Мико́ла Іва́нович Глазко́в (30 січня 1919, село Лиськово Нижньогородської губернії — 1 жовтня 1979, Москва) — радянський поет, перекладач.
Біографія Народився в сім'ї юриста Івана Миколайовича Глазкова. У 1923 його родина переїхала до Москви. Батько, юрист Московської міської колегії захисників, був заарештований і розстріляний в 1938 році.
Вірші писав з 1932-го. З 1938 навчався на філологічному факультеті Московського державного педагогічного інституту. У армії не призивався за станом здоров'я.
В 1939 разом з Юліаном ДОЛГІН заснував неофутуристичну літературну течію «небивалізм» і випустив два машинописних альманахи, за що в 1940-у був виключений з інституту.
1941 року за рекомендацією Миколи Асєєва був прийнятий в Літературний інститут, де навчався з перервами до 1946-го.
У сорокові роки, був першим, хто вжив близьке за змістом та формою до самвидаву, слово «самсебевидав» () і ставив його на виготовлених ним розфарбованих й переплетених машинописних збірках своїх віршів.
Починаючи з другої половини 1950-х років жив літературною працею.
В 1966 знявся у епізодичній ролі «літаючого мужика» Юхима у фільмі Андрія Тарковського «Андрій Рубльов».
Помер у Москві в 1979 році. Похований на Востряковському кладовищі.
Бібліографія Моя эстрада. Стихи. — Калинин, 1957. Зелёный простор. — М.: Советский писатель, 1960. Поэтоград. Стихи. — М.: Молодая гвардия, 1962. Дороги и звезды. — М.: Советская Россия, 1966. Пятая книга. — М.: Советский писатель, 1966. Большая Москва. Стихи. — М.: Московский рабочий, 1969. Творческие командировки. — М.: Советский писатель, 1970. Незнамые реки. — М.: Молодая гвардия, 1975. С января до января. — М.: Советская Россия, 1976. Вокзал. Стихотворения, поэмы. — М.: Советский писатель, 1976. Неповторимость. Стихи. — М.: Советский писатель, 1979. Избранные стихи. — М.: ХЛ, 1979. Голоса друзей. — М.: ДЛ, 1982. Автопортрет: Стихи и поэмы. — М.: Советский писатель, 1984. Арбат, 44. — М.: Советская Россия, 1986. Избранное. — М.: ХЛ, 1989. — 541 c. Тутанхамона видел я в гробу. — М.: Правда, 1990. Самые мои стихи. — М.: Слово/Slovo, 1995. Краткостишья. — Астрахань: Волга, 1999. Хихимора. — М.: Время, 2007.
Джерела В. Кожинов. Простота и упрощённость // «Литературная газета», 11.02.1970. П. Вегин. «Арбат, 44» // «Октябрь» № 3, 1989. Н. Старшинов. «Сужу о друге по вершинам» // «Смена» № 4. 1989. Воспоминания о Николае Глазкове. — М., 1989. Е. Перемышлев. Николай Иванович Глазков — великий русский гуманист и путешественник // «Октябрь» № 1, 1992. С. 193–208. А. Базлаков. Коля Глазков // «Арион» № 2, 1996. Т. Бек. «Но и природу я не постиг, как не постиг смерть» // «Новый мир» № 2, 1997. С. 102. Константин Ваншенкин. Писательский Клуб. — М.: Вагриус, 1998. С. 262–266. Л. Лосев. Крестный отец самиздата // Л. Лосев. Собранное. — Екатеринбург: У-Фактория, 2000. С. 571–574. И. Винокурова. Последние футуристы: «Небывалисты» и их лидер Николай Глазков // «Вопросы литературы», № 3, 2000. И. Винокурова. На Новинском бульваре (Николай Глазков и Г. А. Глинка) // «Вопросы литературы», № 1, 2003. И. Винокурова. «Всего лишь гений…» Судьба Николая Глазкова. — М.: Время, 2006.
Примітки