Ісландія — північноєвропейська острівна держава у Північній Атлантиці на половині шляху між Північною Америкою та Європою. Загальна площа країни — 103 000 км² (108-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 100 250 км², а на поверхню внутрішніх вод — 2 750 км². Ісландія — другий за площею острів Європи після Великої Британії. Площа країни приблизно втричі більша за площу Одеської області України.

Назва

Офіційна назва — Республіка Ісландія, Ісландія (). Назва країни походить від назви однойменного острова та перекладається з ісландської як «крижана земля» через велику кількість морської криги у фіордах. Так острів назвав норман Флокі Вільгердарсон (), який у IX столітті (після 870 року) побував на острові та перезимував там. Спочатку острів мав назву Гардарсхольм, тобто «острів Гардара», за ім'ям другого (після Наддодда) мореплавця, що обстежив його, Гардара Свавансона (). Найдавніша відома назва Ісландії — Ейленда (), тобто просто «острів». Назва Вестманнових островів, що розташовані поблизу південного узбережжя країни, вказує на заселення в давнину острова ірландцями, яких нормани називали «вестманами» (західними людьми). Деякі дослідники ототожнюють древню країну Туле, до якої плавав Піфей, з Ісландією.

Історія дослідження території

Географічне положення Ісландія не має сухопутного державного кордону: на сході омивається водами Норвезького моря, на південному заході — моря Ірмінгера, на півдні — безпосередньо водами Північної Атлантики; на півночі — Гренландського моря Північного Льодовитого океану. На заході Ісландія відокремлена від острова Гренландія Данською протокою. Загальна довжина морського узбережжя — 4970 км. Територія острова доволі компактна: найбільша протяжність із півночі на південь становить 310 км, зі сходу на захід — 500 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни становить 12 морських миль (22,2 км). Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або до континентальної брівки (стаття 76).

Ісландія належить до Євразійського континенту, однак територіально вона ближча до Гренландії (за 287 км через Данську протоку), острова Північної Америки. Фарерські острови, найближчий до Ісландії суходіл Європи, лежать за 420 км, відстань до континентальної частини становить 970 км (до Норвегії), відстань до континенту Північна Америка становить 1750 км (півострів Лабрадор). За 600 км на північний схід лежить норвезький острів Ян-Маєн. Через острів Ісландія проходить багато найкоротших повітряних шляхів сполучення між Європою й Америкою, наприклад, найкоротший шлях між Києвом і Нью-Йорком.

Крайні пункти

Час

Час в Ісландії: UTC0 (–2 години різниці часу з Києвом).

Геологія

Острів Ісландія — цінний наочний навчальний посібник із геології. Ісландія геологічно молода країна, що утворилася внаслідок вулканічних вивержень за останні 60 млн років. Острів розташований над плюмом Ісландської гарячої точки Серединно-Атлантичного хребта. Геологічно він є частиною двох континентальних плит, що розходяться: Північноамериканської і Євразійської. Острів складений базальтом, низькокремнеземною лавою, пов'язаною з лавовими виверженнями, як і на Гаваях. Східні й західні найдревніші райони острова займають плато й низькі гори, складені третинними базальтами. Центральна частина острова завширшки 100—150 км — це продовження рифту Серединно-Атлантичного хребта (хребет Рейк'янес), зона молодого четвертинного вулканізму. Вона складена палагонітовими туфами і брекчіями, що утворилися в результаті підводних вулканічних вивержень.

Між Ісландією і Фарерськими островами лежить Фарерсько-Ісландський поріг, яким Північний Льодовитий океан відмежовується від Атлантичного. На північний схід простягається глибоководна Норвезька улоговина (найбільша глибина 3 970 м), а на південь — Західноєвропейська улоговина (найбільша глибина 5 023 м).

Сейсмічність

Ісландія розташована над Серединно-Атлантичним хребтом і є гарячою сейсмічною та вулканічною зоною, оскільки тут дві плити рухаються у протилежних напрямках. Більшість сейсмічних вогнищ характеризуються нечастими 4-5 бальними землетрусами.

Вулканізм

Ісландія — геологічно високоактивна зона з великою кількістю вулканів (близько 200), багато з них продукують ріоліт і андезит. Вулканічні виверження на території Ісландії трапляються приблизно один раз на 5 років. Близько 30 вулканів вивергали лаву і попіл впродовж останніх 1000 років. А за останні 12 тис. років активність проявили 150. На острові наявні майже всі типи вулканів, що трапляються на Землі. Одні вулкани мають конусоподібну форму (Гваннадальсхнукюр, Снайфедль), другі — типові щитові вулкани (Ск'яульдбрейд), треті належать до тріщинуватого типу (25-кілометровий ланцюг із понад 100 кратерами вулкана Лакі). Найбільш характерними є ланцюжки кратерів, що виникли в результаті вивержень вздовж тріщин і розломів. Третина лави на планеті за останні 500 років вилилася саме в Ісландії.

Виверження вулкана Лакі 1783–1784 років спричинило голод, через який загинуло близько чверті населення острова; утворило також хмару пилу й імли, що поширилася на більшу частину Європи, частини Азії й Африки впродовж кількох місяців після виверження. Потоки лави залили 565 км² території острова. Це виверження вважають найбільшим виверженням лави в історії людства.

Найвідоміший ісландський вулкан Гекла розташований за 110 км від Рейк'явіка. Його виверження в 1947–1948 роках тривало понад рік, лава залила площу 230 км². Хмара попелу та пари в перші 20 хв. виверження сягнула 30 км висоти. Через те що вершина вулкана вкрита льодовиком, виверження супроводжувалось великим паводком на річках і сходженням селів («йокульхлаупів»). У 1970 році відбулося повторне виверження вулкана.

Суртсей — один із наймолодших островів у світі. Названий на честь мітологічного персонажа Сурта. Підковоподібний острів висотою 145 м виник над поверхнею океану поблизу південного узбережжя внаслідок серії вулканічних вивержень між 8 листопада 1963 та 5 червня 1968 року. Задля збереження острова й унікальної можливості дослідження його заселення біотою відвідувати острів мають право лише науковці.

1973 року внаслідок сильного виверження вулкана на острові Хеймаей було зруйноване поселення . Згодом його відновили.

21 березня 2010 року почалося перше від 1821 року виверження вулкана Ейяф'ятлайокютль, що змусило 600 людей покинути свої домівки. Через наступні виверження 14 квітня сотні людей евакуювали. Хмара вулканічного попелу накрила значну частину Європи, через що на якийсь час було обмежено чи зупинено авіасполучення в усіх країнах Європи (за винятком Португалії та Греції).

Наприкінці березня 2024 року на ісландському півострові Рейк'янесі тривало виверження вулкана, площа якого постійно збільшується. За повідомленням видання Newsweek, два активні кратери вулкана вивергалися вже кілька разів за останні декілька місяців. Серія вивержень почалася ще 18 грудня 2023 року, а потім вулкан активізовувався принаймні ще тричі: 14 січня, 8 лютого та 16 березня 2024 року. На поверхні острова утворилася тріщина довжиною близько 2 км, з якої постійно витікає лава, випалюючи землю навколо. Наразі її потоки вже небезпечно наблизилися до найближчого міста Гріндавік. "Експерти з Національної земельної служби Ісландії опрацювали супутникові дані від 27 березня, які свідчать, що площа лавового поля тоді становила 5,99 км², а об'єм лави від початку виверження – 25,7 ± 1,9 млн м³. Середня швидкість витікання лави з кратерів була оцінена як 7,8 ± 0,7 м³/с, що дуже близька до швидкості витікання під час першої фази виверження Гелдінгадаліра 2021 року", – повідомили в Ісландському метеорологічному бюроIceland Volcano Lava Flows Revealed in NASA Images. Published Apr 04, 2024 at 11:00 AM EDTВеличезне виверження вулкана в Ісландії: NASA показало, який вигляд це має з космосу (фото). // Автор: Ірина Ігнатова. 05.04.2024, 23:53.

22 серпня 2024 року на південному заході Ісландії вшосте за дев’ять місяців розпочалося потужне виверження вулкана. За годину до виверження там сталася серія сильних землетрусів. Виверження відбулося в кратерному ряду Сундхнукар на схід від гори Сілінгафетль у вулканічній системі, яка не має центрального кратера, але вивергається, утворюючи гігантські тріщини в землі. Загальна довжина тріщини становила близько 3,9 км, однак приблизно за 40 хв. вона розширилася ще на 1,5 км. За даними ісландського метеорологічного бюро, після виверження вулкана в нічне небо на висоту 1 км піднялася хмара гарячого газу. Як запобіжний захід влада вирішила евакуювати рибальське село Гріндавік на околицях Рейк’явікаВ Ісландії почалосясильне виверження вулкана. (рос.) Aug 23 at 13:12Вшосте за останні дев'ять місяців: в Ісландії знову вивергається вулкан (фото). // Автор: Олена Мазун. 23.08.2024, 15:53В Ісландії почалося виверження вулкана. 25.08.2024, 2024 в 21:36.

20 листопада 2024 року, як повідомило агентство Reuters з посиланням на метеорологічну службу Ісландії, пізно ввечері неподалік Рейк’явіка сталося виверження вулкана, яке стало вже десятим за останні три рокиIceland volcano erupts for 10th time in three years; no disruptions. // By Reuters. November 21, 2024 10:23 AM GMT+2В Ісландії сталося виверження вулкана. Це уже вдесяте за останні три роки. // Автор: Решетнік Ірина. 21.11.2024, 12:00.

Найвідомішими вулканами Ісландії є такі: Еяфйотль, Крапла, Катла, Аск'я, Ельдфетль, Грімсвотн.

Гейзери

В Ісландії багато джерел виходу гарячої водяної пари, гарячих джерел (250) і гейзерів, зокрема Ґейсір, від назви якого в українській та багатьох інших мовах з'явилося саме слово «гейзер». Раніше він викидав гарячу воду на висоту 40–50 м, але в 1970-х роках його активність значно зменшилася. Після серії землетрусів 2000 року сплячий Ґейсір знову почав свої виверження. Відомий також гейзер Строккур, який виштовхує воду кожні 5–10 хвилин. Джерело Дейлдартунгухвер (ісл. Deildartunguhver) поблизу Боргарф'ярдару має дебіт 250 л/с. Геотермальні води використовують для опалення будинків і теплиць. Поля сірчаних фумарол (сольфатарів) притаманні лише районам молодого вулканізму.

Рельєф

Ісландія — типова вулканічна країна, яскраві та барвисті ландшафти якої утворені своєрідним поєднанням субарктичного положення острова, активним вулканізмом, сучасним зледенінням і великою кількістю вологи в повітрі. У рельєфі країни виділяються гірська внутрішня необжита частина і прибережні обжиті рівнини по периферії острова. Платоподібний характер поверхні найкраще зберігся на північному заході, тоді як на сході і на півночі центральної частини острова рельєф набуває альпійського вигляду. Середні висоти — 557 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — гора Гваннадальсхнукюр (2 109,6 м).

Внутрішня частина Ісландії, Ісландське плато (600–800 м), є холодним і непридатним для життя поєднанням піску та гір. На периферії гори і плато розчленовані глибокими звивистими долинами і фйордами. В зоні четвертинного вулканізму переважають вулканічні масиви висотою 1200–1800 м над рівнем моря. Найвища точка острова — гора Гваннадальсхнукюр (2 109,6 м) на вулканічному масиві Ерайфайокутль на півдні льодовика Ватнайокюдль. Приблизно десяту частину острова займають «місячні ландшафти» лавових полів. Найбільше таке поле, Оудаудахрьойн, площею 4 тис. км² розташовується майже в самому серці країни.

Найвищі гори: Гваннадальсхнукюр (2109,6 м) — піднятий край кальдери вулкана Ерайфайокутль; Бардарбунґа (2000 м); Кверкфіотль (1920 м); Снайфетль (1833 м); Гофсйокутль (1765 м); Гердубрейд (1682 м); Ейріксйокутль (1675 м); Ейяф'ятляйокутль (1666 м); Тунґнафетльсйокутль (1540 м); Кертлінґ (1538 м); Торвальдсфетль ін Аск'я (1510 м); Гекла (1491 м).