Юлій Якович Керкіс ( , Київ Російська імперія — 30 січня 1977, СРСР) — радянський генетик і селекціонер, родом з Києва. Працював разом з Миколою Вавіловим і Германом Мьолером. Неодноразово піддавався тиску радянської влади і спецслужб. У часи домінування «мічуринської біології» працював у вівчарському радгоспі в Таджикистані. Пізніше завідував лабораторією в Інституті під керівництвом Миколи Дубініна.
Біографія Народився в Києві в родині адвоката Якова Родіоновича Керкіса. Мати — Роза Самуїлівна.
В 1925 році, у віці 18 років, працював нештатним постійним співробітником Зоологічного музею ВУАН у Києві, де займався технічним упорядкуванням ентомологічних колекцій і провів перші наукові дослідження, щодо генітального апарату клопів, за результатами яких того ж року було підготовлено та надіслано рукопис статті в «»Звідомлення за 1925 рік Української Академії наук у Київі. Київ: Друкарня УАН, 1926. 80 с. (сс. 40, 43), який було опубліковано в 1931 році, а також ще одну статтю на цю тему було опубліковано в 1926 році в російському журналі.
Завдяки ранньому знайомству з Феодосієм Добжанським зацікавився біологією, зокрема ентомологією. За його рекомендацією переїхав до Ленінграду, де деякий час працював препаратором у Зоологічному інституті. У 1926 Юлій поступив до природничого відділення фізико-математичного факультету Ленінградського університету. У тому ж році вийшла його перша наукова стаття, присвячена будові статевого апарату водяних клопів. Вчився на кафедрі генетики під керівництвом професора Юрія Філіпченка. Після закінчення університету Юрій Філіпченко запросив Керкіса на посаду молодшого наукового співробітника у новостворену лабораторію генетики АН СРСР. Невдовзі Філіпченко помер, а лабораторію очолив Микола Вавілов.
Вавілов сприяв створенню групи генетики дрозофіли, яку очолив Керкіс. 1932 року лабораторію було переформовано у Інститут генетики АН СРСР. У 1933 році до інституту приїхав Герман Мьоллер, для якого було створено лабораторію гену і мутагенезу. Юлій Керкіс перейшов працювати до Мьоллера, вивчаючи закономірності мутагенезу. У 1934 за роботи щодо залежності формування гонад дрозофіли під дією змін температури, які були опубліковані в німецьких журналах, Юрію було присвоєно ступінь кандидата біологічних наук.
У 1933 році Керкіса вигликали до ОГПУ і взяли підписку про співробітництво. Від нього вимагали доносити на співробітників Інституту генетики. Проте Керкіс порушив підписку, розповів про виклики дружині і Вавілову, а також відмовлявся давати неправдиві свідоцтва про Мьоллера, Вавілова, інших співробітників. Після переїзду інституту до Москви у 1934 році Вавілов і Керкіс сподівались, що виклики припиняться, проте вони продовжувались. Тоді за порадою Вавілова Юлій влаштував скандал і домігся, щоб його перестали викликати до «органів».
Під час ленінградського періоду Керкіс викладав генетику і селекцію у Ленінградському сільгосптехнікумі, у Ленінградському педагогічному інституті ім. Бубнова, в
У 1937—1941 роках за завданням Миколи Вавілова вивчав зміни у томатах при щепленні за методом Трофима Лисенка. У 1940 році після арешту Вавілова Лисенко очолив Інститут генетики й одразу почав тиск на Керкіса. Проти Юрія було висунуте звинувачення у залишенні робочого місця на 50 хвилин раніше за кінець робочого дня, але суд виправдав його. Тим не менш Керкіса було звільнено з інституту. У травні-червні 1941 року Юлій працював у Зоологічному інституті АН СРСР.
Під час радянсько-німецької війни родина Керкіса евакуювалася у Сталінабад, столицю Таджицької РСР, де Юлій намагався влаштуватися на роботу у філіал Зоологічного інституту. Проте йому дали лише маленьку будку як житло без оплати роботи. Восени дружина Наталія почала працювати асистентом Сталінабадського медичного інституту, тому родина переїхала до більшої кімнати. У листопаді 1941 року Керкіс знайшов роботу зоотехніка у Державному племінному розсаднику гісарських овець у селищі Шахрінау в 42 км від Сталінабаду. Там він працював до 1949 року. У вересні 1948 року після так званої «мічуринської сесії ВАСГНІЛ» Керкіса було піддано критиці і переслідуванням за сповідування принципів класичної генетики. ЦК Компартії Таджицької РСР вимагало від нього зректися поглядів Вавілова і Мюллера, його вчителів. Коли Керкіс відмовився, над ним нависла небезпека звільнення. Проте зусиллями сільгоспвідділу ЦК його оголосили прибічником ідей Лисенка і дали йому спокій. 1949 року Керкіса було призначено директором радгоспу «Гіссар». Паралельно з 29 грудня 1949 року по 24 лютого 1954 він працював у НДІ тваринництва і ветеринарії.
У серпні 1957 перейшов на роботу до новоствореного у Новосибірську спочатку на посаду вченого секретаря, пізніше — заступника директора. З 1958 до 1977 року керував лабораторією радіаційної генетики цього інституту.
З 1967 року - професор кафедри загальної біології Новосибірського державного університету. Читав курс загальної генетики.
Помер у 1977 році.
Родина
Дружина — Наталя Олексіївна Заварзіна, донька гістолога академіка . Син Олексій (1940-2000) - фізик, співробітник президіума Сибірського відділення РАН. Донька Тетяна.
Науковий внесок У студентські роки вивчав будову статевої системи клопів. Пізніше досліджував формування гонад у дрозофіли. Досліджував мутагенез у рослин і тварин. Вперше поставив питання різниці між викликаними і спонтанними мутаціями. Разом з математиком Олексієм Ляпуновим перевірив успадкування ознак за законами Менделя.Керкис Ю. Я., Ляпунов А. А. О расщеплении гибридов // Докл. АН СССР. 1941. Т. 31. № 1. С. 43-46.
Перебуваючи у Таджикистані проводив практичні дослідження з генетики вівчарства.
Пізніше вивчав радіаційний мутагенез, вплив фізіологічних змін концентрацій гормонів на появу нових мутацій в геномі людини і ссавців. Досліджував проблему накопичення генетичного вантажу в людських популяціях.
Член багатьох редакційних колегій наукових журналів. Заступник голови сибірського відділення Всесоюзного товариства генетиків і селекціонерів ім. М.І. Вавілова.
Нагороди Нагороджений медаллю «За доблесну працю» і орденом «Знак Пошани».
Бібліографія Автор і співавтор більш як 70 наукових статей російською, німецькою та англійською мовами, серед яких 2 статті у журналі Nature. Також брав участь у підготовці навчальних посібників, підручників, автор статті у Великій медичній енциклопедії. Наукові статті
1926–1941 Керкис Ю. К познанию внутреннего полового аппарата водных Hemiptera-Heteroptera // Русское энтомологическое обозрение. 1926. Т. 20. С. 296–307. Kerkis J. Vergleichende Studien über die Variabilität der Merkmale des Geschlechts-apparats und der äußeren Merkmale bei Eurygaster integricers Put // Zoologischer Anzeiger. 1931. B. 93. H. 5/6. Z. 129–143. Керкис Ю. Я. О скорости роста гонады у Drosophila melanogaster(Постановка вопроса) // Тр. лаб. генетики АН СССР. 1932. № 9. С. 217–233.
Керкис Ю. Я. Развитие половых желез у межрасовых гибридов Drosophila pseudoobscura// Докл. АН СССР. Новая серия. 1934. Т. 3. № 8/9. С. 640–645. Керкис Ю. Я. О причинах стерильности (бесплодия) межвидовых гибридов животных // Докл. АН СССР. 1934. Т. 3. № 1. С. Керкис Ю. Я. К познанию механизма развития триплоидной интерсексуальности у Drosophila melanogaster// Докл. АН СССР. Новая серия. 1934. Т. 3. № 4. С. 288–294. Керкис Ю. Я. Экспериментальное изменение хромосом как метод генетических исследований // Тр. по прикладной ботанике, генетике и селекции. 1934. Серия 2. № 6. С. 223–236. Керкис Ю. Я. Гибридизация Drosophila melanogaster и Drosophila simulans в связи с вопросом о причинах стерильности межвидовых гибридов животных // Докл. АН СССР. Новая серия. 1934. Т. 1. № 1. С. 1-6. Керкис Ю. Я. Гибридизация Drosophila melanogaster и Drosophila simulans в связи с вопросом о причинах стерильности межвидовых гибридов животных // Тр. Ин-та генетики АН СССР. 1935. № 1. С. 83-117. Керкис Ю. Я. Влияние токов высокой частоты на возникновение мутаций у Drosophila melanogaster// Тр. Ин-та генетики АН СССР. 1935. № 10. С. 223–226. Керкис Ю. Я. Структура хромосом в клетках слюнных желез Diptera и ее генетическое значение // Архив анатомии, гистологии и эмбриологии (Ленинград). 1935. Т. 14. № 2. С. 251–266. Керкис Ю. Я. О возникновении мутаций в половых клетках при рентгенизации сомы Drosophila melanogaster// Докл. АН СССР. Новая серия. 1935. Т. 1. № 1. С. 55-61.
Керкис Ю. Я. Причины неполной коньюгации хромосом у гибридов Drosophila melanogaster и Drosophila simulans// Изв. АН СССР. Сер. биол. 1937. С. 459–468. Керкис Ю. Я. О механизме генетического эффекта Х-лучей // Тр. Института генетики АН СССР. 1937. № 11. С. 125–136. Керкис Ю. Я. О возможности сенсибилизации генов // Изв. АН СССР, Сер. биол. 1938. № 5/6. С. 67-74. Керкис Ю. Я. Идентичны ли спонтанный мутационный процесс и вызываемый действием Х-лучей // Изв. АН СССР. Сер. биол. 1938. № 5/6. С. 1037–1050. Керкис Ю. Я. Частота мутаций, влияющая на жизнеспособность Drosophila melanogaster// Изв. АН СССР. Сер. биол. 1938. 1. С. 75-96. Керкис Ю. Я. Конференция по междувидовой гибридизации // Усп. соврем. биологии. 1938. Т. 8. Вып. 3. С. 515–522. Керкис Ю. Я. Новейшая попытка использовать генетику против дарвинизма (Гериберт Нильсон) // Усп. соврем. биологии. 1938. Т. 9. Вып. 1. С. 137–147. Керкис Ю. Я. Влияние температуры ниже 0˚ на мутационный процесс и некоторые соображения о причинах спонтанного мутационного процесса // Докл. АН СССР. 1939. Т. 24. № 4. С. 388–390. Керкис Ю. Я. О природе так называемых инертных районов хромосом в связи с проблемой структуры хромосом // Докл. АН СССР. 1939. Т. 22. № 9. С. 612–614. Керкис Ю. Я. Линейные структуры в хромосомах растений // Природа. 1939. № 7. С. 74. Керкис Ю. Я. Физиологические изменения в клетке, как причина мутационного процесса // Усп. соврем. биологии. 1940. Т. 12. № 1. С. 143–159. Керкис Ю. Я., Ляпунов А. А. О расщеплении гибридов // Докл. АН СССР. 1941. Т. 31. № 1. С. 43-46. Керкис Ю. Я., Пигулевская Н. Н. О взаимодействии томата (Lycopersicum esculentum) и дурмана (Datura stramonium) при прививках // Докл. АН СССР. 1941. Т. 32. № 7. С. 505–508.
1959–1977 Керкис Ю. Я., Роничевская Г. М., Рукавишников Ю. М. О цитогенетическом действии малых доз ионизирующей радиации у млекопитающих // Докл. АН СССР. 1959. Т. 128. № 2. С. 397–399. Керкис Ю. Я., Роничевская Г. М. Влияние генотипа организма на чувствительность ядерного аппа-рата к малым дозам ионизирующей радиации // Межвузовская конференция по экспериментальной генетике. Тез. докл. Л., 1961. С. 71. Дубинин Н. П., Керкис Ю. Я., Лебедева Л. И. Экспериментальный анализ действия радиации на ядра клеток в культуре эмбриональных тканей человека // Докл. АН СССР. 1961. Т. 138. № 5. С. 1212–1215. Керкис Ю. Я., Роничевская Г. М. Зависимость чувствительности ядерного аппарата млекопитающих к малым дозам ионизирующей радиации от генотипа животных // Радиобиология. 1961. Т. 1. Вып. 4. С. 527–534. Керкис Ю. Я., Лебедева Л. И., Осетрова Т. Д. Об общей радиационной чувствительности организмов и чувствительности хромосомного аппарата в клетках in vitro// Докл. АН СССР. 1962. Т. 144. № 5. С. 1165–1167. Дубинин Н. П., Арсеньева М. А., Керкис Ю. Я. Генетические последствия влияния малых доз радиации на человека // Радиационная генетика: Сб. работ. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С. 5-23. Дубинин Н. П., Керкис Ю. Я., Лебедева Л. И. Эффект малых доз радиации на хромосомные перестройки при облучении клеток в культурах эмбриональных тканей человека // Радиационная генетика: Сб. работ. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С. 39-49. Керкис Ю. Я., Роничевская Г. М., Рукавишников Ю. М., Науменко Ю. Н. Генетическая радиочувствительность половых и соматических клеток разных видов млекопитающих // Радиационная генетика: Сб. работ. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С. 91-97. Керкис Ю. Я., Роничевская Г. М., Науменко Ю. Н. Влияние генотипа организма на чувствительность ядерного аппарата к малым дозам ионизирующей радиации // Радиационная генетика: Сб. работ. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С. 110–114.