Україні» — 1938.
Існують конспірологічні теорії, що науково-творча діяльність Лазаревського була прикриттям, а насправді «дізнавався про настрої буржуазного польського керівництва відносно СРСР».
Знову в радянському часі У вересні 1939 року повернувся в радянську Україну. Дружини й сина вдома нема — їх засуджено на 5 років позбавлення волі за «підозру в шпигунській діяльності» на користь Польщі та заслано до Сибіру.
1940 року в Сумах — працює перекладачем і приватним викладачем іноземних мов — добре володів німецькою, польською, французькою; гірше — англійською, голландською, іспанською, італійською мовами.
1941 року йому дозволено повернутися до Києва, клопочеться про повернення сім'ї.
У грудні 1941 року евакуюється до Уфи, працює перекладачем при Академії наук та літературним редактором і перекладачем в Інституті історії Академії наук.
З липня 1943 року — в. о. старшого наукового співробітника Державного літературно-художнього музею Т. Г. Шевченка в Уфі, в тому часі починає писати спогади про «Київську старовину» та працю «Шевченко й Лазаревські».
Літом 1944 року з музеєм переїжджає до Києва, тут обіймає посаду завідувача відділу музею.
1 жовтня 1946 року з'являється постанова ЦК КП(б)У "Про журнал «Вітчизна», в ній зокрема є і таке: .
5 жовтня переведений на посаду наукового співробітника музею.
22 листопада 1947 року взагалі звільнений з роботи — «за недотримання ідеологічного рівня в наукових роботах».
Його роботи цього часу: «Культура російського народу й Т. Г. Шевченко» — 1946, «Культура російського народу і пам'ять про Т. Г. Шевченка (1861—1918)» — 1947 — високо оцінив літературознавець О. Білецький.
Квітнем 1948 року направлений до Львова, працює бібліотекарем в обласній бібліотеці у відділі опрацювання книг.
Помер 15 січня 1949 року, похований на 75 полі Личаківського кладовища. Помер від застуди внаслідок виснаження організму через життя впроголодь,
Джерела та література О. О. Лазаревський, І. Б. Усенко. Лазаревський Гліб Олександрович // Прес-центр Літопис роду Лазаревських (Спогади Гліба Лазаревського про журнал «Киевская старина») Три брати Лазаревський Гліб Олександрович