Нарисовець — журналіст, який спеціалізується на жанрі нарису і, як правило, наділений широкою ерудицією, має значний досвід роботи за фахом і значну компетенцію в досліджуваних питаннях.
Історія жанру Жанр нарису виник в Англії у XVIII столітті, зокрема в сатиричних журналах «Базіка» (1707–1711) та «Глядач» (1711–1714), де публікувалися есе-нариси на повсякденні, морально-філософські теми. Економічний університет СумДУ+1StudFiles+1
В Україні нарис набув популярності у XIX столітті завдяки таким письменникам, як Іван Нечуй-Левицький та Панас Мирний, які використовували цей жанр для зображення реалій українського життя. journlib.univ.kiev.ua
Види нарисів Залежно від тематики та структури, нариси поділяються на:
Портретні: зображення особистості через її вчинки, думки, почуття.kafedrajourn.org.ua+4Вікіпедія+4Вікіпедія+4 Проблемні: аналіз соціальних, економічних чи політичних проблем через конкретні приклади. Подорожні: опис вражень від подорожей, з акцентом на культурні та соціальні аспекти. Документальні: засновані на фактичних матеріалах, архівах, свідченнях. Побутові: зображення повсякденного життя, традицій, звичаїв.
Ці види нарисів використовуються для глибокого аналізу та емоційного впливу на читача.
Визначні українські нарисовці Серед видатних українських нарисовців можна відзначити:
Іван Нечуй-Левицький: його нариси відзначаються глибоким зображенням українського села та побуту. Панас Мирний: використовував нарис для соціального аналізу та критики суспільних явищ. Микола Хвильовий: запровадив мандрівний нарис як спосіб пізнання інших культур і себе. elibrary.kubg.edu.ua Анатолій Москаленко: заслужений журналіст України, автор численних нарисів, зокрема «І Дніпро, і кручі», «Під небом вічності».
Посилання Гетьманець М. Ф., Михайлин І. Л. Сучасний словник літератури і журналістики.— Х.: Прапор, — 2009. — 384 с.
Електронна бібліотека Інституту журналістики: Нарис як жанр CORE: Добірка журналістських матеріалів: подорожній нарис.
СумДУ: Журналістський нарис