Володи́мир Григо́рович Даниле́нко ( 13 вересня 1959 р., Туровець Житомирського району Житомирської області) — український прозаїк, критик, літературознавець.
Біографія Народився 13 вересня 1959 року в селі Туровець у сім'ї Григорія Денисовича та Лідії Марківни Даниленків.
Після школи закінчив Житомирський будівельний технікум. З 1978 по 1980 рік служив у Збройних Силах Радянського Союзу на ядерному полігоні в Казахстані біля Семипалатинська.
1985 року закінчив факультет філології Житомирського педагогічного інституту за спеціальністю «Українська мова та література».
З 1985 до 1987 року працював учителем української мови та літератури в середній школі № 12 Житомира. З 1987 по 1990 рік — кореспондентом газети «Комсомольська зірка». Був одним з ініціаторів створення Товариства української мови та Народного Руху на Житомирщині; делегатом Установчого з'їзду Народного Руху України (1989). Через опозиційність до радянського режиму партійна цензура цькувала редакцію газети, в якій зібрався колектив молодих, амбітних журналістів. За гострі фейлетони й статті Володимира Даниленка не раз викликали на засідання обкому комсомолу. Після однієї з публікацій, в якій він висміяв обмеженість комсомольського апарату, реакція обкому була категорична «Звільнити кореспондента й редактора газети».
У 1989 році Володимир Даниленко з Василем Врублевським та героєм Небесної Сотні Яковом Зайком випустив літературно-публіцистичний альманах самвидаву «Житній ринок», який розповсюджувався на перших масових мітингах у Житомирі. Коли з редакції почали виживати найбільш активних опозиційних журналістів, Володимир Даниленко вступив до аспірантури Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, яку закінчив у 1993 році.
1994 року Даниленко захистив у Інституті літератури імені Шевченка НАН України дисертацію кандидата філологічних наук «Архетип, монотип, стереотип як формотворчі структури художнього тексту (на матеріалі творчості Григора Тютюнника)»Архетип, монотип, стереотип як формотворчі структури художнього тексту (на матеріалі творчості Григора Тютюнника) Автореферат дисертації кандидата філологічних наук. Інститут літератури ім Т. Г. Шевченка НАН України. -К., 1994. — 18с.. У дисертації дослідив проєкцію колективного підсвідомого і дитячих травм автора в художній текст. Це була перша в незалежній Україні дисертація, в якій використано методи психоаналізу та глибинної психології.
З 1993 по 1996 рік працював завідувачем відділу культури Житомирського міськвиконкому, У 1996 році переїхав до Києва, де працював менеджером відділів реклами мистецької агенції «Територія-А» на каналі ICTV (1996) та видавництва «Генеза» (1997—1998). У 1998—2000 роках обіймав посаду заступника головного редактора журналу «Слово і час». Протягом 2001—2006 років провадив підприємницьку діяльність. Був викладачем кафедри періодичної преси Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (2002—2003). Працював головним спеціалістом Секретаріату Кабінету Міністрів України (2006—2011), доцентом кафедри інформаційної політики Національної академії державного управління при Президентові України (2011—2012), доцентом кафедри журналістики Київського національного університету культури і мистецтв України (2012—2013). У 2010—2013 роках викладав майстер-клас написання прозового твору для студентів спеціальності «Літературна творчість, українська мова і література» Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. З 2015 по 2019 рік був головою Київської міської організації НСПУ. Директор літературної агенції «Друге дихання».
Творчість Володимир Даниленко належить до так званої Житомирської прозової школиОлена Юрчук. Житомирська прозова школа: нативізм (В. Шевчук) і контракультурація (В. Даниленко). Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Випуск 20. Житомир, 2010.
В авторській антології «Вечеря на дванадцять персон» Даниленко обґрунтував ідею Житомирської прозової школи як опозицію станіславському феномену. Ідею такої школи була скептично сприйнята деякими критиками, але визначення прижилося і ввійшло до літературного обігу.
Ніла Зборовська зарахувала Володимира Даниленка до постромантиків, а перекладач Даниленкових творів польською мовою Мартин Пастушек в інтерв'ю з письменником вважає його екзистенціалістом. У рецензії В'ячеслава Шнайдера «Письменник, що сказав жорстоку правду», про творчість Володимира Даниленка сказано: «Даниленко — письменник крайнощів, але водночас він — письменник дуже великої внутрішньої сміливості й свободи»А.
Оповідання Даниленка перекладено азербайджанською, білоруською, італійською, німецькою, польською, російською, румунською, словацькою і японською мовами. Окремими книжками вийшов роман «Клітка для вивільги»: білоруською (Уладзімір Даніленка. Клетка для івалгі: раман, аповесць, апавяданні. Мінск: Кнігазбор, 2015. 360 с.) і румунською (Volodymyr Danylenko. Colivie pentru Pasărea Măiastră. București: Editura RCR Editorial, 2017. 312 р.). В азербайджанське видання увійшли повісті «Тіні в маєтку Тарновських», «Сонечко моє, чорне й волохате» та оповідання «Вуха», «Кієвскій мальчик», «У промінні згасаючого сонця», «Крик гриба», «Футбол по-туровецьки», «Слід у лататті», «Заєць» (Vladimir Danilenko. Qürub çağinin işiğinda. Baki: Azərbaycan Tərcümə Mərkəzi, 2018. 240 s.). Грецькою мовою вийшов роман «Капелюх Сікорського» (Βολοητιμιρ Νταηιλεηκο. Το καπελο του Σικορσκι. АΘНΝА: ЕКΔОΣЕІΣ ПΝОН, 2021. 328 σ.). Польською мовою – роман «Клітка для вивільги» (Wołodymyr Danyłenko. Klatka dla wilgi. Przełożył Andrij Saweneć. Lublin: Warsztaty Kultury, 2026. 294 s.). Німецькі переклади вміщено в антологіях «Ein Rosenbrunnen» (1998), «Die Kürbisfürstin» (1999), «Die Stimme des Grases» (2000).
2014 року Володимир Даниленко номінований на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка у напрямку «Література» за книжку «Грози над Туровцем. Родинні хроніки» (проза). Боротьбу за Шевченківську премію продовжать письменники Юрій Буряк, Володимир Даниленко, Юрій Щербак, Мирослав Лазарук («Українська літературна газета»)
Наукові роботи про творчість Володимира Даниленка Федосій О. О. Жанрові моделі сучасної української малої прози (Людмила Тарнашинська, Галина Тарасюк, Володимир Даниленко, Олександр Жовна). Автореф. дис. канд. філол. наук. К.: КНУТШ, 2011. 22 с. Вещикова О.С. Наративні стратегії містичного у художньому творі (на матеріалі прози В. Шевчука, Г. Пагутяк, В. Даниленка): дисертація кандидата філологічних наук (2017). 228 с. URL: https://www.researchgate.net/publication/335857300_Narativni_strategii_misticnogo_u_hudoznomu_tvori_na_materiali_prozi_V_Sevcuka_G_Pagutak_V_Danilenka Яблонська, Н. М. Постмодерністський дискурс художньої прози Володимира Даниленка: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. пед. наук : 10.01.01 — українська література / Яблонська Наталія Мирославівна ; Тернопільський нац. пед. ун-т ім. В. Гнатюка. — Тернопіль, 2017. — 19 с. http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/7786 Гудована Н.Ю. Поетика жіночого портретування у прозовій творчості Володимира Даниленка. – Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 Філологія. – Український державний університет імені Михайла Драгоманова. – Київ, 2024. URL: https://enpuir.udu.edu.ua/entities/publication/23c6ba61-e6e8-472a-b0a6-ccf17d3387c6 Бабійчук Т. Володимир Даниленко: Коледжанські зустрічі: навчально-методичний посібник. Київ: Видавництво Людмила, 2024. 132 с.
Огляд творчого доробку Відкрив у собі дар вигадування історій у ранньому дитинстві. У книжці «Лісоруб у пустелі» Даниленко зізнається: «Писати мене змусив інстинкт. Як деякі діти починають бігати наввипередки, бо відчули, що мають вибухову реакцію, швидкі ноги, міцні легені й одержують задоволення від того, що обганяють інших, так я рано відчув, що вмію добре розповідати історії й одержувати задоволення від того, що мене зачаровано слухають. Я зрозумів, що буду письменником, у п'ять років. Ніхто про це не говорив, але саме тоді в мене з'явилося таке переконання, ніби мені хтось це нашептав». Смак успіху від розказаної історії відчув у дитинстві, коли йому за вигадані небилиці діти приносили яблука й горіхи. Йому легко давалася сатира. У студентські роки на День філологічного факультету за пародію на викладачів журі, що складалося зі студентів та викладачів інституту, нагородило третьокурсника Даниленка головним призом, і йому на сцені вручили весільного торта.
Місто Тіровиван Перші оповідання «Два песики», «Місто Тіровиван», «Монолог самотнього каменя», «Посмішка Савула», що увійшли до книжки «Місто Тіровиван», були написані в кінці 80-х років ХХ ст. Вони пронизані відчаєм людини тоталітарної епохи, яка не сприймає державної уніфікації і задихається від несвободи. Оповідання та розділи з повісті «Усипальня для тарганів» під назвами «Розбите яйце» і «Нічні звуки чорного ящика» були надруковані 1989 року в альманасі самвидаву «Житній ринок».
У книжці «Місто Тіровиван» світ — ніби перевернутий догори ногами. Не даремне назва книжки, якщо її прочитати навиворіт, так і звучить: «Місто Навиворіт». Це сатира на те, що українці тривалий час жили не своїм, а чужим життям. І не має значення, як назвати це чуже життя: радянським чи російським світом, тому в книжці «Місто Тіровиван» багато дисгармонії і насильства. З творів, що увійшли до першої книжки «Місто Тіровиван» (2001), виділяються повість «Усипальня для тарганів» і експериментальний твір, аналогів якому немає в жодній літературі, під назвою «Дзеньки-бреньки».
Усипальня для тарганів Повість «Усипальня для тарганів», опублікована в журналі «Кур'єр Кривбасу», відзначена літературною премією «Благовіст». У рецензії Валентина Терлецького на повість «Усипальня для тарганів» так написано про творчість автора: «В. Даниленко не захоплюється таким модним у нас постмодернізмом, талант дозволяє письменнику вдало поєднувати класичні зразки химерної прози, реалізм та сюрреалізм, не уникаючи при тому соціальної спрямованості… Завдяки цьому Даниленко має всі шанси потрапити у храм культових фігур модерної літератури, якщо, звичайно, він не виявиться „усипальнею для тарганів“.
Дзеньки-бреньки „Дзеньки-бреньки“, для яких автор придумав спеціальний жанр „тошо“, після публікації в антології „Опудало“ (1996) цитувалися в літературному середовищі, оскільки цей твір — сатира на українську літературу, в якій героями твору стали українські письменники від Нестора Літописця до Оксани Забужко. Критики зазначають, що Даниленко не визнає постмодернізму й називає його безперспективною естетикою, але Валерій Ілля розглядав „Дзеньки-бреньки“ як єдиний в українській прозі справді національний зразок постмодернізму. У статті „Дзеньки-бреньки“ як пародія на замкнутість української літератури» Ірина Бабич розкриває історію написання твору: «Цей зразок яскравого літературного авангарду було написано в 1992 р. під час навчання письменника в аспірантурі Інституту літератури НАН України. Автор відніс „Дзеньки-бреньки“ в редакції журналів „Сучасність“ й „Основи“. Цей твір був аж такий нестандартний для тогочасного літпроцесу, що про нього багато говорили, цитували, проте друкувати не наважувались. З цього приводу Ілля зауважив, що створена автором естетика постмодернізму — важлива для української літератури, однак у найближчі роки цей твір в Україні не надрукують, побоюючись закостенілості національної філології і гніву спонсорів літературних видань. І вибачився, що теж не зможе його надрукувати». «Дзеньки-бреньки» захоплено зустріли літературознавці і критики Соломія Павличко, Ніла Зборовська, Ігор Бондар-Терещенко та читацька аудиторія.
Сон із дзьоба стрижа