Теорія держави і права — фундаментальна наука та навчальна дисципліна, що вивчає державу та право як явища суспільного життя, основні закономірності їхнього виникнення та розвитку, їхню сутність, призначення і функціонування в суспільстві, а також особливості політичної та правової свідомості та правового регулювання.
Теорія держави та права — це наука, яка вивчає найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави та права.
Основні ознаки теорії держави і права
Вивчає державу і право у теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії — загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави тощо. Осягає не усе, а основні та загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права. Їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково властиві різноманітним державам і їх правовим системам. Ґрунтується на єдності та діалектичному взаємозв'язку держави і права. Неможливо пізнати право, досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одному.
Теорія держави і права є суспільною (визначає такі суспільні явища, як держава і право), юридичною (вивчає лише державну і правову сторони громадського життя) та загальною (виявляє та пояснює загальні та основні закономірності розвитку держави) наукою.
Предмет теорії держави і права Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.
Оскільки теорія держави і права характеризується як самостійна юридична наука, то її предмету властиві певні особливості, що визначають його своєрідність.
Оскільки держава і право функціонують в рамках суспільства і взаємодіють з ним, а суспільство розвивається за певними законами та закономірностями, то предметом теорії є вивчення тих закономірностей суспільного розвитку, що безпосередньо впливають на державу та право. Теорія вивчає закономірності, що мають об'єктивний характер. Вони визначаються впродовж тривалого періоду розвитку державності і залежать від рівня розвитку суспільних відносин. Закономірності, що вивчаються теорією, мають загальний характер. Вони характеризують державу і право як логічно завершені явища, не враховуючи історичних та національних особливостей певної держави. Оскільки основу будь-якого суспільства складають економічні відносини, то предметом теорії є визначення взаємодії державно-правових інститутів та економічних відносин. Окрім держави існує система органів та організацій, що беруть участь у розробці, прийнятті та реалізації політичних рішень. Ці організації складають поняття політичної системи. І предметом теорії є визначення взаємодії держави та інших елементів політичної системи в процесі реалізації владних повноважень. Оскільки держава і право регламентують суспільні відносини як самостійно так і в процесі взаємодії між собою, то закономірності, що вивчаються теорією, можуть бути притаманні як державі і праву одночасно, так і окремо кожній з цих категорій. Регулююча функція держави і права визначає необхідність упорядкування відносин між людьми. Тому предметом теорії держави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів на особистість. Саме теорія вивчає такі категорії як закон, законність, правовідносини, громадянство, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність. Оскільки держава і право є динамічними явищами, що постійно розвиваються, то теорія вивчає закономірності та перспективи їх розвитку (правова держава, громадянське суспільство). Отже, теорія держави і права є суспільною юридичною наукою і належить до загальнотеоретичних юридичних наук.
Функції теорії держави і права Функції теорії держави і права — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи.
Політичний напрям дослідження і вивчення — це розробка принципів перетворення держави та права, їх установ і інститутів на основі пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, а також пізнання перспективних шляхів розвитку держави та права, державного апарату, національної правової системи та законодавства. Ідеологічна функція полягає у напрямах світоглядного призначення науки, у діалектико-матеріалістичному тлумаченні державно-правових явищ. Методологічна функція є напрямом дослідження і вивчення державно-правових явищ і базується на тому загальному положенні, що метод — це теорія, яка звернена до практики дослідження. Інтерпретаційна функція є напрямок пізнання державно-правової дійсності шляхом з'ясування їх змісту для себе і роз'яснення для інших. Евристична — напрямок відкриття нових закономірностей, що виникають в процесі розвитку предмета дослідження, наприклад, держави та права. Прогностична — визначає тенденції розвитку явищ, які вивчаються згідно з об'єктивними законами їхнього розвитку. Онтологічна (констатуюча) функція — це напрямок пізнання державно-правових явищ, їх окремих інститутів, установ такими як вони є. Системоутворююча функція — напрям, що підкреслює важливість ролі і значення теорії держави і права в системі юридичних наук, характеризує побудову теорії держави і прав як певної системи знань. Практично-організаторська функція — це напрям пізнання, що орієнтує правоохоронні органи і інших суб'єктів юридичної діяльності про сучасні теоретичні знання в сфері правознавства і має безпосередній вихід на практику Інформаційна функція — напрям пізнання, що інформує суб'єктів інформаційних відносин про явища державно-правової дійсності в певній країні і у світі. Комунікативна функція — напрям дослідження і вивчення, що вирішує питання передачі нових знань із сфери загальнотеоретичних наук юридичним і навпаки та ін. Використання комплексу біосоціальних знань про людину (евтаназії, клонування, пересадка органів тощо) та нормативне урегулювання суспільних відносин у цій сфері.
Методологія теорії держави і права Методологія теорії держави і права — це система принципів, підходів і методів наукового дослідження свого предмета, теоретичні засади їх використання при вивченні державноправових явищ.
На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, як саме, за допомогою яких прийомів, методів і на основі яких принципів відбувається це вивчення.
Філософські методи Філософські методи — засоби, до яких належать закони і категорії матеріалістичної діалектики, які і виступають методологічною основою пізнання загальних закономірностей виникнення, розвитку та сучасного функціонування державно-правових явищ.
До законів діалектики належать:
Закон боротьби протилежностей — це спосіб дослідження закономірностей виникнення та розвитку державно-правових явищ через аналіз протилежностей. Наприклад, аналіз правомірної поведінки і правопорушення в межах правової поведінки. Закон накопичення певної кількості і перехід до нової якості — це спосіб дослідження державно-правових явищ, що дає змогу проаналізувати певну кількість знань про державу та право, й на основі цього аналізу зробити нові висновки та надати рекомендації. Закон заперечення — це спосіб дослідження держави та права, що передбачає формулювання нових знань на підставі заперечення попередніх та існуючих.
Загальнонаукові методи Загальнонаукові методи — система методів, властивих юридичній науці.
До них належать:
Загальносоціологічний метод — це засіб, що характеризується при вивченні і дослідженні предмета застосуванням методів матеріалістичної діалектики. Конкретносоціологічний метод — спрямований на дослідження та вивчення причин і обставин впливу права і держави на соціальні явища. Статистичний метод — застосовується при дослідженні і вивченні кількісних аспектів змін в державно-правовому житті і обробляє результати для наукових і практичних досліджень. Формально-логічний метод — засіб дослідження і вивчення державно-правових явищ за допомогою основних законів формальної логіки. Метод аналізу — за допомогою якого досліджуються і вивчаються юридичні особливості державно-правових явищ, їх класифікація, а також взаємозв'язок їх з іншими явищами суспільного життя. Історичний метод — спосіб дослідження і вивчення державно-правових явищ в їх історичному розвитку. Системно-функціональний метод — досліджує і вивчає державу і право за допомогою системно-функціонального підходу. Кількісного і якісного аналізу досліджує і вивчає кількість державно-правових явищ, що дозволяє конкретизувати властивості їх якості. Порівняльний метод — дає можливість досліджувати і вивчати державно-правові явища, порівнюючи і визначаючи їх тотожність чи різність та інше.
Спеціально-наукові методи Спеціально наукові методи — система засобів, прийомів та способів, властивих саме теорії держави та права. За їх допомогою досліджуються і вивчаються закономірності виникнення та розвитку державно-правових явищ.
До них належать:
Юридичний метод, де використовуються правила пізнання держави і права за допомогою юридичних засобів (аналіз структури права, тлумачення юридичних норм). Методи юридичної статистики — використання великих чисел державно-правових явищ та формування певних рекомендацій на цій основі. Методи юридичної логіки. Інші методи юридичної науки.
Індивідуально-наукові методи
Індивідуально-наукові відносять наступні методи.
Інтуїтивні — це методи прогнозування як науковий інструмент вирішення складних неформалізованих проблем дають змогу отримати прогнозну оцінку стану розвитку об'єкта в майбутньому незалежно від інформаційної забезпеченості. Їхня сутність — побудова раціональної процедури інтуїтивно-логічного мислення людини в поєднанні з кількісними методами оцінки й обробки отриманих результатів. При цьому узагальнена думка експертів приймається як вирішення проблеми.
Інтуїтивні методи прогнозування застосовуються в таких випадках: об'єкт, економічне явище не піддаються математичному опису, формалізації; статистична вибірка нерепрезентативна; недостатньо необхідних засобів та ресурсів для проведення формалізованих досліджень; виникли екстремальні ситуації, які вимагають прийняття швидких рішень.
За допомогою застосування методів експертних оцінок зазвичай вирішують задачі: складання переліку можливих подій у різних галузях за певний проміжок часу; визначення найбільш імовірних інтервалів часу здійснення багатьох подій; визначення цілей і завдань управління з упорядкуванням їх за ступенем важливості; розробка альтернативних варіантів вирішення завдання з оцінкою їхньої переваги; альтернативний розподіл ресурсів для вирішення завдань з ранжируванням їхньої черговості; альтернативні варіанти прийняття рішень у певній ситуації з оцінкою їхньої переваги.
Емпіричні — це методи спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також узагальнення, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.
Емпіричні дослідження використовуються для відповіді на емпіричні питання, які повинні бути точно визначені згідно з даними. Зазвичай, дослідник має певні теорії на тему, з якої ведеться дослідження. На основі цієї теорії пропонуються певні припущення або гіпотези. З цих гіпотез робляться прогнозування конкретних подій. Ці прогнозування можуть бути перевірені відповідними експериментами. Залежно від результатів експерименту, теорії, на яких гіпотези та прогнози були засновані, будуть підтверджуватися чи спростовуватися.
Емпіричний цикл складається з наступних кроків: Спостереження (англ. Observation) — збір та групування емпіричних фактів, формування гіпотези. Індукція (англ. Induction) — розробка гіпотез. Дедукція (англ. Deduction) — виведення послідовності гіпотез, які перевіряються прогнозуванням. Перевірка (англ. Testing) — перевірка гіпотези з нового емпіричного матеріалу. Оцінка (англ. Evaluation) — оцінка результатів перевірки.