Архітекту́ра украї́нської це́ркви — розділ (підвид) архітектури, що займається вивченням проектування та будівництва храмів та церков української церкви починаючи старохристиянської та ранньовізантійської доби до сучасного часу.
Історичні перебіги
Старохристиянська доба та ранньовізантійська доба У розвитку візантійської архітектури можна виділити такі періоди:
330 — 537 рр.
Від часу заснування Константинополя і до часу побудови Софії в Константинополі. До цього періоду відносяться печерні храми в :Інкермані та :Тепе-Кермені (350 р.)
537 — 1003 — другий період.
Від часу побудови Софії в Константинополі і до побудови катедри в Кутаїсі. До другого періоду відносяться церкви візантійського стилю: центро-банка св. Іоанна в Керчі та тринавна базиліка в Партеніті, Десятинна в Києві.
1003 −1453 — третій період.
Від часу побудови катедри Софії в Кутаїсі і до падіння Контантинополя. До третього періоду відноситься побудова Софії Київської, Спаса в Чернігові.
Після навали різних кочівників, що зруйнували грецькі міста на берегах Чорного моря, монументальне будівництво починає наново розвиватися в IV—VII ст. т. зв. старохристиянської й ранньовізантійської доби. Причому християнські храми постають саме в колишніх грецьких містах, часто з матеріалів давніших грецьких античних будов. Найбільшим осередком старохристиянського будівництва був Херсонес Таврійський. Яких великих розмірів воно досягало, свідчать збережені рештки фундаментів і частин стін 27 церков і каплиць.
Найстарші церкви на території сучасної України (Херсонес, Керч) були центрального типу — у формі рівнораменного т. зв. «грецького хреста», що вказує на східні впливи, далі базиліки VII—IX ст. римського типу, які у свій час були поширені на цілому Сході, круглі будови (ротонди) V—VI ст., однонавні хрестильні каплички й середній тип між базилікою та хрещатою будовою. Усі будови перекривалися, ймовірно, дерев'яною стелею, а склепіння мали лише апсиди (вівтарне заокруглення) й менші ротонди, Знайдені рештки і фрагменти розкішних мозаїк і різних деталей указують, що архітектурне мистецтво стояло тут дуже високо та мало спільні риси з церквами Греції, Малої Азії та :Кавказу.
:Ротонда (до 602 р.). Будова мала круглу центральну частину з чотирма раменами-апсидами, розташованих у формі рівнораменного хреста. Посередині знаходився круглий мармуровий басейн, на дні якого був викутий хрест. Вчені зробили висновок, що це була хрестильня при головній церкві Херсонесу. В кін. 19 ст. руїни церкви були ще до середини вікон. Після :1891 через недбальство російської влади церква разом з іншими була розібрана. Церква була збудована з почергових рядів квадратової цегли та каміння. Стіни ротонди були обкладені мармуровими плитами з мозаїками та фресками. Над :апсидами були :склепіння.
Середньовізантійська доба
Партенітська базиліка була довжиною 19,5 м та шириною 14,5 м, товщина її стін була 1 м. За поземним планом це була тринефна та трьох апсидна базиліка, яка складалася з основного нефу, який з трьох сторін був оточений нижчими закритими галереями. Середній неф був відділений від бокових рядами з п'яти квадратних стовпів. Дах базиліки був покритий черепицею. Підлога була викладена різнокольоровими плитами у вигляді мозаїки.
Краще збережена церква св. Івана Предтечі в :Керчі (XIII ст.) близько стоїть до вищезгаданого середнього типу, але з більш виразним поділом на три частини (нави), з чотирма колонами, що підпирають одну середню баню. Форма самої будівлі у формі рівнораменного хреста. Рамена хреста перекриті півокруглим склепінням, покритого зверху двосхилим дахом. На перехрестю рамен хреста, посередині будівлі розташована кругла струнка бання на підбаннику. Підбанник містив вісім вікон та вісім ніш між ними. Сама баня була перекрита сферичним склепінням, яке спиралося на чотири луки-арки. Цей спосіб візантійського будівництва запозичений з теренів Сирії та Малої Азії. Стіни церкви збудовані з грубих шарів тесаного каміння та тонких шарів цегли, що надавало будівлі рожевого кольору. Центральний тип заложення церкви став основою будівництва церков княжої доби в Києві, Чернігові, Овручі. Ця будова була взірцем для майбутньої архітектури українських церков. Висота церкви 7 сажнів, ширина — 3 саженя 1 аршин, довжина — 6 сажнів. Престол був укріплений на 4 мармурових стовпах. Зверху була прикріплена кам'яна дошка з дикого сірого каменю. Іконостас був з горіхового дерева, з різьбою, позолотою та древнім живописом. Посередині церкви знаходились чотири мармурові стовпи, окружністю в 6 четвертей. Висота стовпів — 4 аршина (рівень підлоги був піднятий в :1891 р. на 2 аршини). Біля західних дверей, на відстані 3 саж. знаходився камінь з стопою, про яку тут були усні перекази.
Першою мурованою церквою Києва була Десятинна, яка була на той час великою будовою 34,5×5 м, збудованою (988—996 рр.) князем Володимиром. :Десятинна церква була трьохнавною з притвором та широким бічним опасанням з трьох сторін (окрім апсид). В цілому вона була наближена до базиліки центрального заложення. Всередині церква була пишно прибрана мармуровим обличкуванням, різьбами, кахлями, фресками й мозаїками. В :1842 р. на місці старої будови побудовано російською владою нову церкву у «псевдомосковському стилі», причім усі рештки первісної будови (в деяких місцях у висоту до 6 метрів) було зруйновано разом із незвичайно цінними фрагментами фресок, мозаїк, кахлів тощо. Збережена частина фрески свідчить про реалістичне малярство наближене не до схематичного візантійського, а до грецького. Цегла для побудови була квадратова (30 см), мала знаки тризуба двох відмін.
Церковне будівництво старокняжої доби Грандіозне будівництво розпочинається в Україні-Русі в старокнязівську добу (X—XIII ст.), коли Україна-Русь починає жити повним державним і культурним життям. Будівництво цієї доби мало спільні риси з церквами Царгорода, Балкан, Вірменії, Грузії і Херсонесу. В X—XI ст. в Україні-Русі переважали зразки візантійського будівництва т. зв. середньої доби розвитку візантійського мистецтва, яка витворила осібний тип церков, поширений перед тим на берегах Чорного моря (зокрема в Херсонесі й Керчі), а також у Вірменії, Грузії, Болгарії й Македонії.
Звичайний тип більших церков (X—XIII ст.) поширених в Україні — тринавні з трьома напівокруглими чи гранчастими апсидами (заокруглення з боку вівтаря), з двома або трьома парами стовпів. Між першою від вівтаря та другою парами стовпів, через цілу церкву проходить поперечна нава. Середня найширша нава — такої самої ширини й висоти, як і поперечна нава (прохід); на перехресті їх угорі виводилася найбільша баня з верхньою точкою цілої церкви. Менші церкви були, можливо однонавні з апсидою зі сходу; в Західній Україні виводилися також ротонди.
Характерною рисою багатьох церков були «опасання», тобто галерейки, що оточували будову з трьох боків (крім сходу), які збереглися в українському дерев'яному будівництві й донині. Нерідко із західного причілку підносилися дві могутні вежі або одна вежа в північно-західному куті будови. Завершували будову одна, рідше 5 (або й 9) бань округлої, еліпсової й гранчастої форми.
Загальні маси і зв'язаний із ними зовнішній вигляд церкви завжди підпорядковувалися внутрішнім просторовим формам, так що зовнішній поділ стін завжди відповідав внутрішньому заложенню, а навіть форма накриття даху й бань назовні точно відповідала внутрішнім формам. Згідно з цим, чисто конструктивним, законом архітектурного мистецтва будови загалом мали мінімальну кількість декоративних прикрас.
Основні риси українсько-візантійської церковної архітектури
Церква мала візантійський план: це був чотирикутник з трьома напівкруглими :апсидами зі сходу, в яких містилися :вівтарі. В середині церкви були чотири сохи, на які спиралися луки, на них тримався підбанник і на підбаннику була баня. В західній половині церкви розміщувалися хори. Вікна в такій церкві були високі та вузькі, через які в церкві було світло. Церкви були оздоблені часом :статуями та плоскорізьбою, оздоблювано також такі церкви багатою мозаїкою та фресками.
Києво-чернігівський архітектурний стиль
За стилем києво-:чернігівські церкви належали до візантійського стилю. Хоча здебільшого в церковній декорації чернігівських церков помітні також романські впливи західно-європейської церкви. Літописні відомості та збережені зразки домонгольської доби підкреслюють подібність українських церков до церков візантійського стилю з огляду форм чи технік.
В княжому Києві було більше як 80 мурованих церков і багато дерев'яних. Мерзебурський єпископ Тітмар нарахував в :1018 р. в Києві 400 церков, а саксонець Адам Бременський — 300. За свідченнями літописів :Андрій Боголюбський спалив :1124 р. у Києві 600 церков та позабирав з них всі цінні речі.
До другої половини XI ст. усі будови старокнязівської доби в загальній масі наближаються до квадрату. До таких будов, крім вищезгаданих, належить також Спас на Берестові (XI—XII ст.) й Михайлівський собор Видубицького монастиря коло Києва (1088). Осередком найбільшого будівельного руху цього першого періоду були :Київ і :Чернігів.
Софівський собор був централізованно — базилістичний. Первісно Софійська кафедра була п'ятинавною (також п'ять поперечних) з п'ятьма апсидами, опасанням в два ряди із трьох боків будови і двома вежами із західного причілку, який входив в систему опасання; ця остання прикрашена колонками й луками. На початку XVII ст. будова була в руїнах; відновлена в 1633 — 38 рр. Петром Могилою в межах старих мурів і значно розбудована в бароковому стилі за митрополита Ясинського й гетьмана Івана Мазепи (1690 — 97). розмір усієї будівлі з опасанням та апсидами мав 39 на 34 м, тобто займав площу майже 1300 м кв. Всередині будівлі поверх з хорами займав крайні та частково бічні нави, які йшли вздовж головної нави. На перетинах поздовжніх та поперечних нав були виведені сферичні бані з високими підбанниками. Опасання внутрішнє було поверховим, зовнішнє опасання було нижчим, відкритим на зовні з луками-аркадами. Особлива увага була звернена на двохповерхову західну аркаду (колонаду) при вході в церкву. В північно-західному куті будівлі була вежа зі сходами на хори та галерейками-опасаннями. Інша вежа в плані квадратна, знаходилася у південно-західному куті.
Успенська церква Лаври була трьохнавна, центробанна і мала характеристичний рисунок вівтарних апсид. Первісна Михайлівська церква Видубицького монастиря (зруйнований в :1937) була трьохнавна та трьохапсидна з вежею від північного заходу. До київського землетрусу в :1230 р. церква Спас на Берестові була трьохнавна, трьохапсидна та трьохбанна з притвором і двома баштами з заходу. В одній башті була дзвіниця, а в іншій церковця-гробниця. Крім головного входу до церкви вели ще два бокові з притворами. Реставрація проведена Петром Могилою перетворила цю церкву в типову для пізнішої української архітектури — хрещату церкву. Церква Чернігівський Спас закладена князем Мстиславом († 1037) була найбільш наближена до церкви Спас на Берестові та була трьохапсидна, трьохнавна та п'ятибанна. Пам'ятки києво-чернігівського будівництва мають однорідний стилевий характер. Основним типом церковного будівництва тут, був синтез центробанної круглої чи багатокутної будівлі з базилікою. Наземний план такої будівлі був у вигляді хреста в середині та зближеного до квадрату прямокутника зверху.
Галицько-волинський архітектурний стиль
Будівельна чинність від половини XII ст. переноситься з Києва до менших осередків (як Переяслав, :Острог, Канів), а в основному на західноукраїнські землі — до Галицько-Волинського князівства (:Галич, Володимир, :Овруч, :Перемишль, Каменець на Берестейщині, Більськ, :Холм та ін.). Перенесена сюди наддніпрянська будівельна традиція затримує план києво-чернігівських будов першої половини XI ст. з деякими конструктивними змінами. Стіни церков були муровані переважно з тесаного каміння, а накриття й декорації мали риси романського стилю.