Фрідріх Енгельс (Енґельс; ; 28 листопада 1820, м. Бармен, нині Вупперталь, Німеччина — 5 серпня 1895, Лондон) — німецький підприємець, політичний діяч, філософ, історик, публіцист, один з основоположників марксизму. Перший систематизатор та видавець творів Карла Маркса, його друг та соратник.
Життєпис Періодизацію життя і творчості Енгельса, можна поділити на три основні етапи, що багато в чому збігаються зі загальною періодизацією європейської історії XIX століття й історії марксистського вчення: до революції 1848 року; від революції 1848 до Паризької комуни 1871 року; після Паризької Комуни; після смерті Маркса.
Молоді літа Народився у місті Бармені (Рейнська провінція, Пруссія) у родині багатого текстильного фабриканта Фрідріха Енгельса старшого (1796—1860). Його матір звали Елізабет Франциска Мавріція (до шлюбу ван Гаар). Фрідріх був найстаршим з синів. Примикаючи до вкрай фанатичного напрямку протестантизму — пієтизму, Енгельсів батько прагнув виховати сина в дусі побожності та релігійного смирення. Ця атмосфера оточувала молодого Енгельса у сім'ї і в Ельберфельдській гімназії, куди він вступив 1834 року. Проте релігійне виховання, всупереч надіям батька, не зробило Енгельса «добрим християнином»: уже в юні роки Енгельс перейнявся волелюбним, антиклерикальним духом. 1838 року, за наполяганням батька, що бажав швидше долучити сина до своєї комерції, Енгельс відбув до Бремена, де вступив до однієї з великих торгових контор. Не відчуваючи особливого інтересу до комерції, у Бремені Енгельс більше займався літературою, мистецтвом, мовами, музикою, спортом. Тут він познайомився з творами Якоба Беме (1575—1624), містична діалектика якого справила на юнака значне враження.
З 1839 Енгельс став співробітничати в «Telegraph für Deutschland» («Німецький телеграф») — друкованому органі «Молодої Німеччини». Інтелектуальна атмосфера «Молодої Німеччини», просякнута духом французького та німецького Просвітництва, якнайкраще відповідала настроям юного Енгельса. Одна з перших його статей у «Telegraph» — «Листи з Вупперталя» — ніби поєднувала його внутрішню полеміку з пієтизмом і релігійним фанатизмом. Процес подолання Енгельсом релігійного світогляду значно прискорила книга «Життя Ісуса» Давида Штрауса, учня Ґеорга Гегеля, змусивши задуматися над протиріччями Святого Письма. Розчарувавшись у святості Біблії, 18-річний Енгельс продовжив релігійні пошуки та певний час захоплювався філософією Фрідріха Шляєрмахера, вважаючи, що в сенсі створення «натуральної релігії» Штраус і Шляєрмахер доповнюють один одного. Одначе за мірою проникнення у сутність питання Енгельс надавав перевагу Штраусу, що він, за його власними словами, відкрив для нього дорогу до великої філософської спадщини Гегеля.
Младогегельянець Зробившись шанувальником Гегеля, Енгельс ґрунтовно простудіював його «Філософію історії», про яку говорив, що вона ніби вичитана з його душі. Перехід Енгельса до гегельянства означав новий етап у подоланні ним релігійного світогляду: тріумфуючий, нестримний раціоналізм філософії Гегеля неминуче призводив деяких його учнів до атеїзму. Про свій рішучий і остаточний перехід до атеїстичного світосприйняття Енгельс публічно заявив влітку 1842. Вже на ранньому етапі знайомства з філософією Гегеля він говорив про необхідність з'єднати її з радикальною політичною програмою Людвіга Бьорне (1786—1837) — одного з ідеологів «Молодої Німеччини». У своїй політичній публіцистиці початку 1840-х Енгельс прагнув здійснити цю синтезу, статті «Ретроградні знамення часу», «Реквієм за німецькою „Adelszeitung“», «Ернст Моріц Арндт» свідчать про попередню роботу, виконану Енгельсом з метою вироблення революційно-демократичної програми, а також про вплив на цей процес прогресивних елементів гегелівської філософії.
З младогегельянцями Енгельс зблизився у поворотний для них момент, восени 1841 у Берліні, куди переїхав для проходження військової служби. Прусський уряд, стурбований зростаючою популярністю «лівих» учнів Гегеля, запросив до Берлінського університету Фрідріха Шеллінга (1775—1854), сподіваючись за його допомогою ефектно розвінчати і самого Гегеля, і його надмірно радикальних послідовників. Незабаром університетська авдиторія, де Шеллінг читав свої лекції з «філософії одкровення», стала, за словам Енгельса, ареною, «…що на ній точиться боротьба за панування над громадською думкою Німеччині в політиці та релігії, а отже, за панування над самою Німеччиною…» Сам Енгельс теж долучився до цієї боротьби, закликаючи «…захистити могилу великого вчителі від наруги».
З березня 1842 Енгельс почав співробітничати у «Rheinische Zeitung» («Райнській газеті»), що її редактором з жовтня 1842 став Маркс, який додав газеті революційно-демократичного спрямування. Деякі статті Енгельса («До критики прусських законів про пресу», «Фрідріх-Вільгельм IV, король прусський» тощо) за своїм ідеям близькі до творів Маркса того періоду, а «Фрідріх-Вільгельм» написана під їхнім безпосереднім впливом. Одначе соціалістом Енгельс став тільки у Великій Британії, куди вирушив у комерційних справах батька. Дорогою до Манчестера Енгельс заїхав у Кельн, де зустрівся з Марксом, що прийняв його прохолодно, вбачаючи в ньому одного з лідерів групи «вільних», що на той час перетворилися на сектантський філософський гурток. Незважаючи на це, Маркс і Енгельс домовилися, що Енгельс буде кореспондентом газети у Великій Британії. З цього моменту літературна діяльність Енгельса набула відкрито соціалістичного характеру; перші кореспонденції Енгельса з Великої Британії (листопад 1842) містили глибокий аналіз економічного становища найрозвиненішої капіталістичної держави того часу, боротьби класів і партій у ній, висновок про неминучість соціальної революції, що її головною силою буде британський пролетаріат — продукт «промислового перевороту». Книга Енгельса «Становище робітничої кляси в Англії» (1844) стала, по суті, одним із перших серйозних соціологічних досліджень, багатим на цінний фактичний матеріал і глибокі узагальнення.
Від Гегеля до Фейєрбаха У Манчестері Енгельс близько зійшовся з діячами соціалістичного та робітничого руху, з ватажком місцевих чартистів робітником-ткачем Джеймсом Лічем. В Британії Енгельс поступово звільнився від свого захоплення гегелівською схемою історичного процесу і став на шлях формування матеріалістичного погляду на історію і суспільство.
Матеріалістична тенденція набувала чимраз відчутнішої форми з кожною новою статтею Енгельса в «Rheinische Zeitung» («Райнській газеті»), а особливо у низці статей для «Schweizerischer Republikaner» («Швайцарського республіканця») за травень—червень 1843, відомих під загальним заголовком «Листи з Лондона». У них Енгельс підходив до ідеї про історичну роль пролетаріату: «…в Англії, — пише він, — спостерігається той чудовий факт, що чим нижче стоїть клас в суспільстві, чим він „неосвіченіший“ у звичному сенсі слова, тим він прогресивніший, тим більшу будучність він має». Енгельс вивчає твори та діяльність британських соціалістів-утопістів, учнів Роберта Оуена, зв'язок їхніх соціалістичних устремлінь з матеріалістичної філософією. У статті «Становище Англії. XVIII століття» (1844) Енгельс відкрито заявив, що вінцем науки XVIII століття був матеріалізм — результат процесу розвитку природничих наук.
1843—1844 роки були роками найбільшого захоплення Енгельса антропологічним матеріалізмом Людвіга Фейєрбаха. Вплив Фейєрбаха помітний у таких статтях Енгельса, як «Становище Англії. Томас Карлайл», «Минуле та сьогодення» та «Начерки до критики політичної економії», написаних 1843 року для «Deutsch-Französische Jahrbücher» («Німецько-французького щорічника»), що його намагалися видавати Маркс і Арнольд Руге. «Ми хочемо, — писав Енгельс в цей період, — усунути все, що оголошує себе надприродним і надлюдським, і тим самим усунути брехливість, бо претензії людського і природного бути надлюдським і надприродним є корінь всієї неправди і брехні». З матеріалістичних позицій Енгельс критикує аристократичні устремління, елітаризм Карлайля, його культ героїв, культ особистості.
Під впливом творів Оуена та його учнів, спрямованих проти буржуазної політекономії, 1843 року Енгельс сам зайнявся політичною економією і створив «…геніальні, — за словами Маркса, — начерки до критики економічних категорій…». Маркс зазначав, що в цих «Начерках» «…були вже сформульовані деякі загальні засади наукового соціалізму». У «Начерках» науковий аналіз економічних процесів перемежовується з етичною критикою капіталізму, сприйнятою Енгельсом від утопічних соціалістів, головним чином Шарля Фур'є. Передбачаючи реальну небезпеку грубих зрівняльних тенденцій в утопічному соціалізмі, Енгельс різко виступив проти «казарменого комунізму» бабувістів і піддав критиці «зрівняльний комунізм».
Критикуючи спроби французьких утопістів об'єднати комуністичне вчення з християнством, Енгельс виокремив П'єра Жозефа Прудона і оцінив його книгу «Що таке власність?» Як «…найбільш філософську працю з усього написаного комуністами французькою мовою…». До 1843 в німецькому соціалістичному русі сформувався особливий напрямок — «філософський комунізм», що його лідери Моїсей Гесс, Карл Ґрюн та інші здійснювали своєрідну синтезу французького утопічного соціалізму та німецької філософії. Про вплив цієї групи на світогляд Енгельса свідчить його стаття «Успіхи руху за соціальне перетворення на континенті». Близькість Енгельса до групи Гесса та Ґрюна тривала до весни 1845, коли в його філософській еволюції розпочався період остаточного подолання ідей Фейєрбаха та його учнів, послідовників «філософського комунізму». Проте розбіжність з групою почалася ще 1844 року: на відміну від її теоретиків Енгельс не розумів комунізм як суто логічне завершення класичної філософії, розглядаючи комуністичну доктрину як закономірний результат аналізу класових конфліктів капіталістичного суспільства.
Дружба з Марксом 1844 став роком початку тісної дружби між Марксом і Енгельсом. У серпні 1844 Енгельс зустрічався у Парижі з Марксом і вони дійшли висновку про необхідність виступити з книгою проти младогегельянців, що дезорганізують прогресивні сили Німеччини своєю антидемократичною проповіддю ролі ідей і видатних особистостей — носіїв цих ідей — у розвитку суспільства. Таку книгу вони написали, і 1845 року вона вийшла друком під назвою «Святе сімейство, або Критика критичної критики. Проти Бруно Бауера і компанії». Цією книгою Маркс і Енгельс ніби підсумували спільний процес подолання ідеалізму у своєму світогляді, виступили як послідовні войовничі матеріалісти і безпосередньо підійшли до основної ідеї матеріалістичного розуміння історії — думки про вирішальне значення способу виробництва в житті суспільства, до тези про всесвітньо-історичну роль пролетаріату як творця нового комуністичного суспільства.
Під час свого десятиденного перебування у Парижі Енгельс почав співпрацювати у німецькомовній газеті «Vorwärts» («Вперед»), на сторінках якої опублікував дві статті: «Становище Англії. Англійська конституція» і «Становище Англії. XVIII століття», де торкнувся проблеми відчуження. Тут відчувається безсумнівний вплив статей Маркса «До жидівського питання» і «Економічно-філософських рукописів», що з ними Енгельс, напевне, ознайомився у Парижі. Згодом Енгельс ніколи не повертався до проблеми відчуження.