Миколаївський Крупицький жіночий монастир УПЦ московського патріархату — православний жіночий монастир у с. Вербівка Ніжинського району Чернігівської області, за 10 км від Батурина.Остраниця Є. Батуринський Миколо-Крупицький монастир — духовна скарбниця Північно-Дніпровського Лівобережжя / Євгенія Остраниця // Ніжинська старовина. — 2020. — Вип. 28 (31). — С. 120—126 : іл.

Входить до Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

Історія

За переказами, заснований в ХІ ст. на березі р. Сейм (притока Десни) як чоловічий монастир  на місці явлення чудотворного образу Св. Миколая (поблизу сучасного с. Осіч Ніжинського району Чернігівської області); друга назва — Крупицький — пов'язана із набігом монголо‑татар: люди, які сховалися в монастирі, страждали від голоду й молили у Бога порятунку, у відповідь на їхні молитви з неба почали падати «крупи» (існує легенда, що ці «крупи» зберігалися до часів гетьмана Івана Мазепи).Саєнко Н. Батуринські монастирі // Слово «Гетьманської столиці». 2019. № 5 (74). С. 3.Коваленко В. П. Про час заснування Батуринсько-Крупицького Свято-Миколаївського монастиря / Володимир Коваленко // Чернігівські старожитності. — 2009. — Вип. 2. — С. 159—164 : фот.

Зруйнований у середині ХІІІ ст. Відновлений на поч. XVI ст. інокинею Мокриною.

Перший відомий намісник — Іоан (1633—1650 рр.). Відтоді поступово розбудовувався, зокрема, за рахунок земель і сіл, закріплених за ним гетьманом Богданом Хмельницьким, Юрієм Хмельницьким, Іваном Мазепою та ін.Тимошенко К. З історіографії Крупицько-Батуринського монастиря / К. Тимошенко // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2006. — С. 166—168.Терех М. Земельні пожалування і благодійні пожертви Батуринському Миколаївському Крупицькому монастирю // Батуринська старовина: Зб. наук. праць. Вип. 3 (7). Чернігів: Десна Поліграф, 2012. С. 31–34.

Після проголошення 1669 р. Батурина резиденцією лівобережних гетьманів став одним із головних центрів культурного та релігійного життя Гетьманщини, потужним господарським комплексом,Кіяшко Л. Майновий стан Батуринського Миколаївського Крупицького монастиря в XVIII ст. // Ніжинська старовина: зб. наук. праць. Вип. 27 (30). Ніжин-Київ: Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2019. С. 104—108. а також добре укріпленою фортецею, оточеною валами з дерев'яними стінами та баштами.Вечерський В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної Укроїни / Крупицько-Батуринський Миколаївський монастир. Київ: Видавничий дім А. С. С., 2005. С. 73-78.

1680 р. на кошти генерального судді Івана Домонтовича у кращих традиціях українського бароко зведено п'ятибанний храм Святого Миколи, в іконостасі якого розміщувалася головна святиня — ікона Св. Миколи Мірлікійського.

Багато відомих діячів культури періоду Гетьманщини пов'язали своє життя або діяльність з монастирем. Так, у 1682—1688 рр. і 1686—1692 рр. його настоятелем був релігійний діяч і письменник Дмитро Туптало (канонізований 1757 як Святитель Дмитро Ростовський), який продовжував тут роботу над твором «Четьї мінеї», що прославив його серед православного світу, а 1691 р. переніс до монастиря (за сприяння І. Мазепи) частину мощей святої великомучениці Варвари.Онопа Л. Святий Димитрій Ростовський та Батуринський Миколо-Крупицький монастир // Матеріали науково-практичної конференції «Культурно-релігійний розвиток Гетьманщини кінця XVII — початку XVIII ст.». Ніжин: Аспект-Поліграф, 2006. С. 147–151.

1704 р. архімандритом став ректор Києво-Могилянської академії Гедеон Одорський. Під час трагічних для Батурина подій листопада 1708 р. російські війська на чолі з О. Меншиковим зруйнували й пограбували монастир. Г. Одорського за зв'язок із І. Мазепою було заслано у Соловецький монастир (Біле море, Росія).

У 1710—1712 рр. обов'язки ігумена виконував гравер, викладач Києво-Могилянської академії Іларіон (до постригу — Іван Мигура).

В 1775—1790 рр. настоятелем монастиря був колишній настоятель Січової церкви, останній архімандрит Запоріжжя — Володимир Сокальський.

При монастирі діяла бібліотека. Одна з її найцінніших пам'яток — Острозька Біблія (1581 р.). Значну кількість польськомовних книг втрачено у XVIII ст.; частину латиномовних у ХІХ ст. передано до бібліотекики Софіївського собору в Києві. Значна частина бібліотеки та унікальний архів, в якому зберігались оригінали документів — гетьманські універсали та царські грамоти на володіння маєтностями та угіддями, рукописна книга з історії монастиря та ін., були знищені в 20-х рр. ХХ ст.Кіяшко Л. Доля Батуринського Миколаївського монастиря на початку ХХ ст. // Слово «Гетьманської столиці». 2018. № 3. С. 6. Синодик монастиря зберігається в українських музеях.Ситий І. Козацький Марс синодика Батуринського монастиря.Синодик Батуринсько-Крупицького монастиря (підготовка до друку та вступна стаття Ігоря Ситого) // Сіверянський літопис. 1997. № 5. С. 40-64.

На скиті монастиря (де, за переказом, відбулося явлення Чудотворного образу Св. Миколая) поховані військовий інженер і архітектор Адам Зерникав, ймовірно, дружина І.  Мазепи Ганна, чоловік племінниці Кирила Розумовського Софії Апраксіної — граф М. Апраксін, особистий лікар гетьмана К. Розумовського Ф. ДуссикНікітін В., Терех М. Ф. П. Дуссик — особистий лікар гетьмана України К. Г. Розумовського // Сіверщина в історії України: зб. наук. праць. Вип. 8. 2015. С. 163-165. Потребенко А. Поховання Хоми Дуссика у скитку Батуринського Миколаївського Крупицького монастиря // Батуринська старовина: Зб. наук. праць. Вип. 3 (7). Чернігів: Десна Поліграф, 2012. С. 81–83. та інші (загалом понад 100 осіб). В мурованому Миколаївському храмі знайшли вічний спокій  генеральний суддя І. ДомонтовичСитий Ю. Поховання Івана Домонтовича // Батуринська старовина: зб. наук. праць. Вип. 3 (7). Чернігів, 2012. С. 35–38. Попружна А. Надгоробний портрет Івана Домонтовича в контексті поховальної культури козацької старшини другої половини XVII—XVIII ст. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Том 2 № 2 (2014). Серія: Історія. С. 145—148. та останній архімандрит Запорізької Січі В. Сокальський.

Монастир припинив свою діяльність після Російської революції 1917 р. та встановлення радянської влади в 1922 р.Кіяшко Л. Матеріали до історії Батуринського Миколаївського Крупицького монастиря впродовж першої половини ХХ ст. // Ніжинська старовина: Зб. регіональної історії та пам'яткознавства. Вип. 22 (25). Київ, 2016. С. 77–82. Його споруди, які неодноразово перебудовувалися, зазнали значних ушкоджень під час Другої світової війни.

Донині збереглися: тепла трапезна Спасо‑Преображенська церква (1803 р.), дзвіниця (1825 р.), келії (будинок настоятеля) (1834 р.).

1996 р. їх включено до складу пам'яток Національного історико‑культурного заповідника «Гетьманська столиця».Кіяшко Л., Кербут Т. Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»: діяльність з охорони, збереження й використання культурної спадщини // Охорона культурної спадщини історико-культурними заповідниками Чернігово-Сіверщини [Монографія] / За заг. ред. С. Ю. Зозулі; кол. авт. Київ: Видавець Олег Філюк, Центр учбової літератури, 2017. С. 51, 54. ISBN 978-611-01-0873-7.

2000 р. проведено археологічні дослідження території монастиря.Голуб С. До питання реконструкції зовнішнього вигляду Крупицько-Батуринського Святомиколаївського монастиря // Середньовічні старожитності Південної Русі-України: Третя Міжнародна студентська наукова археологічна конференція: тези доповідей. Чернігів, 2004. С. 16–18.

Від 1999 р. тут діяв жіночий монастир УПЦ МП.

Архітектурні пам'ятки

Собор святого Миколая (1680 р.): п'ятиглавий храм в стилі українського бароко, збудований на кошти генерального судді Івана Домонтовича (похований в соборі у 1683 р.). Розібраний у 30-х рр. ХХ ст. Мала Миколаївська церква «на скитку». Спасо-Преображенська тепла церква (1803 р.). Дзвіниця (1825 р.). Келії (1834 р.).Батуринський Миколо-Крупицький монастир.

Святині монастиря

Частина мощей Св. Варвари

У 1651 під час захоплення Києва експедицією, литовський гетьман Януш Радзівіл вивіз дві частки мощів Святої Великомучениці Варвари з Михайлівського Золотоверхого собору. Одну з цих часток він відіслав як подарунок віленському єпископу Георгію Тишкевичу, іншу подарував своїй дружині Марії.

Після смерті Марії Радзивіл її частка дісталася київському митрополиту Йосипу Тукальському і певний час знаходилась у Каневі — його тогочасній резиденції. Після смерті митрополита святиня потрапила до Батурина, де зберігалася у гетьманській казні.

У 1683 Св. Варвара явилася уві сні Дмитрові Тупталу — на той час крупицькому ігуменові. Дізнавшись про зберігання частки мощей у Батурині, він, домігшись дозволу у гетьмана Івана Мазепи, урочисто переніс святиню до Крупицького Микільського монастиря 15 січня 1691 р. і постановив щовівторка відправляти Великомучениці молебен.

Чудотворний образ Св. Миколая «Крупицький» Власне, чудесне явлення цієї ікони і стало причиною заснування монастиря. До 1812 р. святиня знаходилася в малій Миколаївській церкві «на скитку» — на первісному місці існування монастиря.

Ігумени та ігумені

1633—1650 — Іоанн Єсипович. 1650—1662 — Ісихій. 1662—1669 — Мина Шамницький. 1669—1677 — Ісаакій Григорович. 1677—1682 — Феодосій Гугуревич. 1682—1683 і 1686—1692 — Дмитро Туптало. 1692—1695 — Пахомій Ходорович. 1695—1708 — Гедеон Одорський. 1710—1712 — Іларіон Мигура. 1740—1746 — Пахомій Вітвіцький. 1763—1775 — Варсонофій Пальмовський. 1775—1790 — Володимир Сокальський. Кіяшко Л. Настоятелі Батуринського Миколаївського Крупицького монастиря доби Гетьманщини // Батуринська старовина: Зб. наук. праць. Вип. 3 (7). Чернігів: Десна Поліграф, 2012. С. 29–30. 1794—1798 — Павло Чедневський. 1798—1805 — Феодосій. 1805—1806 — Афанасій. 1806—1831 — Гервасій (Георгій Петрович; 1754, 8.01, Прилуки — 1831, 1.04, БМК монастир)Синодик Крупицько-Батуринського монастиря (Підготовка до друку та вступні зауваги Ігоря Ситого) // Сіверянський літопис. 1997. № 5. С.43.. 1831—1844 — Феофан Маславський. 1844—1846 — Іларіон. 1846—1853 — Веніамин Доброгаєв. 1853—1870 — Августин Болох. 1870—1879 — Феофіл (Федір Солов'євський). 1879—1883 — Філарет (Георгій Редько). 1883—1888 — Мефодій (Михайло Миколаєвський). 1888—1895 — Феодосій (Федір Йосипович Гаврильцев). 1895—1905 — Віктор (Василь Олексійович Сетолунський). 1905— ? — Гликерій (Георгій Федорович Шубін).Крупицкий Батуринский Никольский монастырь. Москва: тип. Патриаршего издательско-плиграфического центра, 2003. С. 25-31. ? — 1911 — ? — Ігнатій. 1999—2026 — Дорофея (Валентина Іванівна Хохлова).Відійшла до Господа настоятелька Крупицького Свято-Миколаївського жіночого монастиря ігуменя Дорофея.

Образ у мистецтві Федір Дудко у своєму оповіданні «Отаман Крук» писав:Високу вежу над брамою з дорогими дзвонами, литими наполовину з міди із сріблом, побудував великий добродій манастиря гетьман Богдан Хмельницький. […] Хмельницький опасав також навколо манастир міцними мурами з бойовими гніздами й нижами і повісив у великій манастирській церкві золоте, тонкої волоської роботи паникадило.

Гетьман Іван Самойлович подарував манастиреві старовинну бібліотеку з архівом і в пам'ять по собі поставив у нижі головної церкви кований срібний ковчег, майстерно оздоблений орнаментом, із масивними, прегарно зробленими підставками і ручками із щирого червоного золота. На золотій, тонко різбленій по цілому полю таблиці на віку ковчега зробиввін напис: «Божою милостію гетьман Іван Самойлович з усім чесним козацтвом в літо від Р. Х. 1677 на вічний дар святого Миколая Мирлікійського козацькому манаєстиреві».

Іван Мазепа перебудував головну церкву і вивів нові пишні бані над усіма вежами й церквами манастирськими. У головній церкві поставив він дорогий, із кипарису різаний іконостас з гербом своїм над царським входом.