Таз () — пояс скелета нижньої кінцівки, який складається з двох тазових кісток та крижової, які міцно між собою сполучаються і становлять міцну опору для вільних нижніх кінцівок. Таз є частиною тулуба.
Український термін таз являє собою кальку латинського pelvis, що означає як «анатомічний таз», так і «миска», «балія», «таз»: з огляду на його характерну чашоподібну форму .
Будова
Тазова ділянка є найнижчою частиною тулуба, вона розташована між черевною порожниною і стегнами. Таз включає кілька структур: скелет таза, порожнину таза, тазове дно та промежину. Скелет таза складається з тазового пояса (утвореного двома тазовими кістками) і крижів з куприком. Порожнина таза — простір, замкнутий тазовим поясом Тазове дно — включає тазову і сечостатеву діафрагми. Промежина — область під тазовим дном.
Скелет
Скелет таза складається з двох тазових кісток і однієї крижової кістки, яка є частиною хребта. Тазова кістка (os coxae) — парна плоска кістка таза, утворена лобковою, клубовою та сідничною кістками, які зрослися в районі вертлюжної западини. Ззаду тазові кістки з'єднуються з крижами крижово-клубовими суглобами, спереду — сполучаються між собою лобковим симфізом.
Порожнина таза
Порожнина таза (cavitas pelvis) — простір тіла, оточений кістками таза. У ній розташовані статеві органи і пряма кишка. Обмежується зверху верхнім краєм таза, знизу — діафрагмою таза. Іноді поняття тлумачиться в ширшому сенсі, включаючи в себе весь простір, замкнутий всім тазовим скелетом; у цьому разі поділяється на: Великий таз — область вище верхнього краю таза Малий таз — область нижче верхнього краю таза
Тазове дно
Тазове дно (fundus pelvis) — сукупність м'яких тканин, що займають нижню апертуру таза. Тазове дно має дві функції, що з початку протилежні: замикати знизу тазову та черевну порожнини, утримуючи вагу внутрішніх органів, і водночас управляти виходами прямої кишки і сечостатевих органів, які проходять через нього, тим самим ослабляючи його. Щоб справитися з цими задачами, тазове дно складається з кількох взаємоперекривних шарів м'язів і сполучних тканинThieme Atlas of Anatomy (2006), p. 137. Основу тазового дна складають дві діафрагми: діафрагма таза та сечостатева діафрагма.
М'язи діафрагми таза — 2 підіймачі ануса, 2 куприкові м'язи і зовнішній анальний сфінктер. Підіймач ануса складається з трьох м'язів: клубово-куприкового, лобково-куприкового і лобково-анального. Складові підіймача ануса та куприкові м'язи виходять між симфізом і сідничними остями й сходяться на куприку та анально-куприковій зв'язці, що йде від куприка до ануса. Між м'язами в середині залишається вузька шпара, через яку виходять назовні пряма кишка, сечівник, вагіна.
М'язи сечостатевої діафрагми — глибокі та поверхневі поперечні м'язи промежиниPlatzer (2004), p. 106 та уретральний сфінктер, цибулинно-печеристий й сідничо-печеристий м'язи.
Цибулинно-печеристий м'яз звужує вагінальну вестибулу в жінок і оточує частину губчастого тіла пеніса в чоловіків. Сідничо-печеристий здавлює вени пеніса і клітора під час сексуального збудження, забезпечуючи наповнення їхніх печеристих тіл кров'ю, що приводить до ерекціїThieme Atlas of Anatomy (2006), p. 136.
Статеві відмінності
Істотною відмінністю сучасних людей є двоногість і збільшений об'єм мозку. Оскільки розмір таза тісно пов'язаний з ними (досить велика голова плоду має проходити через малий таз жінки при пологах), природний відбір опинився перед двома суперечливими вимогами: достатня ширина пологового каналу й водночас вузькість для ефективності при прямоходінні; цей конфлікт відомий як «акушерська дилема». Жіночий таз («гінекоїдний таз») еволюціонував до своєї максимальної ширини, необхідної для дітонародження: ширший просто зробив би жінку нездатною для ходьби. І навпаки, чоловічий таз не мав потреби адаптуватися для пологів, тому розвивався в бік найоптимальнішої ширини для двоногого пересування.
Основні відмінності між чоловічим і жіночим малим і великим тазами включають: Жіночий таз є об'ємнішим і ширшим за чоловічий, який є більш високим, вузьким і компактнимThieme Atlas of Anatomy, (2006), p. 113. Жіноча верхня апертура малого таза ширша і має овальну форму, тоді як у чоловіків у неї виступає мис крижової кістки, тож форма апертури має радше серцеподібну форму. Стінки чоловічого таза сходяться у напрямку від входу в малий таз до виходу з нього, а стінки жіночого навпаки розходяться. Кут між нижніми гілками лобкових кісток (підлобковий кут) у чоловіків є гострим (70°), а в жінок тупим (90–100°). Окрім того, кістки лобкової дуги в жінок більш увігнуті, у чоловіків пряміші. Відстань між сідничними кістками є невеликою в чоловіків, що робить вихід з малого таза вузьким, але значна в жінок, що утворює відносно широкий вихід. Ості і горби сідничних кісток у чоловіків є масивнішими й вдаються сильніше в тазову порожнину. Велика сіднична вирізка в жінок ширша. Гребені клубових кісток у чоловіків сильніше виражені і вище розташовані, що робить чоловічий великий таз глибшим і вужчим за жіночий. Чоловічі крижі довгі, вузькі, пряміші, і мають виражений мис. Жіночі крижі коротші, ширші, більш вигнуті дозаду, крижовий мис виражений слабкіше. Кульшова западина ширша в жінок, ніж у чоловіків. Чоловіча кульшова западина спрямована латеральніше, жіноча же — фронтальніше. Отже, при ходьбі нога чоловіка може рухатися взад і вперед тільки в одній площині. У жінок же нога мусить повертатися вперед і всередину, а головка стегна відводить її назад в іншій площині. Це зумовлює особливості жіночої ходи (наприклад, хитання кульшами).
Вимірювання
Таз можна класифікувати за чотирма основними типами залежно від значень діаметрів і прямих розмірів (кон'югат) у верхній і нижній апертурах, а також значень діагональних діаметрів.
+ Виміри тазаРазмеры женского тазаАнатомия: Таз как целое, его размеры Вимір Початкова точка Прикінцева точка Значення Прямий діаметр входу в малий таз Лобковий симфіз Мис крижової кістки 11 см Поперечний діаметр входу в малий таз Між крайніми латеральними точками входу 13–14 см Косий діаметр входу I Правий крижово-клубовий суглоб Ліве клубово-лобкове узвишшя 12-12,5 см Косий діаметр входу II Лівий крижово-клубовий суглоб Праве клубово-лобкове узвишшя 11,5–12 см Прямий діаметр вузької частини малого таза Нижній край симфіза Кінчик куприка 9,5–10 см Поперечний діаметр вузької частини малого таза Між сідничними остями 10,5 см Прямий діаметр широкої частини малого таза Середина лобкового симфізаЗ'єднання 2 і 3 крижових хребців 12 см Поперечний діаметр широкої частини малого таза Між серединами вертлюжних западин 12 см Прямий діаметр виходу з малого таза Нижній край лобкового симфіза Кінець куприка 9,5–10 см Поперечний діаметр виходу з малого таза Між сідничними горбами 10–11 см Справжня, акушерська чи гінекологічна кон'югата(conjugata vera s. obstetrica s. gynecologica) Лобковий симфіз Мис крижової кістки ~12 см Діагональна кон'югата (conjugata diagonalis) Внутрішня лобкова зв'язка Мис крижової кістки 11,5–12 см Бокова кон'югата (conjugata lateralis) Між передньо-верхніми і верхньо-задніми остями клубових кісток >14,5-15 см Середня кон'югата (conjugata mediana) Нижній край симфіза Нижній край крижів 11,5 см Міжостева відстань (distantia spinarum) Між передньо-верхніми остями клубових кісток 25-27 см(у жінок) Міжгребенева відстань (distantia cristarum) Між найдальшими латеральними точками гребенів клубових кісток 28-29 см(у жінок) Зовнішня кон'югата (conjugata externa) Надкрижова ямка Верхній край симфіза ~20 см Міжвертлюгова відстань (distantia trochanterica) Між великими вертлюгами 30-32 см
Вісь таза (axis pelvis) визначається як лінія, що з'єднує середини прямих діаметрів входу, виходу, широкої і вузької частин таза. По ній проходить плід пологовими шляхами.
Історія вимірювання таза Перша класифікація з'явилася в 1930-х роках. Вільям Едґар Колдвелл (William Edgar Caldwell) і Говард Кармен Молой (Howard Carmen Moloy), вивчивши значну кількість скелетів і тисячі стереоскопічних рентгенограм, виділили три типи жіночого таза (плюс чоловічий тип). В опублікованій у 1933 і 1934 роках типології описувалися такі типи: гінекоїдний, антропоїдний, платепелоїдний і андроїдний.
Гінеко́їдний таз (від — «жінка» + — «подібний») також називається нормальним жіночим тазом. Апертура має форму чи близьку до овальної (з більшим поперечним діаметром), чи круглу. Внутрішні стінки прямі, підлобковий кут широкий, крижова кістка переважно має нахил дозаду, велика сіднична вирізка кругла. Колдвелл з помічниками реєстрували такий тип у близько 50 % жінок. Антропоїдний таз (від — «людина») характеризується овальною формою, де поздовжній діаметр перевищує поперечний. Він має прямі стінки, малий підлобковий кут і широкі крижово-сідничні вирізки. Сідничні ості широко розставлені, крижі зазвичай прямі, і відповідно порожнина таза досить широка. Колдвелл виявив такий тип у чверті білих жінок і майже половини жінок інших рас. Платепелоїдний таз (від — «плоский») має поперечно широку, уплощену форму, він широкий попереду, великі сідничні вирізки чоловічого типу, крижі короткі й увігнуті досередини, розміри малого таза відповідно зменшені. Він схожий на рахітичний таз, у якому розм'якшені кістки розширяються вбоки під вагою верхньої частини тіла, зменшуючи водночас і поздовжній діаметр. Подібний тип мають менш ніж 3 % жінок. Пологи при такому типі таза пов'язані з такими ускладненнями, як низьке поперечне стояння сагітального шва в новонароджених. Андроїдний таз (від , род. відм. — «чоловік») — жіночий таз з маскулінними ознаками, зокрема з клиноподібною чи серцеподібною формою верхньої апертури, викликаною виступаючими досередини крижами і трикутною передньою частиною. Зменшена нижня апертура часто спричиняє труднощі під час пологів. У 1939 році Колдвелл виявив цей тип в однієї третини білих жінок і в однієї шостої жінок інших рас.
Колдвелл і Молой надалі ускладнили свою чотирискладову схему, розділивши верхню апертуру на задню і передню частини. Типи таза отримали найменування відповідно до форми передньої і задньої частини (наприклад, «антропоїдно-андроїдний»). Остаточна класифікація включала не менш ніж 14 типів. Незважаючи на популярність цієї простої класифікації, слід зазначити, що форм таза більш різноманітні: з огляду на різні параметри тазової порожнини на різних рівнях пологового каналу.
На класифікацію Колдвелла і Молоя справили вплив раніші класифікації, що прагнули визначити форму і розміри ідеального жіночого таза, розглядаючи будь-які відхилення від цього ідеалу як патології і причину утруднених пологів. Оскільки в 19 ст. антропологи пов'язували ці типології з еволюційними схемами, на них також справляли вплив археологічні знахідки. З 1950-х років одним з головних чинників, що впливають на форму таза в країнах Третього світу, називають недоїдання, хоча принаймні деякі складові можуть бути зумовлені генетично.
У теперішній час оцінку придатності таза для дітонародження проводять за допомогою ультразвуку. Розміри головки плода і пологового каналу точно вимірюють і порівнюють між собою, визначаючи ймовірність легких пологів.
Розвиток Тазові кістки утворюються як хрящ, що надалі зазнає осифікації, і перетворюється на шість кісток, що залишаються окремими в дітей: дві лобкові, дві сідничні, і дві клубові; окрім того, в утворенні тазового кільця бере участь і крижова кістка хребта, яка в дитячому віці (до 18-25 років) складається з окремих п'яти хребців. При народженні складові тазостегнового суглобу (ділянка кульшової западини і верхня частина стегнової кістки) ще складаються з хряща (може бути невелика ділянка окостеніння на великому вертлюзі): це утруднює рентгенівську діагностику вродженого вивиху стегна.
За деякими даними, таз продовжує розширятися протягом всього життя .
Функції