Messerschmitt Bf 110 (також помилково Me 110) — німецький двомоторний важкий, нічний винищувач, винищувач-бомбардувальник (Zerstörer), спроєктований Вільгельмом Мессершміттом та Робертом Люссером, що перебував на озброєнні Люфтваффе за часів Другої світової війни.

Беззмінний лідер Люфтваффе Герман Герінг був головним прихильником Bf 110, та назвав його «Залізнобоким» ()Stephen Bungay, The Most Dangerous Enemy: The Definitive History of the Battle of Britain 2010, ISBN 1845134818, p. 257.. Винищувач Bf 110 успішно діяв у ході кампаній в Польщі, Норвегії та Франції. Водночас, літак був не дуже маневреним у повітрі і вже під час битви за Британію керівництву ПС Третього Рейху довелось відкликати низку підрозділів, озброєних цими винищувачами, через надвеликі втрати в повітряних боях з британцями. Згодом, так званий стратегічний винищувач, був перекваліфікований на нічний винищувач та винищувач-бомбардувальник.

Протягом битв на Балканах, у Північній Африці та на Східному фронті літак відмінно зарекомендував себе як основний і надійний засіб повітряної підтримки дій наземних військ. У ході стратегічної повітряної оборони Третього Рейху Messerschmitt Bf 110 став грізним засобом боротьби з бомбардувальною авіацією західних союзників, протидіючі їх стратегічним бомбардуванням важливих об'єктів, але діяв в основному вночі. Переважна більшість німецьких нічних асів билася саме на цих винищувачах; так найрезультативнішій нічний ас Люфтваффе кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям, мечами і діамантами Гайнц-Вольфганг Шнауфер літав виключно на Bf 110 і здобув 121 перемогу в повітрі в 164 боях.

Спроби модернізації та удосконалення важкого винищувача Messerschmitt Bf 110 розпочалися практично відразу з початком світової війни. Однак, технологічні вади в конструкції літака не сприяли успіху і літак продовжував знаходиться на службі Повітряних сил, поруч зі своїми удосконаленими версіями Me 210 та Me 410 до кінця війни.

Історія створення

Передумови та перші зразки Протягом 1930-х років військова авіація багатьох великих держав просувалася на шляху від проектів біпланів до монопланів. Більшість зосереджувалися на одномоторних винищувачах, але паралельно все більше впливала проблема дальності польоту. Рейхсміністерство авіації, за підбадьоренням Германа Герінга, опублікувало запит на розроблення нового багатоцільового винищувача під назвою «кемпцерштьорер» (; винищувач бомбардувальників) з великим радіусом дії та внутрішнім бомбовим відсіком. Цей запит передбачав розроблення двомоторного, тримісного, суцільнометалевого моноплана, озброєного гарматою та бомбовим відсіком. З семи компаній, до яких звернулися з пропозицією, лише Bayerische Flugzeugwerke (яка пізніше стала Messerschmitt), Focke-Wulf і Henschel відгукнулися на запит.

Запропонований Focke-Wulf варіант, Fw 57, мав розмах крил 25,6 м і оснащувався парою двигунів DB 600. Літак озброювався двома 20-мм гарматами MG FF в носовій частині, а третя була розташована в спинній башточці. У 1936 році Fw 57 V1 літав у 1936 році, але його характеристики були поганими, і машина розбилася. Henschel Hs 124 був подібний за конструкцією до Fw 57, оснащений двома Jumo 210C для V1. У V2 використовувалися радіальні двигуни BMW 132Dc, які виробляли 870 к.с. порівняно з Jumo потужністю 640 к.с. Озброєння складалося з одного 7,92 мм кулемета MG-15 і однієї 20-мм гармати MG FF, що стріляла вперед.

Bayerische Flugzeugwerke виключила вимогу щодо внутрішнього бомбового навантаження з директиви RLM, щоб збільшити елемент озброєння в специфікації RLM. Bf 110 виявився значно перевершуючи своїх конкурентів у швидкості, дальності та вогневої потужності, щоб відповідати його вимогам. Відповідно, подання Bayerische Flugzeugwerke перевершило Focke-Wulf, Henschel і Arado, і таким чином фірма отримала кошти для створення кількох прототипів літаків. До кінця 1935 року Bf 110 перетворився на суцільнометалевий консольний моноплан із низьким крилом напівмонококової конструкції з подвійними вертикальними стабілізаторами та двома двигунами DB 600A.

На щастя (і під тиском Ернста Удета), RLM переглянуло ідеї «кемпцерштьорера» і почав зосереджуватися на Zerstörer. 12 травня 1936 року Рудольф Опіц здійснив перший політ Bf 110 з Аугсбурга. Замовлення на чотири передсерійні одиниці A-0 було негайно розміщено, перша з яких була доставлена в січні 1937 року. На цьому етапі випробувань як конкуренти Focke-Wulf Fw 187, так і Henschel Hs 124 були відхилені, а Bf 110 було замовлено у серійне виробництво.

Початкові поставки Bf 110 зіткнулися з кількома затримками з двигунами DB 600, що змусило Bayerische Flugzeugwerke встановити двигуни Junkers Jumo 210B, залишивши Bf 110 серйозно недостатньою потужністю та здатним розвивати максимальну швидкість лише 431 км/год. Озброєння зразків A-0 також було обмежено чотирма носовими 7,92-мм кулеметами MG-17. Навіть без поставки двигунів DB 600 Bayerische Flugzeugwerke розпочала складання Bf 110 у середині 1937 року. Оскільки з двигунами DB 600 продовжували виникати проблеми, Bayerische Flugzeugwerke була змушена продовжувати використовувати двигуни Jumo 210G, які давали 515 кВт (700 к.с.) потужності кожен (проти 471 кВт/640 к.с. у 210B). Було створено три версії Bf 110B: B-1, яка мала чотири 7,92-мм кулемети MG-17 і дві 20-мм гармати MG FF, розвідувальну версію B-2, яка мала камеру замість гармат, і B-3, який використовувався як навчальний, з гарматами, заміненими додатковим радіообладнанням. Лише 45 Bf 110B було побудовано до завершення виробництва двигунів Jumo 210G. Основною ознакою Bf 110 серій -A і -B були дуже великі радіатори у формі «рота», розташовані під кожним двигуном.

У другій половині 1939 року почалися роботи на наступною версією винищувача, Bf 110D, який мав серію модифікацій і вдосконалень, зосереджених на збільшенні його радіусу дії. Початкова версія D-серії, Bf 110D-0, була розроблена для додавання великого обтічного черевного паливного баку об'ємом 1050 літрів, вбудованого під фюзеляж, що вимагало значного розміру, конформного обтічного черевного обтічника фюзеляжу, який простягався від половини задньої частини під носом до задньої частини скла кабіни, що надихнуло на прізвисько «черево такси» (). D-1 також був пристосований для кріплення пари 900-літрових підвісних баків, оснащених ребрами, по одному під кожним крилом, що збільшило загальну ємність палива до 4120 літрів. Пізніші версії D-2 і D-3 зберегли подвійний підкрилковий 900-літровий підвісний паливний бак, використовуючи багатоцільові боєприпасні стелажі, здатні містити як підвісні баки, так і бомби.

Подальші варіанти Згодом було розроблено дві версії Bf 110, моделі E та F. E був спроектований як винищувач-бомбардувальник (), здатний нести під крилом чотири вузли підвіски ETC 50 вагою 50 кг, а також центральну підвіску для бомб ETC 500. Перший E, Bf 110 E-1, спочатку оснащувався двигуном DB 601B, але пізніше перейшов на DB 601P, коли вони стали більш доступними у великій кількості. Загалом з серпня 1940 року по січень 1942 року було виготовлено 856 моделей Bf 110E. Моделі E також мали оновлену броню та деякі модернізації фюзеляжу, щоб витримати додаткову вагу.

Bf 110F оснащувався новими двигунами DB 601F, які давали 993 кВт/1350 к.с. моці (майже вдвічі більше, ніж оригінальні двигуни Jumo), що дозволило покращити броню, посилити та збільшити вагу без втрати продуктивності. Існували три поширені версії моделі F. Пілоти зазвичай вважали Bf 110F найкращим з лінійки Bf 110, будучи повністю легко пілотованим і в деяких аспектах більш плавним, ніж Bf 109, хоча і не таким швидким. Зрештою, 512 екземплярів Bf 110F було виготовлено між груднем 1941 і груднем 1942 років, коли виробництво переключилося на Bf 110G.

У середині 1941 року на озброєння надійшов Me 210. Але цей винищувач мав проблеми і був знятий з озброєння для подальшої доробки. Після невдачі Me 210 був розроблений Bf 110G. Модель G була оснащена двигунами DB 605B, які мали 1085 кВт (1475 к.с.) на максимумі і 997 кВт (1355 к.с.) на висоті 5,8 км. Bf 110G також мав модернізоване носове озброєння та зазнав деяких змін, які покращили аеродинаміку літака. Bf 110 G-1 не існувало, тому Bf 110 G-2 став базовим варіантом Bf 110G.

За початковою партією з шести передсерійних серійних літаків G-0, виготовлених у червні 1942 року, пішли 797 G-2, 172 G-3 і 2293 тримісні моделі G-4, в ролі нічних винищувачів; усі будувалися між груднем 1942 і квітнем 1945. Bf 110G вважався найкращою артилерійською платформою з чудовою круговою видимістю, і до появи Heinkel He 219 вважався одним із найкращих нічних винищувачів Люфтваффе.

Озброєння Головною перевагою Bf 110 була його спроможність до встановлення надзвичайно потужної бортової авіаційної зброї. Ранні версії мали чотири 7,92-мм кулемети MG-17 у верхній носовій частині та дві 20-мм гармати MG FF/M, встановлені в нижній частині носової частини. Пізніші версії замінили MG FF/M на більш потужні 20-мм гармати MG-151/20, і багато літаків серії G, особливо ті, які виконували роль винищувача бомбардувальників, мали дві 30-мм гармати MK 108, встановлені замість MG-17. Захисне озброєння спочатку складалося з одного, гнучко встановленого 7,92-мм кулемета MG-15. Пізню серію F і прототип серії G було переозброєно 7,92 мм кулеметом MG-81 з вищою швидкострільністю, а серію G було оснащено двоствольним кулеметом MG-81Z. Багато нічних винищувачів серії G були модернізовані або побудовані на заводі з гарматною системою «Неправильна музика», яка стріляла вгору під косим кутом для збивання бомбардувальників, проходячи під їх корпусом; літак часто оснащувався двома 20-мм MG FF/M, але також використовувалися польові установки 20-мм гармат MG 151/20 або 30-мм MK 108. Зброя типу «Неправильна музика» зазвичай встановлювалась безпосередньо перед задньою кабіною.

Bf 110 G-2/R1 також міг використовувати таке озброєння, як 37-мм автоматична гармата BK 3,7, встановлена в конформній підфюзеляжній гондолі під фюзеляжем. Одного влучення з цієї зброї зазвичай було достатньо, щоб знищити будь-який бомбардувальник союзників.

Перші зразки винищувачів-бомбардувальників Bf 110 C-1/B могли нести дві бомби по 250 кг, дві по 500 кг або дві бомби по 1000 кг на двох вузлах підвіски ETC 500 під фюзеляжем, а версії, починаючи з Bf 110 E-0, брали на борт чотири додаткові 50 кг бомби на стійках ETC 50 під крилом.

У липні 1942 року на озброєння почали надходити Bf 110F-4, котрі були першою версією, розробленою спеціально як нічний винищувач. Це був щось на зразок тимчасового заходу, хоча озброєний чотирма 7,92-мм кулеметами і двома 20 мм гарматами Bf 110 залишався основним нічним винищувачем Люфтваффе до 1944 року.

Історія застосування

Польська кампанія На початку Польської кампанії Люфтваффе здійснило масовані удари по аеродромах, які використовували польські повітряні сили. У цій кампанії Bf 110 використовувалися для супроводу бомбардувальників і боротьби з будь-якими польськими винищувачами. За даними Люфтваффе, загалом у вересневій кампанії було використано 102 Bf 110, втрачено близько 10 літаків. Польські пілоти не були знайомі з цим типом бойового літака, часто ідентифікуючи їх як бомбардувальники. Майбутній ас, командир NJG 1 та винищувального командування «Румунія» Вольфганг Фальк здійснив свої перші бойові вильоти в небі над Польщею, де здобув перші перемоги. Так саме перший бойовий досвід у польському небі здобули майбутній нічний ас Гельмут Лент і Гордон Голлоб, майбутній генерал-інспектор винищувальної авіації Люфтваффе. Підрозділ Фалька, I./ZG 76, заявив про 31 збитий літак противника під час кампанії, з яких 19 були підтверджені. I(Z)./LG 1 також здобув перемог; супроводжуючи формування німецьких бомбардувальників під час атак на Варшаву, підрозділ забрав 30 літаків у перший день. Польські винищувальні підрозділи повідомили про втрати 17 % цього дня. За п'ять днів цей показник зріс до 72 %. JGr 2 також отримав 28 повітряних і 50 наземних перемог.

Західний фронт