Кепи

Кепи ( — «сади») — давньогрецька колонія, заснована на східному березі Керченської протоки вихідцями з Мілету.

Кепи засновано в найсхіднішій частині Таманської затоки приблизно в 580/570-і роки до н. е. та було одним з найбільших міст Азійського Боспору. У період розквіту міста його площа сягала до 20—25 гаУсачёва О. Н., Сорокина Н. П. Кепы // Античные города Северного Причерноморья. — М.; Л.: Наука, 1955. — С. 83. . Відоме у світовій історії завдяки тому, що правителем міста був дід політичного діяча й одного з найвідоміших ораторів Греції — Демосфена.

Археологічні дослідження Античні міста азійського боку Боспору взагалі досліджені недостатньо, за винятком столиці азійської частини Боспору — Фанагорія і синдського міста біля Семибратніх курганів. Розкопки проводилися епізодично або в дуже невеликих масштабах: Патрасії, Гермонаси, Горгіппії, Раївського городища; в деяких городищах археологічні дослідження взагалі не проводилися. За останні два тисячоліття береги півострова зазнали значних руйнувань та змін — руйнівні процеси продовжуються і пониніБеренбейм Д. Я. Керченский пролив во времена Страбона в свете новейших данных об изменении уровня Черного моря. // СА (1959) (4) С. 42—52. . Деякі прибережні міста й поселення: Корокондама, Тірамба, імовірні поселення на Косах Чушка і Маркітантка втрачені майже повністю; інші, зруйновані частково і зараз зазнають інтенсивного руйнування: Фанагорія, Гермонаса, Патрасія, городища біля хутора Батарейка, та Кучугур.

Розташування міста Згідно з описом античних авторів, Таманський півострів в давнину являв собою комплекс островів, найбільші з яких мали назву Цимеріс та Фанагора. Кепи, Фанагорія та інші важливі міста того регіону розташовувались саме на острові Фанагорус. Місто стояло на березі протоки між Чорним та Азовським морем, що була альтернативним шляхом оминути Боспор Кімерійський.

На думку археологів, розташування міста Кепи слід шукати на місці городища на східному краю Таманської затоки, біля хуторів Півнева і Артюховка. Гёрц К. Археологическая топография Таманского полуострова. — М: 1870. — С. 100–102. Башкиров А. С. Археологическое обследование Таманского полуострова летом 1926 г. // Труды Этнографо-археологического музея 1-го МГУ. — 3. — М: 1927. — С. 37. Поночевный М. О. Географический очерк Боспорского царства. // Кубанский сборник. — Екатеринодар: 1891 Т. 2. — 32—33 с. Блаватский В. Д. Архаический Боспор // МИА. — 33. — 1954. — С. 7-44. . В періплах і Псевдо-Скімна розташування Кепів визначено надто в загальній формі. розміщує Кепи в області синдів, Псевдо-Скімн пов'язує їх розташування з виходом з протоки.

Точнішу вказівку щодо цього дає Страбон: «Перед тим, хто вступить в Корокондамитське озеро, постає величне місто Фанагорія, потім Кепи, Гермонасса і Апатур, святилище Афродити. Із них Фанагорія і Кепи розташовані на названому острові, відносно до того, хто пливе — на лівому боці, інші ж міста по правій стороні, в Синдикі, за Гіпанісом». На території, визначеній як острів Фанагора Блаватский В. Д. Земледелие в античных государствах Северного Причерноморья.. — М.: 1953. — С. 48. , довгий час не було знайдено інших значних городищ, окрім Фанагорійського і городища на кінці Таманської затоки, яке й традиційно вважається залишками Кепів, адже розкопки підтвердили існування тут значного міста. Під час розкопок 2013 року було знайдено ще одне місто за кілька кілометрів від селища Приморське. Георадарні дослідження показали: місто займає, за найскромнішими підрахунками, 30 гектарів. Його масштаби дозволяють припустити, що саме це і є місто Кепи. За новою теорією вчених на традиційному місці розташування міста Кепи могло міститися місто Апатур, оскільки похоронний обряд того городища ближче до Фанагорійського, ніж до Мілетського, а Кепи були мілетською колонією. Таким чином, археологічна карта може змінитися: Кепи розташуються ближче до нинішньої Тамані, а там, де вони перебували раніше, з'явиться місто Апатур. Але поки це тільки теорія.

Щодо традиційного городища, то воно розташоване на східному березі Таманської затоки, на невеликому природному підвищенні, що на заході круто спускається до затоки. Це підвищення є нерівним плато, яке сильно розрите окопами та ямами й спадає на захід; його вища горизонталь у північно-східній частині лежить на 27 м вище рівня води Таманської затоки; площа приблизно 8—9 га. З півночі і північного сходу городище обмежено доволі крутим схилом і валоподібною грядою, з південного сходу невеликою лощиною, з заходу береговим схилом та урвищем. Але на цьому місці була розташована тільки одна, верхня, частина міста. Інша частина городища розташована під західним схилом на нижньому плато. Тут, як і в Фанагорії, що розташована від Кепів за три-чотири кілометри по прямій лінії, при частковому зниженні берега майже все нижнє місто було зруйноване хвилями затоки. Доказом цього є той факт, що на прибережному схилі, який утворює вузьку смугу залишків нижнього плато, можна побачити відірваний міський культурний шар товщиною до 3,5 м, що доходить до рівня води, а в центральній частині, біля колодязя, шар V ст. до. н. е. залягає нижче сучасного рівня води в затоці. Крім цього, біля підніжжя укосу, поряд з сучасною межею води та суші, в 1958 році відкритий античний колодязь за 8 м від сучасного, що існує, можливо, також з античних часів. За розповіддю старожилів, у XIX ст. існували ще два старовинних колодязі на деякій відстані на захід від згаданих. Тепер ці колодязі не існують, вони затягнуті намулом і покриті наступаючою водою.

Межі втраченої частини міста, очевидно, визначаються мілководдям, яке мисом вганяється в затоку навпроти верхнього плато, на відстані до 500 м. Услід за мілководдям, глибина якого не перевищує 0,50—0,60 м, дно різко знижується. Біля берега глибина затоки настільки невелика, що східні вітри оголюють його на десятки метрів. Потрібно вважати, що межа мілководдя і є межею древнього міста, втрачена територія якого становить приблизно 8—9 га. Отже загальна площа міста мала б складати не менше 20—25 гаClarke E. Voyages en Russie, en Tartarie et en Turquie. — Paris: 1813 Т. 1. — С. 396. , включаючи розширення міста в I–II ст. н. е. Знищений мис утворював у південній частині подібність бухти, де, імовірно, була стоянка кораблів. Тут, на півдні, затока в давні часи ще більше врізалась до суходолу.

Якщо правильне твердження про з'єднання Таманської затоки з Ахтанізовським лиманом та Пересипним гирломГёрц К. Археологическая топография Таманского полуострова. — М: 1870. — С. 30.Войцеховский C. Ф. Опыт восстановления рельефа Таманского полуострова применительно к эпохе Страбона и позднейшему времени. // Записки Северо-Кавказского общества археологии, истории и этнографии. — 1. — Ростов-на-Дону: 1926 Т. 3. — С. 6. Веселов В. В. О «Киммерийском вале» на Таманском полуострове. // СА (1957) (3) С. 252.Кубланов М. М. К истории Азиатского Боспора. // CA (1959) (XXIX–XXX) С. 224. через висохлий Суботін єрик (уздовж так званого Кімерійського валу, на північ від городища), то потрібно признати, що місце розташування Кеп було напрочуд вдалим. Ґрунтовий некрополь був розташований на схід від міста; основний масив його розташований на піщаних косогорах за 400–500 метрів від міста. Ще далі на схід, по схилу гори Цимбали і на її гребені розташований курганний некрополь. Кургани обступали місто також з півдня і півночі по рівнинній частині.

У схоліях до Демосфена вказується, що Гілон отримав Кепи та τόπους τίνάς, тобто деякі містечка. Звідси можна зазначити, що Кепам належав певний округ з розташованими там сільськогосподарськими поселеннями. Впевнено можна сказати, що основною, найближчою сільськогосподарською територією, що належала місту, була ділянка, яка прилягає з півночі до низини, що тягнулася від північно-східного кута Таманської затоки на схід; уздовж цієї низини проходить так званий Кімерійський вал, що прослідковується на відстані 1200–1300 м. Роки створення Кімерійського валу наразі невідомі, тому пов'язувати сільськогосподарську територію Кеп з цим валом немає ніяких підстав. З півдня землі міста обмежувались смугою, що починалась з південно-східного кута Таманської затоки (який раніше був глибше в суходолі), що йшла на схід, до південних схилів гори Цимбали. Безкурганна смуга, очевидно, обмежувала землі Фанагорії і Кеп. На південний захід від смуги тягнулися кургани, що складали неперервні групи і ланцюги, розташовані навколо Фанагорії. На північ розташовані кургани, що створюють єдину групу від схилів гори Цимбалки і до берегів Таманської затоки. На сході межі менш зрозумілі, але, схоже, вони визначались схилами Цимбалів. На цій площі збереглися сліди поселень: всюди трапляються окремі фрагменти кераміки.

Наприкінці V і в IV ст. до н. е. округи, що підкорялися Кепам, були, очевидно, ширшими і доходили до південно-східної кінцівки Фанталового півострова, де в районі хутора Татарського розвідкою Таманського загону зафіксовані два поселення V–IV ст. н. е. Відомі також сліди поселень біля східного кінця валу; останній не міг у ті часи грати оборонну роль, оскільки вся територія вже входила до складу боспорських земель. Якщо вірити повідомленню Страбона, то Сатир I був похований у кургані на західному краю Фанталового півострова. Між хутором Татарським та західним кінцем Кімерійського валу і поблизу західного кінця валу також існували поселення, але схоже, значно пізнього періоду.

Археологічні розкопки

До 1957 року археологічні розкопки тут не проводились, хоча деякі археологи відвідували це городище і збирали під'ємний матеріал. Окремі випадкові знахідки надходили з некрополя Кеп в Темрюкський, Краснодарський та інші музеї.

З 1957 по 1960 рік на городищі проводив роботи Таманський загін Інституту археології АН СРСР. На декількох ділянках розкрита площа загалом 700 кв. м. і зафіксовано 12 культурно-історичних нашарувань; добуто значний матеріал, відкриті залишки будівель перших віків нашої ери. З метою комплексного дослідження міста, загоном Державного Історичного музею під керівництвом Н. П. Сорокіної в 1959 році були початі розкопки ґрунтового некрополя, де за два сезони було розкрито 60 могил і земляний склеп. У ці ж роки відбувалася розвідка прилеглої території. Розкопки продовжувалися до 1972 року.

В 1984–1989 роках на місці городища проводилися розкопки під керівництвом В. Куцнєцова.

Влітку 2013 року на Таманському півострові проводилися археологічні дослідження, що відбулися за участю волонтерів фонду Археологія в рамках Президентського гранту. Під час попередніх георадарних досліджень в археологічній пам'ятці «7 кілометр» було виявлено значне поселення загальною площею 30 га. У зв'язку з цим і деякими іншими непрямими доказами, учасник експедиції к. і. н. Микола Федосєєв висунув припущення, що даний об'єкт археології можна ідентифікувати з античним містом Кепи. У ході робіт в Північно-Східній частині городища була розкопана ділянка зі збереженими будівельними конструкціями. На думку археологів вони належать спорудам, які існували до 1 ст.до н. е. На це вказує знайдений археологічний матеріал. Схоже, що це поселення, як і багато інших на Таманському півострові, загинуло в ході придушення повстання греків військами Боспорського царя Мітридата VI Євпатора. На це вказують знайдені під час розчищення внутрішніх приміщень будівель фрагменти світлоглиняних керамічних амфор з двоствольними ручками. Найбільш ранній керамічний матеріал належить до другої чверті VI ст.до н. е., це стінки клазоменських амфор та іонійських розписних посудин. Поселення, схоже, було дуже багатим, адже було знайдено велику кількість залишків глиняної черепиці та мальованого посуду. На жаль, близько 30% городища пішло під воду Таманського затоки.

Історія

Як і деякі інші боспорські міста, Кепи виникли на місці, де існували більш ранні, імовірно, кімерійські поселення II тисячоліття до н. е. Про це свідчить знахідка в міських шарах уламку кам'яного топірця північно-кавказького типу та різців з кременю.