Зінаїда Євге́нівна Серебряко́ва (до шлюбу Лансере, ; , Нескучне, Білгородський повіт Курської губернії (нині Харківська область, Україна) — 19 вересня 1967, Париж) — українська та французька художниця. Писала пейзажі, натюрморти і портрети. Авторка монументальних стінописів. Належала до товариства «Світ мистецтва».

Життєпис Народилась 12 грудня 1884 в родинному маєтку Нескучне шостою дитиною у родині. Родовід Зінаїди походить від знаменитої династії скульпторів, архітекторів і художників Бенуа-Лансере. Батько скульптор-анімаліст Євген Олександрович Лансере. Мати, Катерина Миколаївна Бенуа–Лансере (1850 — 3 березня 1933 р.) — займалася графікою й живописом. Дід Микола Бенуа — архітектор, академік і професор архітектури Імператорської академії мистецтв. Брати: Євген (графік, живописець) та Микола (архітектор, художник). По сусідству на хуторі мешкала сестра батька — Зінаїда Олександрівна Лансере, у шлюбі Серебрякова.

Ранні роки й навчання 23 березня 1886, коли Зінаїді було 2 роки, помер від туберкульозу батько. Восени того ж року мати з шістьма дітьми переїхала до Санкт-Петербурга в будинок Бенуа (нині розташований на вулиці Глінки, 15). Перші художні навички Зінаїда отримала в родині. 1900 року закінчила Коломенську жіночу гімназію в Санкт-Петербурзі та вступила до художньої школи, яку заснувала княгиня Марія Тенішева. Навчалась у класі Іллі Рєпіна, проте залишила школу після місяця навчання в зв'язку з тимчасовим її закриттям після відходу з неї Рєпіна.

У 1902—1903 мандрувала з матір'ю та двома сестрами Італією, знайомилася з творами класичного живопису й сама писала картини.

У 1903—1905 вивчала художню майстерність у портретиста Осипа Браза в Санкт-Петербурзі.

У 1905—1906 навчалась в Академії Ґранд-Шомьєр у Парижі.

9 вересня 1905 одружилася з інженером Борисом Серебряковим, сином її тітки — Зінаїди Лансере.

У родинному маєтку на хуторі Нескучне нерідко влаштовували літературні й музичні вечори, які відвідували Костянтин Сомов, Сергій Прокоф'єв, Сергій Рахманінов, Анна Ахматова та ін.

Лансере-Серебрякова досконало відтворювала картини відомих європейських майстрів, зокрема Рубенса й Тіціана в Ермітажі; Ватто, Жана-Оноре Фрагонара, Дега й Ренуара в Парижі.

Дореволюційні роки

Ранні твори — картини «Селянська дівчина» (1906, Російський музей) і «Квітучий сад» (1908, приватна колекція) передають любов до світу й людей, розповідають про мальовничу природу й селянське життя, різнокольорове буяння Слобожанщини.

Визнання приніс автопортрет («Зінаїда Серебрякова. Біля туалетного столика», 1909, Державна Третьяковська галерея), який в 1910 вперше презентували на виставці «Світ мистецтва». Згодом мисткиня написала ще 12 полотен — портрети рідних, знайомих, селян, пейзажі й етюди. Після автопортрета широку популярність набули картини «Купальниця» (1911, Російський музей), «К. Є. Лансере» (портрет рідної сестри — Катерини Євгенівни Зеленкової; 1911, приватна колекція) і «Катерина Лансере» (портрет матері художниці; 1912, Російський музей).

У січні 1910 вперше виставила свої роботи («Автопортрет» та «Портрет няні») на Виставці сучасних російських жіночих портретів в редакції журналу «Аполлон».

У 1911 вступила до товариства «Світ мистецтва». Її картини відрізнялась від творів інших членів групи простими сюжетами, гармонією і пластичністю.

1914—1917 — період розквіту її творчого й особистого життя. Пише серію картин, що відображають народне життя, селянську працю, природу рідного маєтку в Нескучному: «Селяни» (1914—1915, Російський музей), «Яблуня» (написана в родовому маєтку) тощо. Окремо у творчості Зінаїди Серебрякової виділяються зображення її чотирьох дітей. Найвідоміша картина «За сніданком» (1914) відтворює домашній затишок.

Вагоме місце у її творчості займають картини «Жнива» (1915, Одеський художній музей) і «Вибілювання полотна» (1917, Державна Третьяковська галерея). Фігури селянок, зображені на тлі неба і поля, набувають монументальності, підкресленої низькою лінією горизонту.

У 1916 Олександр Бенуа отримав замовлення на розпис Казанського вокзалу в Москві й запросив Євгена Лансере, Бориса Кустодієва, Мстислава Добужинського й Зінаїду Серебрякову долучитися до роботи. Вона взяла тему Сходу, де Індія, Японія, Туреччина та Сіам алегорично були представлені у вигляді красунь. У цей період вона працює над картиною на тему слов'янської міфології. Картина була незавершена.

1917—1924 Зустріла Жовтневу революцію в рідному маєтку Нескучне. У грудні 1917 через грабежі сімей поміщиків, сім'я Серебрякових переїхала до Змієва.

У 1918 чоловік був заарештований у Москві, потім звільнений, і 22 березня 1919 помер від висипного тифу в орендованій квартирі, розташованій на вулиці Конторська, 25-А в Харкові.

До листопада 1919 родинний маєток Лансере-Бенуа-Серебрякових у Нескучному розграбували й спалили. Незадовго до цього вона із хворою матір'ю та чотирма дітьми переселилися до Харкова. Через дефіцит олійних фарб змушена була перейти на вугілля та олівець. У цей період написані одні з найвідоміших групових портретів дітей Серебрякової — «На терасі в Харкові» і «Картковий будиночок».

Художниця відмовилася перейти на популярний за радянських часів футуристичний стиль або малювати портрети комісарів.

У січні-жовтні 1920 працювала в Харківському археологічному музеї, де виконувала зарисовки експонатів. Сімейство жило в Харкові на межі бідності.

У вересні 1920 отримала телеграму від Олександра Бенуа, який повідомляв про можливість для неї отримати роботу в одному з пітерських музеїв. У грудні 1920 сім'я переїхала до Петрограда. Перші місяці після переїзду родина мешкала на вулиці Лахтинській у квартирі харківських друзів — Б. С. й Р. А. Баскових, а згодом, у власній «дореволюційній» квартирі на 1-й лінії Василівського острова.

Навесні 1921 разом із матір'ю та дітьми переїхала до «родинного будинку Бенуа» (вулиця Глінки). У квартиру підселили «на ущільнення» артистів МХАТу. Впродовж наступних років у її творчості з'явилися нові теми для малювання, а саме театральне життя.

У 1924 роботи художниці з успіхом демонструвались на виставці в Нью-Йорку, де було представлено 14 полотен. Особливу зацікавленість у глядачів викликала картина «Спляча дівчинка на червоній ковдрі» (1923).

Еміграція Попри постійну зайнятість, заробітку ледь вистачало, щоб прогодувати матір і чотирьох дітей. За порадою Олександра Бенуа, який працював в Парижі, Серебрякова 24 серпня 1924 поїхала до Франції, сподіваючись продати свої роботи і отримати замовлення на портрети.

Перші роки життя в Парижі заробляла небагато, і все, що могла, відправляла до СРСР матері і дітям. Влітку 1925 до неї переїхав її молодший син Олександр, разом із ним вона жила в крихітній кімнаті.

У 1927 до Парижу приїхав у відрядження її брат Євген Лансере, який зняв і допоміг обставити для неї двокімнатну квартиру. Після цього вона змогла виписати в Париж дочку Катю, яка приїхала туди в березні 1928. Із двома старшими дітьми, Євгеном і Тетяною, вона побачиться тільки через 36 років.

У 1947 отримала французьке громадянство.

У 1966 представлені її роботи на виставках, що проходили в Москві, Ленінграді та Києві. Її картини мали грандіозний успіх публіки, набули надзвичайної популярності в СРСР. Альбоми друкують мільйонними тиражами.

Померла 19 вересня 1967 в Парижі після крововиливу в мозок. Похована на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.

Творчість

Ранні твори У роки навчання в Осипа Браза створює свої перші картини — «Селянська дівчинка» (1903), «Портрет моєї няні» (1908), «Фруктовий сад цвіте» (1908), «Автопортрет» (1905).

Згодом вона малює портрет «Б. А. Серебряков» (1915) й автопортрет (1922).

Серед захоплень Зінаїди Серебряковї — балет і балетний світ взагалі. Тож не дивно, що серед творів вагоме місце займають картини «Сніжинки в балеті „Лускунчик“», «Балерини в костюмерній», портрети балерин Марії Добролюбової, К. Гейденрейх тощо.

У січні 1910 брала участь у виставці, де одразу отримала схвальні відгуки. Того ж року Олександр Бенуа присвятив Серебряковій один зі своїх «Художніх листів». Комісія із Третьяковської галереї одразу скупила її картини.

Марокко, портрети, стінописи Французькі художники «хворіли» Марокко й Алжиром. Вона із захопленням малювала арабські країни. Двічі, в 1928 і 1932 відвідала Марокко, звідки привезла багато замальовок і ескізів.

У 1934—1936 працювала над стінописом приватного будинку в Бельгії, недалеко від Брюсселя.

Не полишала малювання портретів — серед них як російські емігранти Сергій Прокоф'єв (1926), Костянтин Сомов (1928), так і «Французький селянин» (1926), «Усміхнений молодий рибалка» (1934), «Італійська селянка у винограднику» (1936).

Версаль Серебрякової Зінаїда Серебрякова була і в Версалі, який багато малював Олександр Бенуа. Але Бенуа цікавив Версаль початковий, Версаль короля Людовика XIV, його прогулянки, статуї, його зміни восени та ін.

«Версальський парк» (1926) Серебрякової нагадує подібні твори Бенуа: тут теж паркова скульптура праворуч, партер, що веде вглиб аркуша, геометрично вистрижені рослини. Але все це соковито, інакше, ніяк не тонко і не графічно, як це у Бенуа. І ніяких підстаркуватих королів, трохи слюнявих, що так забавляли Бенуа.

А її «Версаль. Дахи містечка» 1924 року зовсім не схожий ні на чиї роботи — вона могла бути несхожою ні на кого.

Особисте життя Чоловік — Борис Анатолійович Серебряков. У шлюбі з ним народила 4 дітей:

Серебряков Євген Борисович (26 травня 1906, Нескучне, Російська імперія — 1990, Ленінград, СРСР) — архітектор і реставратор, автор акварельних пейзажів; студіював на архітектурному відділенні ленінградського ВХУТЕІН-у, після 1945 року брав участь у відновленні архітектурних пам'яток Петергофа.   Серебряков Олександр Борисович (7 вересня 1907, Нескучне, Російська імперія — 1995, Париж, Франція) — художник, декоратор, майстер акварельних і темперних пейзажів Франції, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Італії; автор декоративних панно, монументальних розписів, ілюстратор книг і журналів.   Серебрякова Тетяна Борисівна (22 січня 1912, Санкт-Петербург, Російська імперія — 15 лютого 1989, Москва, СРСР) — художниця-декораторка МХАТ-у й Большого Театру Серебрякова Катерина Борисівна (28 червня 1913—26 серпня 2014) — художниця, членкиня-засновниця і почесна президентка Фонду Зінаїди Серебрякової (Франція).

Пам'ять 9 грудня 2010 року в селі Нескучному з нагоди 126-річчя від дня народження Зінаїди Серебрякової відкрито меморіальну дошку. 12 квітня 2017 року відбулось урочисте відкриття Історико-культурного центру пам'яті родини Бенуа-Лансере-Серебрякових у селі Нескучне .

Вибрані твори Самопортрети Автопортрет, 1903 Автопортрет, 1906 Автопортрет у синьому, 1906 Автопортрет. Біля туалетного столика, 1909 Автопортрет, 1910-і Автопортрет у шарфі, 1911 Етюд дівчини. Автопортрет, 1911 Автопортрет у костюмі П'єро, 1911 Автопортрет із доньками, 1921 Автопортрет із бантом, 1922 Автопортрет із пензлем, 1924 Автопортрет із палітрою, 1946 Автопортрет, 1956

Портрети Портрет Лоли Браз, 1910 Портрет Н. Чулкової, 1911 Портрет матері, 1912 Портрет О. О. Нікольської, 1920 Портрет Г. І. Тесленко, 1920 Портрет балерини Гейденрейх, 1923 Портрет Іванова С. П., 1941 Портрет Сержа Лифаря, 1961

Інші картини У лазні (1913). Жнива (1915). Вибілювання полотна (1917). Версаль. Дахи містечка (1924). Версальський парк (1926). Марокканка в білому одязі (1928). Париж. Люксембургзький сад (1930). Колліур. Катя на терасі (1930). Колліур. Порт із човнами (1930). Флоренція. Понте Веккіо (1932). Альпи. Селище в Савойї (1933). Бретань, Франція. Скошене поле (1934). Париж. Тюїльрі (1942).

Галерея

Писемна спадщина

Зінаїда Серебрякова. Листи. Сучасники про художницю. Автор-упорядник В. Князева. Москва, 1987. Стор. 301 (рос. Серебрякова З. Е. Письма; Современники о художнице / Авт.-сост., вступ. ст. В. Князева; авт. примеч. Ю. Н. Подкопаева. — М.:Изобразит. искусство, 1987. — 301 с.:ил.)