Королівські повітряні сили Італії () — повітряні сили Королівства Італія, окремий вид збройних сил Італії з 1923 по 1946 роки. Королівські повітряні сили разом з Королівською армією, Королівським флотом і Добровільною міліцією національної безпеки були одним з чотирьох видів збройних сил Королівства Італія.
Створені королівським указом у 1923 році, особовий склад італійської авіації зіграв провідну роль у так званому «золотому віці» авіації, здійснюючи різноманітні авіаперельоти та змагаючись у Кубку Шнейдера. Завдяки зовнішній політиці фашистського режиму в 1935 і 1936 роках італійські військові пілоти брали участь в агресії проти Ефіопії, а з 1936 по 1939 рік — діяли разом з німецькими асами у Громадянській війні в Іспанії, де діяв Авіаційний легіон.
Згодом, з 1940 по 1943 рік, Королівські ПС Італії брали активну участь у Другій світовій війні, билися переважно над Середземним морем, а також у небі над Африкою, Близьким Сходом, Західною й Східною Європою. 8 вересня 1943 року, після перемир'я у Кассіблі, італійська авіація розпалася на дві складові: тих, що залишився лояльними Королівству, та прибічники фашистського режиму Беніто Муссоліні продовжили службу в лавах Республіканських національних ПС збройних сил Італійської соціальної республіки.
Починаючи з 18 червня 1946 року, після народження Італійської Республіки і скасування італійської монархії, Італія стала республікою і відповідно Королівські ПС були перейменовані на Повітряні сили Італії ().
Історія
Передумови На початку XX століття Італія була в авангарді розвитку військової авіації: під час колонізації Лівії 23 жовтня 1911 року італійці здійснили перший в історії розвідувальний політ і 1 листопада перший в історії факт бомбардування позицій противника, коли моноплани та повітряного корпусу італійської армії () бомбардували турецький табір біля Аін Зара у Лівії.Buckley (1999), p.38
Під час Першої світової війни італійський повітряний корпус, який тоді ще входив до складу Королівської армії (), застосовував у бойових умовах французькі винищувачі і бомбардувальників, побудовані італійською авіапромисловістю, зокрема гігантські літаки фірми «Капроні». Королівський флот () мав власну повітряну компоненту, використовуючи в бою літаючими човнами італійського виробництва.
Заснування 28 березня 1923 року італійські Королівські повітряні сили () стали незалежним видом збройних сил. Фашистський режим Беніто Муссоліні перетворив їх на вражаючу пропагандистську машину. Літаки, що несли кольори італійського прапора по всій площині нижньої сторони крил, встановили численні рекордні польоти. У період з 1 квітня до 1 листопада 1939 року італійські льотчики встановили не менше 110 рекордів, вигравши чемпіонати світу з польотів туди й назад, польотів на далекі відстані, високошвидкісних та висотних польотів.
Після успішних далеких польотів навколо Середземного моря, успішний трансатлантичний політ Чарльза Ліндберга на «Спірит оф Сент-Луїс» надихнув італійську Королівську авіацію на більш тривалий трансатлантичний переліт із зупинками в Західній Африці та Бразилії. Ймовірно, найяскравішими успіхами стали світовий рекорд швидкості гідролітака 709 км/год, досягнутий Франческо Аджелло на Macchi-Castoldi MC-72 у жовтні 1934 рокуNeulen 2000, p. 19., а також дальній політ до США і назад до Італії в 1933 році, загалом 19 000 км на літаючих човнах Savoia-Marchetti S.55. Цей десятирічний авіапереліт включав зупинки в Амстердамі, Деррі, Рейк'явіку, Лабрадорі, Монреалі, Чикаго, Брукліні та Вашингтоні, причому найголовнішим моментом стало приземлення на озері Мічиган перед пірсом ВМС Чикаго та процесія містом перед тисячними натовпами американців, щоб збігтися з Чиказької світової виставки Century of Progress. Це новаторське досягнення було організовано та очолюваним генералом авіації Італо БальбоNeulen 2000, p. 20..
У другій половині 1930-х років Італійські Королівські повітряні сили взяли активну участь у громадянській війні в Іспанії, а також у вторгненнях в Ефіопію та Албанію.
Війна в Ефіопії
У жовтні 1935 року відбулося перше випробування для нових італійських королівських повітряних сил у ході Другої італо-ефіопської війниNeulen 2000, p. 22.. На завершальному етапі війни Regia Aeronautica розгорнула до 386 літаків, які діяли з Еритреї та Сомалі. Італійські авіатори не мали жодного протистояння в повітрі, оскільки імператорські ПС Ефіопії мали лише 15 транспортних літаків і літаків зв'язку, лише дев'ять з яких були справними. Однак італійці втратили 72 літаки та 122 члени екіпажуNeulen 2000, pp. 22–23., підтримуючи операції Королівської армії, іноді скидаючи бомби з отруйним газом проти ефіопської армії. Після закінчення бойових дій 5 травня 1936 р., протягом наступних 13 місяців Regia Aeronautica мали допомагати італійським силам у боротьбі з ефіопськими партизанамиNeulen 2000, p. 23..
Громадянська війна в Іспанії
Під час громадянської війни в Іспанії італійські льотчики воювали разом із льотчиками іспанських націоналістів та німецьких люфтваффе як члени Авіаційного легіону (). В період з липня 1936 до березня 1939 року італійська військова авіація посилювала та підтримувала з повітря Експедиційний загін італійських сухопутних військ під назвою «Корпус добровольчих військ». В Іспанії італійські льотчики перебували під безпосереднім командуванням іспанських націоналістів і брали участь у навчанні та спільних операціях з льотчиками німецького «Легіону Кондор». Загалом Муссоліні відправив до Іспанії 6000 військовослужбовців авіації, а також близько 720 літаків, у тому числі 100 бомбардувальників Savoia Marchetti SM.79 і 380—400 біпланів Fiat CR.32, які домінували в повітрі, довівши перевагу над радянськими винищувачами республіканських ПС Іспанії. Авіаційний легіон здобув приблизно 500 повітряних перемог, втративши в повітряних боях 86 літаків і близько 200 особового складу авіаціїNeulen 2000, p. 25.. Але важливішими за матеріальні втрати були неправильні висновки, зроблені з повітряної війни в Іспанії. Міністерство авіації, засліплене успіхом Fiat CR.32, продовжувало вірити в те, що біплан все ще може домінувати в небі, і замовило велику кількість Fiat CR.42 Falco, останнього біплана в історії військової авіаціїNeulen 2000, p. 26..
Під час італійського вторгнення в Албанію у квітні 1939 року Regia Aeronautica грали обмежену роль і не впливали значною мірою на перебіг подій.
Друга світова війна
У липні 1939 року Королівські повітряні сили Італії вважалися відмінними повітряними силами у світі. Італійці утримували не менше ніж 33 світових рекорди, що було більше ніж Німеччина (15), Франція (12), США (11), Радянський Союз (7), Японія (3), Велика Британія (2) і Чехословаччина (1)Neulen 2000, p. 29.. Коли в 1939 році почалася Друга світова війна, на озброєнні італійської авіації було 3296 літаків. Хоча в чисельному відношенні вони вважалися грізною силою, з якою слід рахуватися, насправді цьому заважала авіаційна промисловість Італії, в якій все ще використовувалися застарілі методи виробництва. Насправді лише 2000 літаків були придатними для виконання операцій, з яких лише 166 були сучасними винищувачами (89 Fiat G.50 Freccia і 77 Macchi MC.200), обидва повільніші за потенційних противників, таких як Hawker Hurricane, Supermarine Spitfire і Dewoitine D.520. Більш того, Regia Aeronautica не мала ні нічних винищувачів, ні літаків далекої діїNeulen 2000, p. 30. .
Західноєвропейський ТВД
10 червня 1940 року, в останні дні битви за Францію, Італія оголосила війну Франції та Сполученому Королівству. 13 червня винищувачі Fiat CR.42 атакували бази французьких ПС і супроводжували Fiat BR.20, які бомбили гавань Тулон. Через два дні CR.42 з 3° Stormo і 53° Stormo знову атакували французькі авіабази і зіткнулися з Dewoitine D.520 і Bloch MB.152, заявивши про вісім збитих французьких літаків ціною власних п'ятиCattaneo 1971, p. 5.. Але коли незначна група французького Середземноморського флоту обстріляла узбережжя Лігурії 15 червня, італійські ПС не змогли запобігти цьому нападу або ефективно атакувати французькі кораблі, що свідчить про відсутність взаємодії з італійським Королівським флотом. У цілому Regia Aeronautica провели 716 бомбардувань на підтримку італійського вторгнення у Францію й скинула загалом 276 тонн бомб. Генерал Джузеппе Санторо у своїй книзі, опублікованій після війни, критикував таке незаплановане використання ПС, які не були підготовлені до дій проти укріплень, захищених від бомбардування з повітря. Лише близько 81 т бомб було скинуто на цілі, але безрезультатно. Під час цієї короткої війни Regia Aeronautica втратили в повітряних боях 10 своїх літаків і 24 члени екіпажу, оголосивши про 10 збитих у повітрі французьких літаків та 40 яких знищили на земліNeulen 2000, p. 32..
10 вересня 1940 року італійське командування створили під командуванням генерала Ріно Корсо Фуж'єра окремий , скорочено CAI, який виділявся для підтримки дій Люфтваффе в битві за Британію. До його складу входило приблизно 170 літаків, включаючи 80 бомбардувальників Fiat Br.20 і 98 винищувачів Fiat G.50 Freccia і CR.42. Передача літаків була завершена до 19 жовтня.
CAI базувався в окупованій нацистами БельгіїNeulen 2000, p. 35.. Погана погода та невідповідні літаки для цього театру війни завадили ефективним діям CAI. У листопаді CR.42 лише двічі зіткнулися з британськими «Харрікейнами» і «Спітфайрами». Італійці заявили про п'ять перемог і дев'ять ймовірних, при чому п'ять біпланів Fiat були збиті. Проте британські Королівські ПС не повідомили про будь-які втрати. 17 бомбардувань, здійснених BR.20, не завдали великої матеріальної шкоди, до того ж авіація була потрібна на грецькому фронті та в КиренаїціNeulen 2000, p. 36., тому в січні 1941 року бомбардувальники та CR.42 почали виводити до Італії. Лише дві ескадрильї G.50 залишилися до середини квітня 1941 року. Під час цієї кампанії Королівські ПС Італії втратили 36 літаків (у тому числі 26 внаслідок аварій) і 43 члени екіпажу, не здобувши жодної підтвердженої повітряної перемоги.
Середземноморський, Близькосхідний і Африканський ТВД
Італійська військова авіація була залучена до бойових дій, що розгорнулися на Близькому Сході майже з самого початку участі Італії у Другій світовій війні. Під час англо-іракської війни німецькі та італійські літаки Повітряного командування «Ірак» () на чолі з генералом авіації Гансом Єшоннеком, призначеного для підтримки повстанців Рашида аль-Гайлані в англо-іракській війни, зупинилися для дозаправки в підконтрольному французькому мандаті Віші в Сирії, коли вони летіли до Іраку. Вони маскувалися під літаки ПС Іраку і були пофарбовані таким чином під час перельоту. Постійне занепокоєння щодо впливу Німеччини та Італії в цьому районі призвело до Сирійсько-ліванської кампанії союзників.
Починаючи з липня 1940 року, італійська авіація взяла участь в одному з менш відомих інцидентів війни, коли провела бомбардування міст Палестини, що перебувала під британським мандатом. 10 вересня внаслідок атаки Тель-Авіва загинули 137 людей. 19 жовтня 1940 року чотири італійські бомбардувальники SM.82 бомбардували БахрейнTime magazine, Record Raid. поряд із нафтовими родовищами Дахран у Саудівській Аравії, націлившись на американські нафтопереробні заводи. Хоча в обох випадках було завдано мінімальної шкоди, атака змусила союзників покращити оборону Бахрейну, що ще більше розтягнуло військові ресурси союзників.