Інтер'є́р як жа́нр (від внутрішній) — різновид образотворчого мистецтва із зображенням всього розмаїття внутрішніх помешкань людей.
Відсутність в історичних класифікаціях
Естетика класицизму та настанови раціоналізму у Франції 17 ст. призвели до спроб регламентувати мистецтво країни. Класицизм Франції так і не дав логічно вибудованих теоретичних трактатів у галузі естетики та мистецькій творчості, але ці спроби були (Андре Філіб'єн (1619—1695), офіційний історик короля Франції Луї XIV і французький історик мистецтваVernon Hyde Minor, Baroque & Rococo: Art & Culture. (New York: Abrams) 1999, більш зацікавлений в уславленні засобами мистецтва французького монарха.). Взірці класицизму — були, єдиного теоретичного підґрунтя — ні. Навіть творчість найкласичнішого за рисами художника Ніколя Пуссена не позбавилася впливу бароко. Спроби обґрунтувати власну концепцію творчості робив і сам Пуссен, правда не в розгорнутому трактаті, а лише в приватних листах. В листуванні він запровадив теорію модусів та дотримання емоційної рівноваги і середини між двома крайнощами. Але сам вимушено відступав від власних настанов, коли звертався до запеклих батальних сцен («Баталія Ісуса Навіна з аморреями») чи трагічних подій в історії («Наслідки чуми в Азотті»).
На настановами академічного класицизму Франції була вироблена класифікація жанрів. Головне місце в ній посів історичний живопис. Далі йшли Портрет Пейзаж Побутовий жанр Натюрморт
Але в створеному переліку не знайшли місця для інтер'єру як жанру. Історично склалось так, що його не включали до типових жанрів мистецтва майже два століття — при наявності інтер'єрів в живопису, в графіці, в дизайнерських проектах низки митців як самої Франції, так і Бельгії, Голландії, Великої Британії, Іспанії тощо.
Наявність в мистецтві
Тим не менше інтер'єр був давно присутнім в графічних творах німців і ранніх нідерландців 16 ст., в картинах голландців 17 ст., використовувався як тло в парадних та інтимних портретах. В Голландії 17 ст. зображення інтер'єрів рано стало окремим жанром національного мистецтва.
Перші зображення куточків інтер'єрів знайдені ще в залишках живопису та в рельєфах Стародавнього Риму.
В добу європейського середньовіччя приділяли увагу не тільки інтер'єрам романських і готичних церков і соборів, а і приватним помешканням. Монастирські і світські інтер'єри (романські і готичні) відрізнялись аскетизмом облаштування та мінімумом меблів. Але вже тоді виникає перерозподіл приміщень за призначенням — кухні, зали-їдальні, спальні для хазяїв, кімнати для гостей і їхні спальні, помешкання для слуг, арсенали, караульні. Обмежена кількість середньовічних інтер'єрів чи їхніх куточків відображена в тогочасних мініатюрах, в малюнках пізньоготичної доби, в творах Раннього нідерландського живопису, останній довго спирався на досвід національного середньовіччя. Зображення інтер'єрів повільно еволюціонувало від схематичних зображень до реалістично відтворених у художників, серед яких Ян ван Ейк, Рогір ван дер Вейден, Ганс Мемлінг, Ян ван Скорель , Пітер Брейгель старший .
Шедевром раннього нідерландського живопису став портрет молодят Арнольфіні роботи Яна ван Ейка (1434 р., Національна галерея (Лондон)альбом «Национальная галерея. Лондон», М., 1971, с. 55-56). Художник подав момент весільної присяги в інтер'єрі бюргерського будинку, де брав шлюб італійський купець, давно оселившись у Нідерландах. Ян ван Ейк насмілився надто розширити межі звичного портрета, не приховавши різниці в віці і в характерах молодят«История зарубежного искусства» под ред. Кузьминой М. Т. и Мальцевой Н. Л., М., «Искусство», 1971, с. 175, точно відтворив незвичний зараз одяг. Молодята стоять в кімнаті, освітленій м'яким, нерізким світлом з вікна. Наслідуючи ще середньовічну традицію, Ян ван Ейк розмістив в кімнаті чимало речей, котрі мали як практичне, так і символічне значення: запалена свічка — натяк на весілля, апельсин на вікні — натяк на насолоди, кімнатний песик — алегорія вірності, чотки або вервиця — знак побожності тощо. Але конкретність зображення побутових речей повертає глядача до реальності і взаємозв'язку речей в побуті, до прагнень володарів до чистоти, зручності, добробуту і затишку, такому притаманному і приємному в оселях нідерландців, і такому не звичному для галасливих і кочових італійців, здатних тоді перетворювати навіть палаци на кочові майдани. На незручність і незатишність італійських інтер'єрів тоді скаржилися нідерландські та німецькі мандрівники.
Німецька графіка доби відродження та інтер'єри
Численні зображення інтер'єрів були створені майстрами німецької графіки. Серед них як релігійні сцени («Благовіщення», «Стрітення»), так і зображення отців-засновників церкви (« Св. Єронім в келії»). Зображення Св. Єроніма в келії було практично канонізоване і логічно перейшло від середньовічних майстрів до майстрів доби відродження та маньєризму, де кожний із них подавав власну інтерпретацію келії богослова.
Серед світських сюжетів звертають на себе увагу взагалі рідкісні тоді зображення людей під час дозвілля (Ізраель ван Мекенем молодший (1440—1503), гравюра «Танок хороводом») або цикл гравюр із зображеннями ремісників у власних майстернях (гравер Йост Амман, «Пивовар», «Ткач килимар», «Друкарня», «Аптека», «Перукарня», «Майстерня вітражиста») Інтер'єри ще не відокремлені від людей чи побутових ситуацій — і довго ще не будуть відокремлені. Але майстри залюбки відтворили особливості тогочасних меблів, побутових речей, верстатів, інструментів, тогочасного одягу. В циклі гравюр з ремісниками подані притаманні саме цим ремеслам технічні особливості, специфічний реманент і навіть особливості технологій.
Інтер'єр в живопису Голландії 17-18 ст
Мистецтво Нідерландів логічно виросло на мистецтві всіх регіонів, що входили до території Історичних Нідерландів 15-16 століть, коли вони разом з Фландрією входили до єдиних державно-політичних формувань. З 17 століття пройшло державне і мистецьке розмежування, що обумовило формування двох національних мистецьких шкіл, єдиних за походженням, але різних за ознаками. Свій внесок в мистецьке розмежування внесли і конфесійні розбіжності. Південні Нідерланди і Фландрія в їх складі залишились у лоні католицизму, де релігійне мистецтво мало новий розквіт в 17 ст. в стилістиці бароко. Голландія стала переважно протестантською державою з реалістичними настановами в культурі і обмеженим використанням стилістики бароко.
На початку 17 століття Голландія пережила низку років самоствердження і бадьорості. Бо успішно закінчувалася боротьба за власну незалежність від могутньої імперії Іспанії. Залишалася довга праця щодо визнання молодої держави, яка щойно з'явилася на політичній мапі Західної Європи. Самоствердження і бадьорість були притаманні і поведінці мешканців, і національному мистецтву, що активно позбавлялося релігійних обмежень, які йшли від католицької Італії. Панування протестантизму, що не визнавав релігійного живопису католицького зразка і пройшов етап іконоборства, привело до значного скорочення замов на релігійні картини. І, навпаки, це приведе до вибухового поширення світських за тематикою жанрів. Саме в мистецтві Голландії неабиякої моці й розвитку набули портрет, пейзаж, побутовий жанр, натюрморт, інтер'єр як жанр, подібного котрому не знали навіть визначні центри тогочасного мистецтва в Італії чи у Франції.
Надто велика наявність художників в Голландії 17 ст., котрі працювали синхронно за часом, обумовила їхню вузьку спеціалізацію, аби послабити конкуренцію. Виникає низка митців, що створюють перебільшено морські пейзажі (марина Віллем ван дер Велде, Людольф Бакхейзен, Симон де Влігер, Адам Сіло, Ян Порселліс,), батальні сцени (Дірк Мас,), портрети (Франс Галс), натюрморти. Більше того, пройшли перерозподіл і спеціалізація навіть в окремих жанрах: є портрети інтимні, а є майстри парадних, репрезентативних портретів (Гендрік Тербрюгген, Бартоломеус ван дер Гелст) для палацових зал та помешкань нових багатіїв нешляхетного походження . Перерозподіл пройшов і в жанрі натюрморту, де окремі майстри спеціалізувались на створенні композицій з рибами та морськими істотами (Абрахам ван Бейєрен), з квітами чи фруктами(Ян ван Хейсум), з побутовими речами (Пітер Клас, Клара Петерс, Балтазар ван дер Аст), з натюрмортами символічного значення (ванітас Йоханнес Торрентіус, Пітер Стенвейк, Юріан ван Стрек), кухонні натюрморти (Філіпс ван Ангел), мисливські трофеї (Ян Венікс). Лише художники значного обдарування легко долали кордони окремих жанрів і працювали успішно в кожному з них, іноді створюючи картини суміжних жанрів (натюрморти в композиціях і в портретах Рембрандта).
Художники Голландії залюбки малюють інтер'єри власних і чужих помешкань. Майже всі композиції уславленого Яна Вермера подані в затишних, бюргерських інтер'єрах. Непересічними майстрами інтер'єрів з фігурами були Ян Стен, Пітер де Хоох, Герард Терборх. Спорожнілі після років іконоборства, аскетичні інтер'єри церков малювали Пітер Санредам, Антоні де Лорм, . Більш теплими за почуттями сакральні інтер'єри в картинах Еммануеля де Вітте, освітлені сонцем і не захаращені деталями. Напівселянські домівки небагатих ткачів, художників, цирюльників, нотаріусів, дрібних ремісників, кузні ковалів зафіксували Пітер Кодде, Корнеліс Бега, Міхіл ван Мюсхер, Адріан ван Гасбек, Корнеліс Белт. Частка композицій була з обов'язковим куточком інтер'єру — це «Науковець у власному кабінеті». Власні варіанти з дорослим чи сивим персонажем чи то богословом, чи то астрологом (з книгами, глобусом,) створили Рембрандт, Соломон Конінк, Бартоломеус Матон, Константин Нетшер, Домінікус ван Тол. Інтер'єри в картинах голландських майстрів супроводжують людину від народження до смерті чи до «уроку анатомії»(котрі відвідували всі охочі), особливого жанру голландського мистецтва 17 ст.
Мистецтво Голландії 17 століття стало своєрідним феноменом в мистецькій ситуації Європи 17 століття. Шляхом, започаткованим митцями Нідерландів, підуть митці інших національних художніх шкіл Європи.
Періодизація
Деякий час мистецтво 18 ст. у Франції розділяли на два головні періоди — рококо та класицизм (або неокласицизм кінця 18 ст.) або за королями, що непродуктивно. Цей спрощений підхід, котрий панував у мистецтвознавців Франції, досить схематичний і не спирався на історичні закономірності і їх відбиток в реальностіЗолотов Ю. К. «Французкий портрет 18 в.», М., «Искусство», 1968, с.6. Спрощений підхід ігнорував реальні зміни, переносив акцент на інші події, відсував у тінь накал антифеодальної боротьби і важливість такого періоду, як революційний класицизм, унікального явища західноєвропейського мистецтва.
Реальна картина боротьби ідей і змін стилів була куди складнішою, пістрявою, багатоетапною. Перші десятиліття 18 ст. — це академічний класицизм, вельми своєрідний і більш схожий на «бароковий» класицизм. Стилістичним напрямкам передував період предрококо, слабкі паростки якого пробилися в творчості декількох різних майстрів, не обов'язково французів (голландець Ніколас Берхем, італійка Розальба Кар'єра з Венеції) Рококо (що запанувало між академічним класицизмом 17 ст. та неокласицизмом кінця століття). Просвітництво, що розвинулось паралельно і сінхронно з рококо і практично підготувало антифеодальну революцію 1789–1793 рр. Класицизм кінця 18 ст. в співіснуванні з сентименталізмом, короткий за терміном революційний класицизм і нав'язаний мистецтву Франції (Наполеоном та його прибічникамими-маршалами) ампір. Класицизм (і ампір) проіснував до 1830-1850-х рр. і співіснував з романтизмом.
Практично у всі періоди історичний живопис, оголошений головуючим жанром, втрачав провідні позиції, поступаючись портретному жанру. Бо практично всі відомі митці століття, прибічники рококо Франції та Італії, були портретистами, а портрет опинявся в центрі боротьби ідей, практично головував в мистецьких пошуках.Золотов Ю. К. «Французкий портрет 18 в.», М., «Искусство», 1968, с.7.
Інтер'єр в живопису рококо