Михайло Кіндратович Карпюк (8 червня 1925 р. с. Лебедянка — 17 серпня 2014) — учасник збройних формувань ОУН-УПА (псевдо — «Сокіл», «Невмерущий», «Зелений»), член Дубнянського районового управління СБ ОУН, учасник Воркутинського повстання у ГУЛАГу. Також бандурист, письменник.
Життєпис
Народився в багатодітній сім'ї. Батько — Карпюк Кіндрат Павлович (1887 — 1970). Мати — Карпюк (Сорока) Софія Вікентіївна. (1888 — 1954). Сестра Карпюк Варвара (1912 — 1944), померла від тифу; брати Карпюк Володимир (1919 — 2000), був у Червоній армії, мобілізований у 1941-му, прихильник ОУН та Карпюк Іван (1921 — 1944) — воював в УПА, псевдо — «Клен».
1932 — 1938 — польська загально-початкова школа.
1941 — Дубнянська українська гімназія ім. Симона Петлюри. Навчався півроку. Перед Різдвом німці вирішили схопити всіх студентів і вивезти на роботи до Німеччини. Та молодь була попереджена директором гімназії професором Ревуцьким і примусова мобілізація не вдалася. Ревуцького за це німці розстріляли.
У лавах ОУН (б)
У 1942-му у березні місяці в своєму селі зорганізував шевченківський вечір, серед запрошених гостей був член ОУН, референт Дубнівського району Олександр Паньчук («Спритний», «Мамай»), який запросив Михайла до ОУН, а згодом призначив керівником юнацької сітки.
1943 — кущовий в сотні «Ясеня».
1944 — Брав участь в бою під Гурбами, служив у курені Довбенка «Пімсти» в сотні «Медвідя».
1945 — 27 березня в хуторі Іванів потрапляє в полон до комуністів.
Каторга Після тривалого слідства, чекісти не знайшли проти Михайла доказів тяжкої провини «проти народу», справу скомпонували самі:
Учасник воркутинського повстання в'язнів 1954 року.
Присуд — смертна кара, згодом замінена на 25 років каторги за ст.. 54, п. 11. Відбував у Воркуті. У 1956-му переведений на вільне поселення. Одружився з поселенкою Нюсею, яка народила сина Тараса і через 5 місяців померла від туберкульозу.
На каторзі навчився грати на бандурі, майстерність перейняв у іншого каторжанина Закори Федора Семеновича.
Після звільнення заборонено прописуватися у себе вдома в Західній Україні, через неможливість знайти роботу, поїхав до Кривого Рогу де влаштувався на роботу шахтарем.
Згодя одружується вдруге, бере дружину Ліду у якої теж є син Володя.
Реабілітація
У 1991-му Михайло Кіндратович перебуваючи в Рівному подав заяву на реабілітацію.
За поради інших репресованих і реабілітованих Михайло Карпович подає повторну заяву на реабілітацію, яка була схвалена.
Написав книжку спогадів «Мої веселі та сумні дороги».
Джерела Мої сумні та радісні дороги Кобзарськими стежинами
Посилання