Анато́лій Петро́вич Лавро́в (* 29 вересня 1894, село Спасскоє, Владимирська губернія, Російська імперія — 8 травня 1957) — український медик , доктор медичних наук (1948), професор (1949), завідувач кафедри дерматовенерології Львівського медичного інституту в 1948—1949 роках, директор Київського інституту дерматології — 1949—1953, кафедри дерматології Одеського медичного інституту в 1953—1955.

Життєпис 1916 року закінчив медичний факультет Донського медичного інституту.

В 1917—1918 роках працював військовим лікарем, з 1917 по 1928 років — ординатор дерматовенерологічної клініки Ростова-на-Дону.

Протягом 1927—1932 років — консультант курорту Сочі-Мацеста, з 1932 по 1936 рік — завідувач кафедри дерматовенерології Туркменського медінституту в Ашгабаді, за сумісництвом в тих же роках був директором Туркменського дерматовенерологічного інституту.

Завідував дерматовенерологічною клінікою міста Сочі у 1936—1940 роках.

В часі Другої світової війни у 1941—1944 роках завідував відділом військового шпиталю в Москві.

У 1944—1947 роках — головний дерматовенеролог МОЗ РРФСР, одночасно в 1944—1948 працював консультантом дермато-венерологічної міської поліклініки Москви.

У 1948—1949 роках — завідувач кафедри дермато-венерології Львівського медичного інституту.

З 1949 року по 1953 — директор Київського НДІ дерматовенерології.

В травні 1953 — жовтні 1955 завідував кафедрою дерматології Одеського медичного інституту. В цьому часі досліджував ефективність курортних факторів у терапії хворих на дерматози — випадання волосся, червоний плоский лишай, псоріаз, склеродермія.

Його перу належить близько 60 наукових праць.

Основними напрямами наукових досліджень є: боротьба з шкірним лейшманіозом в його ендемічних зонах, використання фізіотерапевтичних методів і засобів санаторно-курортного лікування для терапії дерматозів, зокрема, на курортах Мацеста та Любінь Великий, епідеміологія шкірних і венеричних хвороб у Туркменістані та Казахстані, питання імунного статусу в патогенезі гноячкових захворювань шкіри, проблеми діагностики і лікування сифілісу.

Першим застосував пеніцилін для лікування Системна склеродерміясклеродермії.

Входив до складу редколегії журналу «Вісник дерматології та венерології».

Видані праці: 1924 — «Споротрихоз шкіри», 1927 «Сифіліс та венеричні хвороби серед водників», «Венерол Дерматол», 1934 — «Досвід лікування захворювань дитячого віку на курорті Сочі-Мацеста», «Радянський педіатр», 1935 — «Шкірні та венеричні хвороби в Туркменістані», 1937 — «Про запобіжні прививки проти шкірного лейшманіозу», 1941 — «Досвід лікування склеродермії на курорті Сочі — Мацеста», 1946 — «Лікування захворювань шкіри на курорті Сочі — Мацеста» (докторська дисертація), Москва.

Література Шапіро І. Я. Нариси по історії Львівського медичного інституту, Львів, ЛДМІ, 1959 Основні напрями в розвитку діяльності кафедр Львівського медичного інституту. Львів, ЛДМІ, 1966, Львівський державний медичний інститут. Львів, Словник, 1994, Архів ЛНМУ.

Джерела Львівський національний медичний університет Історія кафедри