Троко́вичі — село в Україні, в Оліївській сільській громаді Житомирського району Житомирської області. До 29 жовтня 2017 року село було центром Троковицької сільської ради. В історичних документах вперше згадується в 1584 році.
Село розміщене на витоку річки Свинолужки. Найближчий районний центр — Черняхів, відстань — 8 км. Найближча залізнична станція — Горбаші, відстань — 10 км. Залізнична зупинка Строковиці розташована за 1 км від села.
В Троковичах є: загальноосвітня школа (538 учнів, 37 вчителів), сільський будинок культури (400 місць), дві бібліотеки з книжковим фондом 11567 книг, ФАП, поштове відділення, 4 сільмаги, їдальня, дві майстерні побутового обслуговування, дитячі ясла-садок.
Церква Святої Трійці В Троковичах розташована Пам'ятка архітектури національного значення Церква Святої Трійці, у якій зберігаються метричні книги, починаючи з 1821 року.
Церква побудована коштом місцевого священника Яновицького, поміщика Квятковича та парафіян у 1791 році. До приходу церкви були віднесені села Некраші, Велика Горбаша і Мала Горбаша.
Історія
Давня історія
Поселення на цьому місці було відоме ще до нашестя татаро-монголів на Русь. Згідно з місцевою легендою, татаро-монголи, рухаючись на країни заходу, на своєму шляху знищили місто Троків. Це місто було розташоване на перетині сіл Оліївка, Піщанка, Троковичі та Некраші — на місці сучасного урочища «Пасіки». І люди, які залишились в живих, побудували поряд нове поселення, яке назвали Троковичі.
З письмових архівних документів відомо, що в період Визвольної війни 1648—1658 років, біля Троковичів відбулась битва козацького війська під проводом Івана Богуна та польських військ, під керівництвом князя Четвертинського.
На місці битви височіє величезна могила і досі на цих полях знаходять свинцеві кулі, товщиною в палець, а то й гроші того періоду, які виплачували поляки своїм воякам прямо в період походів і битв. На могилі було поставлено пам'ятник воїнам-односельчанам, які загинули у війні 1812 року. Цей пам'ятник дотепер стоїть на могилі козацької слави, де за даними того часу похоронені 2173 козаки.
В письмових архівних документах с. Троковичі згадується в акті від 7 травня 1610 року. Повідомляється, що в цьому році були відокремлені володіння князя Януша Острозького волості Вільської, до якої входили села Івановичі, Грушки, Новопіль і Зороків, від володіння Стефана Немирича, волості Черняхівської, до складу якої входили села Ставів (Славів), Селянщина, Мокренщина, Горбаша, Троковичі. Цей акт свідчить, що на початку XVII століття село Троковичі належало Стефану Немиричу.
З роками село розрослося і вже в 1892 році мало 281 будинок, в яких проживало 2229 мешканців. В 1913 році в селі була винна лавка, кредитне товариство, трактир і 1961 житель.
Радянська влада і голодомор Радянську владу в селі примусово встановлено в 1918 році. 1920 року було створено організацію КП(б)У, комсомольську — в 1921 р.
Згодом на території села було організовано три колгоспи: ім. Леніна (заснований в 1929 році), ім. Сталіна(1930), та ім. Шевченка (1931). В травні 1950 року ці колгоспи об'єднали в один — колгосп ім. Леніна.
В 1932—1933 роках, під час голодомору, в селі померло близько 300 осіб, зі слів жителів села Сича Василя та Рубана Івана. В 1937—1938 роках було репресовано 55 осіб. Репресовано було і вчителя Троковицької школи Рубана Івана Миколайовича — керівника Троковицького повстанського загону, який в 1918 році роззброїв ешелон німців. Після перевороту 1917 року він був директором Коростишівського педучилища, директором Дніпропетровського університету.
Німецька окупація Село було зайняте німцями на початку липня 1941 року. За період з липня 1941 року по вересень 1943 року з села було виселено до Мархлевського району біля півтори сотні сімей. Таким чином, місцеве населення переселилось на бідні поліські землі, а на їх місце, в Троковичі, населялись «фольксдойчи». Ті селяни, що залишились в селі, повинні були платити податки: подушне по 150 крб з душі, на здороввідділ по 200 крб, страховку — 40-60 крб, податок на собаку 75 крб.
Крім цього, кожен двір повинен був здати німцям м'яса — 79 кг, молока щоденно — 5-6 літрів. З села в 1942 році здано 1536 кг курячого та гусячого м'яса, 72640 яєць. У кого були плодові дерева — повинен був здавати фрукти. Кожне господарство повинно було здати 300—400 кг картоплі. Тих, хто не був в змозі виконувати ці вимоги, притягали до адміністративної відповідальності.
Кількість українських жителів села щороку зменшувалась у період окупації. Наприклад, на 1 січня 1943 року в Троковичах лишилось 1762 українців з 2338, які тут проживали до війни. А приїхали сюди на постійне проживання 563 осіб німецької національності. 29 січня 1943 року головою сільуправи уже був призначений німець — Фрідріх Шейблер. Таким чином управління сільською адміністрацією перейшло німецьким посадовцям.
В листопаді 1943 р. село було зайняте радянськими військами. 406 жителів долучилось до лав Червоної армії для боротьби з німецьким військом, з них 197 загинуло, 254 нагороджено бойовими медалями та орденами Радянського Союзу. Мешканцю села М. І. Бакалову надано звання Героя Радянського Союзу за участь у бойових діях під містом Мелітополем.
Уродженець села Рубан Іван Васильович, керуючи реактивними установками «Катюша», нагороджений 5 орденами та низкою медалей, у тому числі «За оборону Москви».
На могилах воїнів встановлено 2 пам'ятники — обеліски. Односельцям, що загинули у німецько-радянській війні, поставлено скульптурний пам'ятник.
Повоєнний час На території села була розміщена центральна садиба колгоспу ім. Леніна, який мав 3373 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2643 га ріллі, три рільничих та одну тракторну бригаду, дві молочно-тваринницькі ферми, млин, пилораму. Основні напрямки господарства — льоно-картопляний, з розвинутим хмелярством та м'ясо-молочним виробництвом.
Колгосп ім. Леніна у рослинництві займав провідні позиції в районі. На початку війни, у період німецької окупації села Троковичі та прилеглих територій, голова колгоспу Горкуша Микола Кузьмович очолював радянський партизанський загін, брав участь у визволенні села від німецької окупації та прилеглих територій, а пізніше продовжував службу у складі Червоної армії. Повернувшись у село, понад 17 років очолював господарство.
Після нього головою колгоспу став агроном з вищою освітою Легенчук Олександр Трохимович. За його керівництва в селі прокладено шосейні дороги, побудовано Будинок культури на 400 місць, двоповерхову контору колгоспу, пожежне депо, тракторний стан, овочепереробний цех, а також багато господарських і житлових приміщень.
136 мешканців села були нагороджені орденами та медалями Радянського Союзу. Орденом Леніна нагороджено доярку Сич Галину Іванівну, ланкову по льону Коротун Ольгу Василівну, вчителя Теодоровича Миколу Григоровича, звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно ланковій по льону Рубан Ніні Михайлівні.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська179798.52 %російська251.37 %білоруська10.06 %інші/не вказали10.05 %Усього1824100 %
Відомі люди
Народилися Михайло Бакалов (1920—1944) — Герой Радянського Союзу, учасник Німецько-радянської війни. Віталій Євтушенко (1931—1993) — кандидат медичних наук, заслужений лікар УРСР. Петро Ковалик ( 1947) — український вчений у галузі медицини, отоларинголог. Михайло Сич (1941—2012) — український поет, перекладач, журналіст, художник.
Навчалися, працювали Василь Рубан (1942—2017) — український поет, прозаїк, дисидент.
Галерея
Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)
Примітки
Посилання Троковичі на сайті Верховної ради України Погода в селі Троковичі