Валенти́н Арсе́нтійович Згу́рський (, Бірзула, Молдавська АСРР, Українська СРР, СРСР, нині Одеської області — , Київ) — український радянський партійний і державний діяч, науковець-економіст, голова виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів у 1979–1990 роках. Член ЦК КПУ в 1981–1990 роках. Герой Соціалістичної Праці (1981). Доктор економічних наук (1979), професор (1983). Академік Академії екологічних наук України (1993). Депутат Верховної Ради СРСР 10—11-го скликань. Член олігархічного клану Київська сімка.

Біографія Народився в м. Бірзулі, Молдавська АСРР, Українська СРР, СРСР (нині Подільськ, Одеська область, Україна). Закінчив Київський залізничний технікум, Київський політехнічний інститут (1954). За фахом — інженер-електрик.

Під час Другої світової війни працював з 1941 року робітником радгоспу, з 1942 року — робітником дистанції Казанської залізниці, у 1943–1944 роках — робітник оперативної військово-відновлювальної групи на фронті. З 1944 року — електромеханік, старший електромеханік, інженер зв'язку дистанції Вінницької і Південно-Західної залізниць.

1946 року вступив у ВКП(б).

З 1954 року — інженер, старший інженер, головний енергетик, головний механік, заступник головного інженера, головний інженер, директор Київського заводу «Радіоприлад»

У 1973–1979 роках — генеральний директор Виробничого об'єднання імені С. Корольова.

У 1979–1990 роках — голова Київського міськвиконкому, а також голова Ради керівників столиць союзних республік, Москви та Ленінграду. За часів його керівництва Києвом були забудовані Оболонь і Вигурівщина-Троєщина.

Від 1986 року — член оперативної комісії уряду України з ліквідації аварії на ЧАЕС, голова оперативної групи з ліквідації наслідків аварії у Києві.

Депутат Верховної Ради СРСР (1979–1989).

Доктор економічних наук, професор. Академік Академії екологічних наук України (1993). Автор 13 винаходів, 5 монографій і понад 100 друкованих праць.

Батько трьох синів-військових, один з яких, Андрій, загинув у 2003 році в автокатастрофі.

В останні роки хворів, пережив два інсульти. Помер 24 жовтня 2014 року від інфаркту. Похований в одній могилі з дружиною Вірою Семенівною та сином Андрієм на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 52а).

Відзнаки та нагороди Герой Соціалістичної Праці (1981). Ордени Леніна (1981, 1986), Жовтневої Революції (1976), Вітчизняної війни II ступеня (1985), Трудового Червоного Прапора (1966, 1971), «За заслуги» ІІІ ступеня, Богдана Хмельницького III ступеня, «За мужність»; медалі. почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (6.02.1987) Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1972). Почесний радист СРСР. Почесний залізничник СРСР. Заслужений працівник промисловості України. Орден князя Ярослава МудрогоУказ Президента України «Про нагородження В. Згурського орденом князя Ярослава Мудрого» №140/2007 від 23.02.2007, 2007.

Пам'ять родини Сини Олександр та Олег Згурські у 2019 році видали книгу про батька Валентина Арсентійовича Згурського «Я люблю тебя, жизнь...».

Посилання

Кальницький М. Б. Учасник визначних подій // Вечірній Київ. — 2014. — 30 жовтня.  Пішов з життя Валентин Арсентійович Згурський // Офіційний інтернет-портал Київської міської державної адміністрації. — 2014. — 25 жовтня.  Валентин Згурський: Правду про чорнобильську аварію в перші дні знали всього три людини: Горбачов, Рижков і я. Інтерв'ю 2013 року. Частини I—III // Гордон. — 2016. — 27 жовтня .

Джерела Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 Косовська Лана. Вершити долю столиці киянам не дано чи не дають? // Дзеркало тижня. Україна. — 2003. — № 29. — 1 серпня.  Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників / Іван Салій; [ред. В. Ковалинський]. — : Довіра, 2008. — С. 154 –197.  —