Ігор Ростиславович Шафаревич (3 червня 1923, Житомир — 19 лютого 2017, Москва) — радянський і російський математик українського походження, один з найвизначнійших математиків сучасності, філософ, публіцист і громадський діяч, доктор фізико-математичних наук, професор, академік РАН (1991)Игорю Ростиславовичу Шафаревичу — 80 лет! — «Русское Воскресение».
Життєпис Народився 3 червня 1923 в УРСР в Житомирі. Батько закінчив МДУ, працював викладачем теоретичної механіки; мати — філолог за освітою, велику частину часу не працювала. Завдяки батькам (а також читанню збережених ще від діда книг) здобув любов до російської літератури, казок, билин, трохи пізніше — до історії. Наступним захопленням була математика.
Навчаючись у школі, здавав екстерном іспити на механіко-математичному факультеті МДУ. Після закінчення школи був прийнятий на останній курс цього факультету і закінчив його в 1940 (у віці 17 років). Науковий керівник — член-кореспондент АН СРСР Борис Делоне — направив його дослідження в русло теорії алгебраїчних чисел. Іншою галуззю, що привернула на той час увагу вченого, стала теорія Галуа. Це визначило сферу його наукових інтересів на багато років.
Першим великим досягненням стало розв'язання оберненої задачі теорії Галуа для скінченних «p»-груп, ця робота була удостоєна премії Московського математичного товариства.
За цикл робіт з розв'язування зворотної задачі теорії Галуа над полями алгебраїчних чисел (відкриття загального закону взаємності і розв'язку оберненої задачі Галуа для розв'язаних груп) отримав Ленінську премію (1959).
Захистив кандидатську дисертацію в 1942 (у 19 років), докторську — в 1946 (у 23 роки)Игорь Ростиславович Шафаревич (к шестидесятилетию со дня рождения).
У 1944, після закінчення аспірантури, стає викладачем механіко-математичного факультету МДУ. У 1946, після захисту докторської дисертації, стає співробітником Математичного інституту ім. В. А. Стеклова АН СРСР (МІАН). У 1975 у зв'язку з громадською діяльністю був усунений від викладання в МДУ, і з тих пір працює тільки у відділі алгебри МІАН: у 1960–1995 роках — на посаді завідувача відділом, з 1995 року — на посаді головного наукового співробітника (радника РАН). Семінар Шафаревича також був перенесений з МДУ в МІАН, де він діє за станом на початок 2010-х років, у семінарі постійно бере участь значна кількість математиків. Під його керівництвом захищено понад 30 кандидатських дисертацій. Має багато відомих учнів, серед яких Сурен Аракелов, Євген Голод, Юрій Дрозд, Олексій Кострикін, Юрій Манін, Борис Мойшезон, Олексій Паршин, Андрій ТюрінБолее полный список учеников И. Р. Шафаревича можно найти на сайте МИАН та інші.
20 червня 1958 (у віці 35 років) обрано членом-кореспондентом АН СРСР по відділенню фізико-математичних наук. Лауреат Ленінської премії (1959). 7 грудня 1991 обраний академіком РАН по Секції математики, механіки, інформатики (математика). Іноземний член Національної академії деї Лінчеї (Італія), німецької академії натуралістів Леопольдина, член Лондонського Королівського товариства, Національної академії наук США. Почесний доктор університету Париж XI (Орсе).
У 1955 підписав «Лист трьохсот». У 1968 підписав листа дев'яносто дев'яти на захист Єсеніна-Вольпіна.
У вересні 1973 написав відкритого листа на захист Сахарова. Один з учасників виданого за ініціативи Солженіцина збірника статей «Під брил» (йому належать три статті). Після арешту і видворення за межі СРСР Солженіцина в лютому 1974 написав відкриті листи «Арешт Солженіцина» і «Вигнання Солженіцина».
Син — Андрій Шафаревич, фізик і математик, доктор фізико-математичних наук, професор.
Математика Основні праці Шафаревича присвячені алгебрі, теорії чисел і алгебричній геометрії. У теорії алгебричних чисел знайшов найзагальніший закон взаємності степеневих лишків у полях алгебричних чисел, що стало певною мірою завершальним етапом 150-річної історії арифметичних законів взаємності, висхідній до Ейлера і Гауса. Вніс фундаментальний внесок у розвиток теорії Галуа. В 1954 у дав рішення зворотної задачі теорії Галуа для розв'язних груп, тобто довів, що в тому випадку, коли основне поле є полем алгебричних чисел скінченного степеня, існує алгебричне розширення цього поля з наперед заданою розв'язною групою Галуа. За цю свою роботу він був 1959 року нагороджений Ленінською премією.
Шафаревич, Фаддєєв і їхні учні отримали в 1970-1980-х роках важливі результати, пов'язані з теорією груп, теорії цілочисельних зображень груп і теорії Галуа. Зокрема, спільно зі своїм учнем Голодом в 1964 дав негативний розв'язок загальної (не обмеженої) задачі Бернсайда, а саме — довів існування нескінченних періодичних груп зі скінченним числом твірнихСписок математических трудов И. Р. Шафаревича (по 2007 год включительно) на сайте МИАН].
Шафаревич відомий також як засновник школи з алгебричної геометрії. Зокрема, заснований ним семінар зробив визначний внесок у проблему класифікації алгебричних поверхонь. Дослідження з арифметики еліптичних кривих привели його (незалежно й одночасно з Джоном Тейтом) до введення найважливішого інваріанта такої кривої над полями алгебричних чисел — групи Тейта-Шафаревича, яка, на його честь, стандартно позначається кириличною літерою ‘Ш’.
Публіцистика і громадська діяльність Відомий не тільки як вчений-математик, але і як публіцист, громадський діяч і автор історико-філософських публікацій. Основні роботи: «Соціалізм як явище світової історії», 1974 рік «Русофобія», 1982 рік «Дві дороги — до одного обриву», 1989 рік «Русофобія: десять років потому», 1991 рік «Росія і світова катастрофа» «Духовні основи російської кризи XX століття», 2001 «Трьохтисячолітня загадка (Історія єврейства з перспективи сучасної Росії)», 2002 «Майбутнє Русі», 2005 рік «Руський народ у битві цивілізацій», 2011
У СРСР З кінця 1960-х бере участь у громадській діяльності: пише заяви і проводить пресконференції на захист Російської православної церкви (РПЦ), проти використання психіатрії як засоби політичних репресій (спільно з А. Д. Сахаровим) і на захист жертв гонінь з політичних мотивів. Член «Комітету прав людини». Багато уваги приділяв захисту свободи релігії та прав віруючих в СРСР. За спогадами Сахарова, проблеми релігії зайняли значне місце в роботі Комітету завдяки його великій і аргументованій доповіді про становище релігії в СРСР.
У 1974 у брав участь разом з А. І. Солженіциним у виданні публіцистичного збірника «З-під брил», написавши для нього три статті: «Соціалізм», «Відокремлення або зближення?» і «Чи є в Росії майбутнє?». Перша стаття являє собою резюме виданої пізніше книги «Соціалізм як явище світової історії», яка в повному вигляді була опублікована в 1977 у Франції. Після видання збірника дав пресконференцію іноземним кореспондентам в Москві. У 1975 був звільнений з МДУ.
Книга «Русофобія» У 1982 опублікував за кордоном і в самвидаві книгу «Русофобія»И. Р. Шафаревич. Сочинения в трёх томах. Т. 2. — М.: Феникс, 1994. — С. 145.. У цій роботі використовував ідеї французького націоналістичного історика початку XX століття Огюстена Кошена, який розробив ідею про «малий народ» ― антинаціональну еліту, що нав'язала «великому народові» свої ідеї та теорії, які, таким чином, стали справжньою причиною і рушійною силою французької революціїП. Новейшая история отечественного кино. 1986—2000. Кино и контекст. Спб.изд. Сеанс, 2004, том V
За Шафаревичем російське втілення феномену «малого народу» зіграло велику роль у революції в Росії. При цьому «малий народ» не є, на думку Шафаревича, певним національним чинником (в ньому присутні представники різних націй), але він містить впливове ядро, пов'язане із жидами. Він пише: «Чому сталося так, що саме вихідці з єврейського середовища виявилися ядром того „Малого народу“, якому випала фатальна роль у кризову епоху нашої історії? Ми не будемо намагатися розкрити глибинний зміст цього явища. Ймовірно, основи ― релігійні, пов'язані з вірою в „богообраність“ і в нібито призначену йому владу над світом. /…/ Мабуть, у житті „малого народу“, що мешкає зараз у нашій країні, жидівський вплив відіграє виключно велику роль: судячи з того, наскільки вся література „малого народу“ просякнута точками зору жидівського націоналізму, природно думати, що саме з націоналістично налаштованих жидів складається те центральне ядро, навколо якого кристалізується цей шар. Їхню роль можна порівняти з роллю ферменту, що прискорює і направляє процес формування „малого народу“. Проте сама категорія „малого народу“ ширша: він існував би і без цього впливу, хоча активність його і роль у житті країни була б, ймовірно, набагато меншою.»
Робота «Русофобія» містить також підтримку версії, згідно з якою розстріл царської сім'ї є « ритуальним вбивством». Опублікування тієї книги призвело до перетворення автора в персону нон ґрата серед частини демократично-ліберальної інтелігенціїТолпыго А. Игорь Шафаревич и проблемы дуалистического сознания. Панорама № 1(31) апрель1992 «К ужасу всей московской математической общественности, Шафаревич оказался среди „патриотов“ наихудшего, антисемитского пошиба. Да, конечно, кое-какие мысли этого жанра проскальзывали ещё в „Из-под глыб“ — но никто не ждал „Русофобии“».
На думку деяких дослідників, цінність дослідження Шафаревичем русофобії в тому, що він сприяв приверненню уваги до цієї проблеми.«Как школьнику драться с отборной шпаной?» polit.ru от 13 сентября 2010, Никита Соколов: «Политбюро, разумеется, ничего о „русофобии“ не знало и даже Игорь Шафаревич, написав 1982-м на сей счет целый трактат, не сообщил хлесткому словцу терминологической определенности».«Курс „Противодействие ксенофобии и этнической дискриминации“ „Московская Хельсинкская группа“, 2006: „Русофобия“. Этот термин актуализировал в XX в. математик Игорь Шафаревич, таким образом озаглавивший свой труд».«Старшая дочь короля Лира» «Новый Мир» 2003, № 10, Алла Латынина: «Я не отношусь и к числу тех, кто готов уверять, что русофобия — выдумка Шафаревича. Он не только ввел термин в актуальный оборот, но и подметил явление, хотя его трактовка происхождения этого явления сама по себе исчезновению русофобии, к сожалению, не способствует»..
Після надрукування «Русофобії» в СРСР в 1989 році в журналі «Наш современник» у «Книжковому огляді» (1989, № 38) з'явився лист протесту проти поглядів Шафаревича за 31 підписом, в тому числі Юрія Афанасьєва, Дмитра Лихачова, Андрія Сахарова.