Пе-2 — радянський двомоторний пікіруючий бомбардувальник періоду Другої світової війни. Розроблений ЦКБ-29 під керуванням Володимира Михайловича Петлякова. Основний літак радянської бомбардувальної авіації — наймасовіший фронтовий бомбардувальник СРСР. Всього в СРСР було побудовано 11427 літаків.
Історія створення
У другій половині 1930-х років ВПС провідних країн почали застосовувати нову тактику бомбометання — з пікірування. Першими застосовувати цю тактику почали льотчики американського флоту — в США було створено спеціалізований літак-пікірувальник палубної авіації Curtiss P-6 Hawk, який став прообразом німецького пікірувальника Henschel Hs 123. У Німеччині пікірувальні бомбардувальники були визнані найкращими для авіаційного супроводу масованого удару наземних моторизованих військ — висока точність бомбометання з пікірування дозволяла бомбардувальникам уражати порівняно невеликі цілі на полі бою: танки, бронемашини, доти тощо. Перед початком Другої світової війни в Німеччині налагоджено масовий випуск пікірувальника Junkers Ju 87, пізніше Junkers Ju 88. У 1940 році представник радянського ВПК і військового керівництва змогли ознайомитися із зразками літаків Junkers Ju.88 A-1, купленими у Німеччині.
На ЦКБ-29 в цей ж час розроблявся важкий висотний винищувач ВІ-100, який був обладнаний гермокабіною і мав перехоплювати ворожі висотні бомбардувальники. В грудні 1939 року перший прототип ВІ-100 піднявся в повітря і почались випробування, які тривали до 10 травня 1940 року, також дослідний прототип демонструвався на першотравневому параді 1940 року. Хоча результати тестів були успішними, нагальної потреби в такому літаку не було, оскільки загроза використання висотних бомбардувальників противником була мінімальна і ВІ-100 не прийняли на озброєння.
У світлі цих подій, в травні 1940 року, Петлякову дали наказ терміново переробити ВІ-100 на пікірувальний бомбардувальник. На перероблювання відводилося півтора місяця. Новий літак, який отримав позначення ПБ-100, в цілому повторював ВІ-100, це був суцільнометалевий моноплан з двокілевим хвостовим оперенням і двигунами М-105. Було прибрано вже не потрібні гермокабіна і турбокомпресори, останнє зменшило переріз гондол двигунів, що разом з використанням реактивних вихлопних патрубків дозволило збільшити швидкість. В кабіну пілота було додано місце для штурмана, стрілець-радист розміщувався в окремій кабіні. Для бомбометання з піке було додано гальмівні решітки і автомати виходу з піке. Нормальне бомбове навантаження мало становити 600 кг в бомбовідсіку центроплану і ще 400 кг бомб на зовнішній підвісці при ближніх польотах (всього до 1000 кг). Нерухоме спрямоване вперед озброєння повинно було складатися або з чотирьох кулеметів ШКАС, або з двох гармат ШВАК і двох кулеметів ШКАС.
Вже 23 червня літак був прийнятий до серійного виробництва. Перший серійний літак, який отримав позначення Пе-2, був випущений в грудні 1940 року, перший політ — 15 грудня 1940. Основним виробником Пе-2 став завод № 22 в Москві, який під час війни був евакуйований в Казань. Окрім нього невеликі партії Пе-2 виготовлялись на заводі № 39 (Москва — Іркутськ), № 124 (Казань) і № 125 (Іркутськ). Всього було побудовано 11247 Пе-2 різних модифікацій — більше, ніж будь-яких інших радянських бомбардувальників. Випуск Пе-2 припинився взимку 1945—1946 років.
Експлуатація в бойових умовах
Пе-2 почав надходити у військові частини в 1941 році, активно застосовувався у частинах фронтової та морської авіації з перших днів німецько-радянської війни і до її кінця, а також у боях з Японією. Бойове застосування цього бомбардувальника було достатньо успішним за мірками того часу. Велика швидкість дозволяла Пе-2 активно діяти в денний час доби. Однак, перші серійні машини мали слабке оборонне озброєння — кулемети ШКАС — вкрай примхливу і малопотужну зброю, скорострільність якого почасти компенсувала інші недоліки .
У поєднанні з неправильною тактикою застосування, відсутністю винищувального прикриття, недолугим тактичним опрацюванням бойових операцій на рівні командування, всі ці проблеми, на початку війни, не дали реалізувати усі можливості, які надавав Пе-2 .
Треба зазначити, що попервах Пе-2 рідко застосовувався як власне пікіруючий бомбардувальник, для атаки точкових цілей, — звичайною практикою було групове неприцільне бомбометання з горизонтального польоту, «по ведучому», тобто по команді з ведучого літака, або з пологого пікірування. У ВПС навіть періодично виходили накази, які забороняють використання атаки з пікірування . Це було пов'язано з гострою нестачею досвідчених екіпажів, в першу чергу льотчиків, складністю літака в пілотуванні і бажанням командування хоч якось зменшити бойові втрати.
Лише починаючи з 1943 року Пе-2 став використовуватися досвідченими екіпажами «за профілем», як пікірувальний бомбардувальник. Бойове застосування Пе-2 з пікірування цілком успішно освоїли льотчики під керівництвом І. С. Полбіна, надалі командира 6 авіаційного корпусу.
Після встановлення більш потужних двигунів, заміни кулемета ШКАС у штурмана кулеметом Березіна ефективність Пе-2 значно зросла. У деяких випадках, наприклад при низькій хмарності, Пе-2 могли виходити на штурмовку автоколон противника.
Тим не менше, в більшості випадків, протягом усієї війни застосування Пе-2 зводилося до площинних ударів з горизонтального польоту або з пологого пікірування. Тільки після закінчення Другої світової війни на Пе-2 стали проводитися повномасштабні дослідження з бомбометанням із глибокого пікірування, при тому, що літак не мав для цього ніякого спеціального обладнання і велика частина парку машин вже була сильно зношена і мала обмеження по маневровості.
Основними цілями Пе-2 були: Залізничні станції і вузли; Мости, дороги; Транспортні і військові кораблі (для морської авіації); Морські порти, причали; Колони автотранспорту і бронетехніки; Польові артилерійські частини, а також частини далекобійної артилерії; Аеродроми; Склади боєприпасів, ПММ; Безпосередньо позиції ворожих військ на передовій. Крім того бомбардувальники часто застосовувався в розвідувальних цілях. Оснащений РЛС «Гнейс-2» літак міг використовуватися, як нічний винищувач.
Частини, озброєні Пе-2, в загальній своїй масі, цілком успішно справлялися з поставленими перед ними завданнями.
У бою з винищувачами Пе-2 був далеко не найлегшою мішенню. У разі правильної побудови ланки екіпажі бомбардувальників могли вести ефективний оборонний вогонь. Завдяки вдалому компонуванню подвійних стабілізаторів стало можливим розміщення кулемета у хвостовій частині, що дозволяло вести оборону проти винищувачів противника. Однак сам літак не відрізнявся особливою живучістю. І у випадку якщо ворожому винищувачу вдавалося вийти на дистанцію атаки, Пе-2 міг врятувати тільки досвід льотчика і активне маневрування.
Для боротьби з винищувачами противника могли застосовуватися, крім кулеметного озброєння, реактивні снаряди (на ранніх машинах) і авіаційні гранати АГ-2 (з'явилися з 1943 року, штатно встановлювалося 10 штук). Судячи з описів льотчиків, збити такою гранатою винищувач практично неможливо, однак, «лячний» ефект виявлявся достатнім для зриву атаки винищувача. Були зафіксовані випадки застосування АГ по скупченнях піхоти противника.
Слід зазначити, що бойовою тактичною одиницею до кінця війни в з'єднаннях Пе-2 залишалася «трійка», в той час, як вся інша авіація перейшла на «пари».
Ставлення до літака серед льотного і технічного складу полків було вельми двояке. З одного боку, це була сучасна машина для того часу, з відмінними льотними характеристиками, непоганим обладнанням та автоматикою. З іншого боку — літак був складний у пілотуванні, особливо при зльоті та посадці — профіль крила вимагав підвищених швидкостей, і в разі помилок пілотування були випадки звалювання при низьких швидкостях, що приводили до аварій. На розбігу літак мав тенденцію до розвороту, на посадці часто «козлив», через конструктивні особливості амортизаторів шасі. При необережному гальмуванні літак виявляв схильність до капотування під час пробігу, через специфіку розташування основних стійок шасі. Широке застосування електроприводів вимагало грамотного технічного обслуговування, що було не завжди можливо в умовах ведення бойових дій.
Основні модифікації Як і багато інших радянських літаків Пе-2 виготовлені на різних заводах, або різних серій серйозно відрізнялись один від одного, але всі вони позначались просто Пе-2. Окремі спеціалізовані модифікації отримували окреме позначення.
Пе-2 1-а серія — оснащувався 12-циліндровими двигунами рідинного охолодження М-105Р (1100 к.с., номінальна потужність на рівні моря — 1020 к.с.), які обертали трилопатеві гвинти змінюваного кроку ВПШ-61П. П'ять внутрішніх паливних баків на 1086 л. Озброєння складалось з чотирьох 7,62-мм кулеметів ШКАС (двох курсових, і по одному в верхній турелі і нижній підфюзеляжній установці). Стандартне бомбове навантаження — 600 кг (4 × 100 кг в фюзеляжному бомбовому відсіку і 2 × 100 в відсіках в задній частині мотогондол), максимальне — 1000 кг (4 × 250 кг бомб на зовнішній підвісці). Пе-2 13-а серія — правий передній ШКАС замінили кулеметом УБ калібру 12,7 мм. Те ж саме зробили з підфюзеляжною кулеметною точкою Пе-2 22-я серія — оснащувався вдосконаленими двигунами М-105РА потужністю по 1100 к.с., які краще працювали при пікіруванні. Пе-2 31-а серія — перша велика переробка конструкції Пе-2 (літо 1941 року), які будувалися до весни 1942 року. Перші літаки мали п'ять вікон по правому борту носової частини фюзеляжу. На Пе-2 31-й серії були ліквідовані два останніх вікна, а замість них з'явилося одне вікно трикутної форми. Додані бортові установки для кулемета ШКАС, який міг перекидатись з правого на лівий борт. Пе-2 64-а серія — кількість паливних баків було зменшено з 11 (десять в крилах, один у фюзеляжі) до дев'яти (вісім в крилах, один у фюзеляжі), при цьому сумарна ємність баків не змінилася — 1086 л. Бортові кулеметні установки покращено для збільшення кутів стрільби. Пе-2 78-а серія — випускався на ГАЗ № 22 у Казані в травні 1942 року. Пе-2 83-а серія (Пе-2ФТ) — замість кулеметів ШКАС ставилися 12,7-мм кулемети ТСС-1. Літак був доопрацьований під установку важкого кулемета в задній кабіні. Кулемет Березіна мав довжину 136,5 см, у той час як довжина ШКАСа становила 128 см. УБТ в старій кабіні під зсувним ліхтарем не поміщався. Більш потужний відбій при стрільбі з великокаліберного кулемета змусив конструкторів підсилити конструкцію фюзеляжу в місці установки турелі. Крім турелі Пе-2 83-й серії відрізнялися від машин більш ранніх модифікацій зміненим склінням носової частини фюзеляжу. Перед туреллю встановлювалася щогла радіоантени. На повітряних гвинтах ВПШ-61П літаків Пе-2 83-й виробничої серії стояли коки більш округленої, ніж на гвинтах ВПШ-61 форми. На верхній частині мотогондол з'явилися додаткові вентиляційні щілини. У задній частині фюзеляжу, по бортах, замість круглих ілюмінаторів зробили турельні установки кулеметів ШКАС. Максимальна швидкість: 488 км/год. Пе-2 105-а серія — з'явилася рамкова антена радіонапівкомпасу РПК-110 розташована під носовою частиною фюзеляжу. Пе-2 110-а серія — встановлена закрита турель ВУБ-1 з кулеметом УБТ калібру 12,7 мм (боєкомплект до нього становив 200 патронів). Нова турель забезпечувала значно більший сектор обстрілу. На даху турелі монтувалися дві вертикальні поверхні, що грали роль аеродинамічного компенсатора масивного ствола кулемета УБТ. Негативним наслідком установки турелі ВУБ-1 стало подальше зниження максимальної швидкості літака на 8-12 км/год через зростання лобового опору. На літаках 110-ї серії змінилася форма ілюмінаторів, в яких монтувалися бортовий ШКАС.