Медицина середньовіччя Західної Європи складалася з суміші античних ідей, церковного впливу, а також того, що Клод Леві-Строс розуміє як «шаманський комплекс» і «соціальний консенсус».Anthropologie structurale, Lévi-Strauss, Claude (1958, Structural Anthropology, trans. Claire Jacobson and Brooke Grundfest Schoepf, 1963) У цю епоху жодної усталеної традиції наукової медицини не існувало: емпіричні спостереження йшли пліч-о-пліч із духовними впливами, не відокремлюючись від них.

У Ранньому Середньовіччі, після падіння Римської імперії, стандартні медичні знання базувалися головним чином на грецьких і римських текстах, що збереглися в монастирях та інших місцях. Ідей щодо походження і лікування хвороби не було. Проте навіть суто світська медична думка ґрунтувалася на світогляді, згідно з яким як духовні чинники (доля, гріх і астральні впливи), так і фізичні причини відігравали значну роль в етіопатогенезі (механізмі виникнення та розвитку хвороби) та лікуванні. Ефективність лікування визначалася насамперед переконаннями пацієнтів та лікарів, а не емпіричними даними, тому remedia physicalia (фізичні засоби лікування) часто доповнювалися духовним оздоровленням.

Впливи

Язичницька народна медицина Народна медицина була чаклунською, а подекуди й містичною і спиралася на джерела, несумісні з християнською вірою. Трави та інші засоби використовувалися у поєднанні із заклинаннями та чарами. Невдовзі такі заклинання відокремлювалися від фізичних засобів або ж замінялися християнськими молитвами й богослужінням. Сила трав чи каменів при цьому пояснювалася вже на підставі християнського вчення.

Християнська духовність Церква вчить, що іноді Бог посилає хвороби як покарання, і в таких випадках, покаяння — шлях до одужання. Це призвело до появи практики покаяння та паломництва, як засобів лікування хвороби. У Середньовіччі деякі люди не вважали медицину професією, що личила християнам, бо хворобу часто розглядали як послану Богом. Бог вважався «божественним лікарем», який залежно від своєї волі посилав хворобу або зцілення. Водночас багато чернечих орденів, зокрема бенедиктинці, лікували та доглядали хворих і тих, хто помирав.

Медицина

Європейська медицина Середньовіччя набула значного розвитку протягом 12 століття, коли багато медичних текстів як давньогрецької, так і ісламської медицини були перекладені з арабської мови. Найбільш впливовим серед цих текстів був Канон лікарської науки Авіценни. Ця медична енциклопедія, що написана близько 1030 року, узагальнювала грецьку, індійську та мусульманську медицини того часу. Канон був авторитетним текстом в європейській медичній освіті до раннього нового періоду. Інші важливі тексти арабських авторів вміщують De Gradibus Аль-Кінді, Liber pantegni Ісаака Ізраелі та Al-Tasrif Альбукасіса.

У Салернській медичній школі на півдні Італії медичні тексти із Візантії та арабського світу були легко доступними; їх перекладали з грецької та арабської у сусідньому чернечому центрі Монтекассіно. Салернські вчені поступово витворили канон текстів, відомий як ars medicinae (мистецтво медицини) або articella (коротке зведення з мистецтва медицини), який став основою європейської медичної освіти протягом кількох століть.

Під час Хрестових походів вплив ісламської медицини посилився. Він був взаємним: ісламський учений Усама ібн Мункиз, який загалом схвально описав свої спостереження за європейською медициною, зафіксував, як європейський лікар успішно лікував інфіковані рани оцтом; крім того, рекомендації щодо лікування золотухи надав йому неназваний франкський лікар.Medieval Sourcebook: Usmah Ibn Munqidh (1095—1188): Autobiography, excerpts on the Franks .

Класична медицина

Англосаксонські переклади класичних творів, таких як Травник Діоскорида, збереглися протягом століть, що свідчить про збереження елементів класичних медичних знань. Інші важливі переклади медичних текстів того часу охоплювали Кодекс Гіппократа, традиційно приписуваний Гіппократові, та праці Галена.

Гален Пергамський, грек за походженням, був одним із найвпливовіших стародавніх лікарів. Гален описав чотири класичні симптоми запалення (почервоніння, біль, підвищення температури і набряк) і зробив чималий внесок у дослідження інфекційних захворювань та фармакологію. Його дослідження анатомії людини мали суттєві вади, оскільки базувалися на розтині тварин — переважно мавп, овець, кіз і свиней. Деякі положення вчення Галена гальмували розвиток медицини. Зокрема, його теорія про те, що кров переносить пневму — життєвий дух, що надає їй червоного кольору, — у поєднанні з хибним уявленням про те, що кров проходить крізь пористі стінки між шлуночками серця, перешкоджала фізіологічним дослідженням і гальмувала розуміння кровообігу. Утім найвагомішими були його праці у галузі будови та функцій м'язів, а також функцій спинного мозку. Він також зробив вагомий внесок у діагностиці та прогнозуванні. Хірургія У ХІІ ст. в одному із найвідоміших медичних закладів Європи – медичній школі в Салерно анатомічні студії проводилися на свинях.У 1271 р. медичним факультетом Паризького університету було чітко регламентовано діяльність лікарів:

"Хірург повинен займатися тільки мануальною практикою, аптекар або травник – тільки складанням ліків, але застосовувати ці ліки можуть тільки магістри медицини або люди, які мають на те ліцензію". У XIV ст. в Англії цирульникам-хірургам було дозволено розтин трупів аж один раз на рік.https://www.istpravda.com.ua/articles/5bbe285a69ef5/

Важливі досягнення медицини середньовічної доби

Медична освіта Заснування університетів у Парижі (1150), Болоньї (1158), Оксфорді (1167), Монпельє (1181) і Падуї (1222) сприяло поширенню напрацювань Салернської медичної школи на теренах усієї Європи; а вже протягом XIII століття ці нові установи посіли провідне місце. Щоб здобути ступінь доктора медицини, треба було навчатися десять років, зокрема вивчати підготовчий курс вільних мистецтв; тому кількість повністю кваліфікованих лікарів залишалася порівняно невеликою. Хірургія Роджер Фругарді з Парми склав трактат із хірургії приблизно 1180 року. Близько 1267 року Теодоріх Бурґоньйоні уклав систематичний чотиритомний трактат із хірургії — Cyrurgia, — що сприяв поширенню важливих нововведень, таких як ранні форми антисептичної практики під час лікування травм та хірургічна анестезія на основі суміші опіатів та трав. Окуляри

До кінця XIII століття окуляри були добре відомі в Італії. Домініканський чернець на ім'я Джордано да Піза сказав у проповіді 1305 року:

Медична література середньовіччя «Tacuinum Sanitatis» — це середньовічний ілюстрований довідник про здоров'я та благополуччя, що базується на арабській праці «Таквім аль-сіхха» («Упорядкування здоров’я»), написаній лікарем Ібн Бутланом у XI столітті.

Див. також Історія медицини Чумний лікар

Примітки

Посилання Medieval Medicine «Index of Medieval Medical Images» UCLA Special Collections (accessed 2 September 2006). «The Wise Woman» An overview of common ailments and their treatments from the Middle Ages presented in a slightly humorous light.

Література

«Медицина в Середньовіччі» (А. Томчин)