Ністор Іон Янку (Ністор Йон-Янку; анг. Ion Nistor; рум. Ion Nistor; * 17 серпняЗа старим стилем — 4 серпня 1876 року. 1876, с. БіволерієБіволеріє (рум. Bivolărie) — село у Сучавському повіті в Румунії. Адміністративно підпорядковане місту Вікову-де-Сус. Сучавського повіту, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина — † 11 листопада 1962, м. Бухарест, Народна Республіка Румунія) — історик Буковини і Румунії, політичний і державний діяч Австро-Угорщини і Румунії, академік Академії Наук Румунії, науковець, педагог та ректор Чернівецького університету.
Біографія Закінчивши Радівецький німецький ліцей (1897) та філософський факультет Чернівецького університету (1904), працював викладачем ліцеїв у Сучаві (1904—1907) й у Чернівцях (1907—1908).
Після навчання (1908—1911) в університеті Відня, а також університетах Бухареста, Мюнхена, Берліна, де Ністор відвідував заняття з історії (загальної та середньовічної), візантології, палеографії, славістики, етнології, політичної економіки в істориків Д.Ончула, Н.Йорги, А.-Д.Ксенопола, славіста К.-Й.Їрічека, економіста К.Лампрехта та ін., завершив для Відня дві роботи: докторську «Молдавські претензії на Покуття» (1910) та габілітаційну «Зовнішньоторговельні зв'язки Молдови XIV—XV ст.» (1911), що була відзначена премією АН Румунії.
1911 року став приват-доцентом кафедри південно-східної європейської історії у Віденському університеті, а з 1912 (по 1940) — професором і завідувачем такої ж кафедри в Чернівецькому університеті, в основному викладаючи історію Румунії та Буковини.
Ректор Чернівецького університету (1920—1921, 1933—1940).
Ністор — почесний член Чеської академії (1935), учасник численних міжнародних конгресів істориків.
Розпочавши з активного членства в національних товариствах: «Junimea» («Молодь»; президент 1898—1899), Товариство румунської культури і літератури Буковини, «Румунська школа», «Румунський клуб» та ін., став членом правління Національно-ліберальної партії Румунії й постійним членом уряду.
В 1918—1919 роках був міністром румунського уряду по управлінню Буковиною з правом видачі ординацій-законів (1918—1919), заснував Демократичну партію об'єднання, з друкованим органом «Glasul Bucovinei»; закрив німецькі та українські ліцеї; запровадив румунську мову в органах управління; сприяв румунізації німецькомовного Чернівецького університету й Буковини.
Згодом Ністор був міністром — делегатом Буковини в уряді Братіану (1922—1926), беручи участь у створенні нової конституції Румунії (23 березня 1923); міністром громадських робіт (1927—1928); сенатором права (1928—1933); державним секретарем по етнічних меншинах (1933) у міністерстві праці, охорони здоров'я та соціального захисту (1935—1937); міністром праці (1937—1939) та міністром культів і мистецтв (1939—1940).
Відзначений 10-ма орденами Румунії («Зірка Румунії», Корона Румунії, Хрест, орден Фердинанда) та 4-ма орденами інших держав.
Ністор різко виступав проти комунізму, соціал-демократії та націонал-соціалізму, а згодом — проти приєднання Бессарабії й Буковини до УРСР.
Ністор не був залучений до уряду Іона Антонеску, проте залишений професором філософського факультету в Бухаресті (1940—1941).
З 1941 — на пенсії, продовжуючи бути директором колекції бібліотеки Академії Наук Румунії (1940—1945).
З утворенням Народної Республіки Румунія позбавлений членства в Академії Наук Румунії (10 червня 1948)Поновлений в 1990 році. та ув'язнений без суду в Сігеті (з 1948 року по 8 липня 1955 рік).
Помер 11 листопада 1962 року у м. Бухарест.
Погляди Опублікувавши документальні джерела до історії середньовічної Молдови, Ністор спочатку виступав проти теорії «історичного права», проте у час Першої світової війни став її послідовником.
У низці праць («Молдовські претензії на Покуття», Відень, 1910; «Румуни і русини на Буковині», Бухарест, 1915; «Національна боротьба на Буковині», Бухарест, 1918) Ністор доводив, що слов'янські топоніми в Молдові походять від слов'янських племен, які рухалися в 4—5 ст. на Балканський півострів; що молдовська територія ніколи не була під володінням Галицького князівства, а русинськаУкраїнців в той час називали русинами. мова офіційно не вживалася в Молдові; румуни — єдине автохтонне населення Буковини; українці на Буковині — це вигадка австрійців після 1848.
Цю антиукраїнську теорію, яку заперечували буковинські науковці Р.-Ф.Кайндль, С.Смаль-Стоцький, М.Кордуба та ін., Румунське королівство використало 1918—1919 року на Мирній конференції в Парижі для виправдання окупації української частини Буковини.
Наукова діяльність Іон Янку Ністор — автор понад 300 наукових праць, займався проблемами історії румунського народу від 14 до поч. 20 ст., питаннями літератури, освіти, мистецтва та культури Буковини.
Збагатив 44-томну документальну добірку братів Гурмузакі на 5 томів нових матеріалів.
Найважливіші твориЗ більш розширеним переліком основних творів можна ознайомитись тут:
«Стефан Великий» (1904); «Зовнішні комерційні зв'язки Молдови у XIV—XVI ст.» (1911); "Румунська митниця у XV—XVI ст. (1912); «Погляд на історію освіти на Буковині» (1912); «Румуни та українці Буковини» (1915); "Походження назви «Буковина» (1915); «Румуни і русини з Буковини» (1923); «Чехо-словаки та румуни» (1930); «Історія церковного фонду Буковини» (1931); «Монастирі Буковини» (1931); «Олександр Добрий» (1932); «Українське питання в світлі історії» (1934); «Деякі спогади з часів возз'єднання» (1938); «Возз'єднання Буковини з Румунією» (1940); «Україна в дзеркалі молдавських хронік» (1942); «Історія Бессарабії» (1923—51); «Бессарабія і Буковина» (1939); «Історія Буковини» (1951—91, з рукопису опублікована у 1991).
Примітки
Джерела та література О. Д. Огуй. Ністор Йон-Янку // Буковина. Визначні постаті: 1875—1919 (Біографічний довідник)/ Автор-упор. О. М. Павлюк.- Чернівці: Золоті литаври, 2000.- 252 с. Ігор Піддубний. Всесвітня історія як предмет викладання та дослідження у Чернівецькому університеті (20 — 30-і рр. XX ст.) Nistor I. Istoria Bucovinei. /Editie^i studiu bio-bibliografic de S.Neagoe. Чернівецький університет: 1875—1995. Сторінки історії. — Чернівці, Рута, 1995. — С.73. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Імена славних сучасників /Упор. Струк Н., Матвійчук О. — К.: Світ успіху, 2005