Миха́йло (МихаїлВерига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — С. 166. — ISBN 5-7773-0359-5.) Іванович Малино́вський гербу Побуг (криптонім М. М.; 20 листопада 1812, Новосілка, нині Тернопільського району — 25 лютого 1894, Львів) — український церковний та громадсько-політичний діяч, греко-католицький публіцист, історик. Один із засновників Головної Руської Ради, театру товариства «Руська бесіда». Із середини 1860-х — москвофіл.

Біографія Народився 20 листопада 1812 року в с. Новосілка, нині Тернопільського району. Син середньої руки землевласника.

Середню освіту здобував у Бережанській та Львівській гімназіях. Вивчав філософію у Львівському університеті та з 1837 року — богослов'я у Віденському університеті. По закінченні навчання був катехитом — викладав закон Божий у львівських гімназіях. У 1839 році був референтом студії Львівської греко-католицької духовної семінарії.

Секретар «Головної Руської Ради» у 1848–1851 роках. У 1850 — на початку 1860-х років у працях доводив право галицької інтелігенції на рідну мову.

Контактував з інтелектуальними та громадськими діячами, зокрема з Єрнеєм Копітаром, Франьо Міклошичем, А. Тайнером. Засуджував намагання замінити кириличний шрифт на латинський для українців Галичини. Згодом був львівським каноніком.

У 1861–1866 роках — посол Галицького сейму (від виборчого округу Монастириська — БучачWykaz Członków Sejmu krajowego królestwa Galicyi i Lodomeryi, tudzież wielkiego xięstwa Krakowskiego w r. 1863 . — Lwów, 1863. — S. 5. у межах адміністративного Станіславського округуWykaz posłów na Sejm krajowy, królestwa Galicji i Lodomerji tudzież W. Ks. Krakowskiego. — 1861. ). Обрання його послом підтвердженне на засіданні Сейму 20 квітня 1861 року.Protokoł obrad sejmowych. — S. 3. У 1869 році — віриліст під час сесії замість померлого митрополита Спиридона ЛитвиновичаЛевицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848—1914 . — С. 119.. 1863 року входив до складу комісії по укладенню україномовних підручників для місцевих гімназій.

Пропагував тверезий спосіб життя, сприяв виникненню товариств тверезости.

Від середини 1860-х років перейшов на позиції москвофільства.

В 1869–1870 роках — адміністратор Львівської архиєпархії, з 1873 року архидиякон, голова (канцлер) митрополичої консисторії. Генеральний вікарій, секретар митрополита Йосифа Сембратовича. В очах сучасників символізував собою табір «святоюрців». 1882 року через судовий процес проти провідників москвофільства подав у відставку.

Помер 25 лютого 1894 року у Львові, похований у гробниці галицьких митрополитів і крилошан на Личаківському цвинтарі.

Праці Автор праць по історії Української греко-католицької церкви — німецькою, польською, російською мовами: латинською мовою — богословських студій (основна — ).

1863 року видав із своїми додатками працю Михайла Гарасевича «Annales Ecclesiae Ruthenae», був її редактором та упорядником.Паславський І. Галицький єпископ Петро — ставленик і дипломат Данила Романовича // Український історичний журнал. — 2013. — № 5 (512) (вер.—жовт.). — С. 78. — ISSN 0130-5247. Популяризував використання історичних джерел у періодичній пресі. Його роботи друкувалися, серед іншого, в часописах «Augsburger Allgemeine Zeitung» та «Зоря Галицька». У публікаціях підіймав питання громадського, культурного, політичного та церковного життя Галичини.

Погляди «Повиноватися начальству за самую совість. Не осуждати дійствій і требованій правительства, которих доброта не всим дозримая єсть… Християнство противно єсть всякой мятежи і святі апостоли і первиє христіяни за повиновеніє Богу гоненіє невинно лучше страждали, а не поставали проти власти по наміру Христа, повинующогося неправедно Єго судящему…»«Збаражчина». — Розділ 5. — С. 111.

Примітки

Джерела

Посилання Інститут історії України . Угодова політика Юліяна Лаврівського.