Миролю́бов Ю́рій Петро́вич (; 30 липня 1892, Бахмут, тепер Донецька область, Україна — 6 листопада 1970) — історик-аматор, письменник, публікатор та ймовірний автор «Велесової книги».
Життєпис Юрій Петрович Миролюбов народився 30 липня 1892 року в м. Бахмут у родині священника Петра Івановича Миролюбова. У роки революції в катівнях ЧК в Києві був убитий його батько. Мати Юрія Петровича, Анастасія Іванівна Лядська, походженням з відомого запорізького козацького роду Лядських. Її предок — відомий українській герой Тарас Трясило (Тарас Федорович), кошовий отаман Війська Запорозького. Анастасія Іванівна Лядська померла в Україні в 1933 році під час Голодомору. Всього дітей у сім'ї було четверо: три брати і сестра. Середній брат, штабс-капітан, убитий у громадянську війну. Старший брат із сестрою залишилися після революції на батьківщині.
Дитинство і юність Юрія пройшли в Україні та на Кубані. Виховувався нянею «бабою Варварою» (няня ще його діда та батька), а після її смерті «старухою Захарихою». Також у своїх спогадах дитинства Миролюбов із вдячністю згадував діда Кануника, конюха Михайла, кобзаря Олекса Ф. П., які прищепили йому любов до народного фольклору та історії. Прищепив любов до історії також і бахмутський краєзнавець, магістр історії, інспектор духовного училища Т. П. Попов. Про своє виховання Юрій Миролюбов писав:
Навчався у духовному училищі, куди був відправлений за бажанням батька, перейшов до гімназії, по закінченню якої вступив до Варшавського університету. Перед початком Першої світової війни перевівся на медичний факультет Київського університету. Паралельно в Києві навчається на хімічному відділенні Київського політехнічного університету. Після оголошення війни пішов на фронт добровольцем у званні прапорщика. Під час громадянської війни служив у збройних силах Центральної Ради в Києві, потім на Дону, у військах генерала Денікіна, у Корниловському ударному полку.
У 1920 році Миролюбов був евакуйований в Єгипет, де йому вдалося влаштуватися в експедицію, яка прямувала в Центральну Африку. По дорозі він захворює і потрапляє в шпиталь у Південній Африці. Звідси, після одужання, він виїхав до Індії, де пробув дуже недовго і змушений був шукати притулку в Туреччині. За сприяння російського консула в Стамбулі, Миролюбов наприкінці 1921 року домігся дозволу на переїзд до Праги і навчання в Празькому університеті, де, як і всі російські студенти-емігранти в Чехословаччині, отримав державну стипендію.
У 1924 році Миролюбов змушений був залишити Прагу з політичної причини, отримавши право на проживання в Бельгії. Там працював у хімічній лабораторії Левенського університету, а також хіміком на підприємствах металургійної промисловості. В королівстві Миролюбов дізнається, що його мати померла під час голодомору в Україні 1933 р., після чого здоров'я історика різко погіршилося, що приводить його в одну з Брюсельських клінік. Там він зустрічає медсестру — Йоганну Францевну Вайдерс (Жанне Миролюбова), родом зі збіднілих дворян. У 1936 році одружується з фрау Жанне Миролюбовою (1909 р. н.), німкенею. У 1954 році разом з дружиною Юрій Миролюбов емігрує в США (Сан-Франциско). У Сан-Франциско деякий час він редагує російський часопис «Жар-птиця». Захворівши в 1956 році важкою формою артриту, Миролюбов стає непрацездатним, проте продовжував свою публіцистичну і письменницьку діяльність, яку почав, живучи ще в Бельгії. У 1970 році Миролюбови вирішують переселитися до Німеччини, на батьківщину дружини. Дорогою до Європи Юрій Петрович захворів запаленням легенів і 6 листопада 1970 року помер на пароплаві.
В еміграції
Брюсель
В Брюсселі Ю. Миролюбов знайомиться з Федіром (Алі) Ізенбеком, та, за твердженням Миролюбова, отримує можливість працювати зі стародавніми дощечками «Велесової Книги», які Федір Ізенбек в часи запеклих революційних битв (1919) знайшов в розгромленій садибі Донець-Захаржевських-Задонських на Харківщині. Юрій Миролюбов у праці «Русский языческий фольклор» пише:
Сучасні спеціалісти в у галузі слов'янської філології та історії вважають Велесову книгу безумовною пізньою підробкою, а мову тексту — вигаданою дилетантамиЗализняк А. А. О «Велесовой книге» // Фальсификация исторических источников и конструирование этнократических мифов.— М., 2011. С. 101—113 Дмитрий Сичинава. 10 причин, почему «Велесова книга» не может быть подлинной. Курс № 2 Исторические подделки и подлинники. Arzamas.ru, 2015 .
З 1925 р. по 1939 р. (14 років), зі слів Миролюбова, він намагався реставрувати дощечки, переписувати їх, розшифровувати та фотографувати. За його твердженням Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських науковців, які хотіли займатися вивченням дощечок. Миролюбову отримав текст більшої частини та достатньо чітке зображення однієї з табличок і ще кілька (до шести) менш чітких. Якісна світлина була лише з 16-ї дощечки, яка й дала назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). Події, що описані у дощечках, охоплюють період приблизно від 7 століття. до н. е. до кінця 9 століття н. е. Юрій Миролюбов повідомляє у листі до С.Лєсного від 11 листопада 1957 року:
1935 року Ю. П. Миролюбов розпочинає працю про життя і діяння легендарного київського князя Святослава. Юрій Петрович говорив, що мова дощечок відкриває йому шлях до мови, якою говорили наприкінці язичницького періоду РусіСакральное Руси . Свою працю «Сказ о Святославе хоробре князе Киевском» завершує у 1947 році. Одночасно з цією роботою він писав багато оповідань, віршів, статей для періодичної закордонної російської преси. Було написано низку книг, які за життя залишились неопублікованимиМиролюбов Ю. П. Сакральное Руси</blockquote>. 1941 року помирає друг Юрія Петровича, художник Ізенбек, заповівши йому все майно. В переліку майна були дощечки, картини та деякі документи. Коли Миролюбов отримав спадок, то, за його твердженнями, дощечок вже не було, з ними зникли близько 50 картин. Збереглося звернення Миролюбова до департаменту поліції про пропажу картин і дощечок за 1942 рік.
З матеріалу музею російської культури в Сан-Франциско (ГАРФ. Фонд 10143, опис 80, Архів П. Т. Филипьева, 16 рулон) Влітку 1954 року завдяки зростаючому інтересу читачів часопису «Жар-птиця» до «Велесової книги», разом з дружиною Юрій Миролюбов емігрує в США (Сан-Франциско).
Сан-Франциско
В 1952 році в Сан-Франциско Олександр Олександрович Куренков (псевдонім Ал Кур), білоемігрант видавець-редактор газети «Вісник правди» (Сан-Франциско), прочитав в Російському Центрі в Сан-Франциско доповідь про писемність «Русские письмена», в якому стверджувалося, що у русичів була своя писемність до приходу Кирила і Мефодія. У тому ж році Кур зі сторінок часопису «Жар-Птиця», друкованого органу Російського центру в Сан-Франциско, звернувся до читачів з проханням пояснити долю стародавніх дощечок з бібліотеки Ізенбека. У вересні 1953 року на цю відозву і відгукнувся Ю. П. Миролюбов. Зав'язалося листування між Куром та Ю. П. Миролюбовим (частково видана О. Асовим)Асов А. И. Тайны книги Велеса </blockquote>. 1954 року Юрий Миролюбов з дружиною переселяються в США і відразу стає редактором часопису «Жар Птиця». В 1954 р. в газеті «Russian life» з'являється публікація Ал Кура Дощьки-Языческие летописи. Ал Кур писав***14-5-117 — статья А. Кура: Дощьки — языческие летописи. Из газеты Русская жизнь З 1956 року поступово починається публікація віршів та оповідань Ю. П. Миролюбова, він продовжує працювати не зважаючи на тяжку форму артриту. У 1970 році Миролюбови вирішили переселитися до Німеччини, на батьківщину дружини. 6 листопада 1970 року, на пароплаві у відкритому океані прямуючи з США до Європи помирає Миролюбов Юрій Петрович. Похований Миролюбов в Аахені, Німеччина. Перед смертю Ю. Миролюбов заповідав дружині узагальнити та видати його твори, які мають попасти на Батьківщину. Сенсом життя Жанне Миролюбової стало виконання останньої волі свого чоловіка. На маленьку пенсію, проживаючи в Аахені фрау Миролюбова з 1974 по 1992 р. за власний кошт видала 22 роботи, різними накладами. Роботи були розіслані у всі найвідоміші бібліотеки світу.
Цитати «Я чекав не того! Я чекав більш чи менш точної хронології, опису точних подій, імен, збіжних із суміжною епохою інших народів, опису династій князів і всілякого такого історичного матеріалу, якого в них не виявилося». «Треба зрозуміти і повірити в те, що Русь — це ми, а давня Русь — теж ми, і якщо Бог допоможе, то і майбутня Русь теж будемо ми!»Надо понять и уверовать в то, что Русь — это мы «Ю. Миролюбов». «Не знати свого минулого може тільки об'єкт, а не суб'єкт цивілізації і культури»Не знать своего прошлого может только «объект», а не «субъект» цивилизации и культуры «Ю. Миролюбов». < «Мы должны во что бы то ни стало стремиться к истине, замолчано огромное наше прошлое, искажена мысль о нас самих»Мы должны во что бы то ни стало стремиться к истине «Ю. Миролюбов». . «Що за людина така, що не пам'ятає добра, що забув своє, рідне, а живе чужим, нічого для нього не зробило?»Что за человек такой, что не помнит добра «Ю. Миролюбов».
Цікаве У вихорі громадянської війні, загинула більша частина ранніх робіт Ю. П. Миролюбова, ним було ретельно збережено записи та багато народних оповідань, які формував ще з юності. На основі їх була написана книга «Скази Захарихи». В січні 2003 р. в Будинку вчених (Київ) відбулася презентація рукописів Миролюбова в тому числі і машинопису «Дощечок Ізенбека». Матеріали були передані в Україну вдовою Юрія Миролюбова, фрау Жанною Миролюбовою. Головною гостею на презентації була Жанне Миролюбова (на той час 94 років). Вступне слово Миролюбової «І надалі прикладу я всі мої зусилля і використаю всі мої скромні можливості, щоб до кінця виконати дану тобі обіцянку і перетворити твою залишену багату рукописну спадщину в книги, які займуть гідне місце у культурній скарбниці твоєї великої Батьківщини»'''.
Творча спадщина
Надруковані роботи Материалы к истории Крайне-западных славян. 151 стр. (1991) Наши травы. 42 стр. Образование Киевской Руси и её государственности. (Времена до князя Кия и после него). 1987. 120 стр. (+ Молодая гвардия, № 7, 1993) О князе Кие, основателе Киевской Руси. 1987. 95 стр. (Год написания 1960.) Прабкино учение. Сборник рассказов. 1977. 112 стр. (Год написания 1952.) Риг-Веда и Язычество. 1981. 264 стр. (Год написания 1952.) Русский языческий фольклор. Очерки быта и нравов. 1982. 312 стр. (Год написания 1953.) Сказ о Святославе хоробре князе Киевском. Поэма. В 2 кн., кн. 1. 1986. Кн. 1, 544 с (Год написания 1947.) Сказ о Святославе хоробре князе Киевском. Поэма. В 2 кн., кн. 2. 408 с 1986 (Год написания 1947.) Бабушкин сундук. Сборник рассказов. 1974. 175 стр. (Год написания 1952.) Гоголь и революция. 1992 Дополнительные материалы к предыстории Русов. 1989. 154 стр. Материалы к истории крайне-западных славян Предыстория Славяно-Русов. 1988. 188 стр. Родина-Мать… Стихи. 1977. 190 стр. (Год написания 1952) Русская мифология. Очерки и материалы. (Год написания 1954.) 1982. 296 стр. Русский христианский фольклор. Православные легенды. 1983. (Год написания 1954.) 280 стр. Русский языческий Фольклор Сказы Захарихи. 1990. 224 стр. (издано только около половины) Славяне в Карпатах. Критика «норманизма». 1986. 185 стр. (Год написания 1960.) Славяно-русский фольклор. 1984. 160 стр. (Год написания 1960.) Фольклор на юге России. 1985. 181 стр. (Год написания 1960.) Русский календарь. 1992
Ненадруковані роботи Перевод Велесовой книги (дощечек Изенбека, изданы частично) Мене, Текел, Фарес. Роман Le Fils Роман Опыт очерков военной Философии Самоописание жизни Записки судомоя Достоевский и революция Выписки по истории Белые студенты. Трилогия Конец одного героя Лжец. Роман Семья Махновских. Роман Капитан Кунчушка. Роман Душа художника Черная орхидея. Роман Прабка Варвара Николай Васильевич Гоголь в свете революции Николай Второй. Трагедия Происхождение Русов Происхождение Русов (Гипотиза Великой Борусии от Х века до н. э.)