Епітет () — це слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або сенсового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає тексту певної мальовничості та насиченості. Застосовується до реальних чи вигаданих персонажів, божеств, об'єктів, а також біологічних назв. Це також може бути титул з означенням: наприклад, Афіна Паллада, Александр Великий, Сулейман Пишний або Святослав Завойовник.
Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе до зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»).
У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета.
Вираз нагородити епітетом також може означати образливу, наклепницьку або принизливу фразу. Це використання як евфемізм критикує Мартін Мансер та інші прихильники прескриптивного мовознавства. Генрі. В. Фаулер скаржився, що «епітет зазнає вульгаризації, поширюється в образливому вжитку»Fowler. H. W. (1965) . A Dictionary of Modern English Usage. (2nd ed.) Rev. By Sir Ernest Gowers. New York; Oxford: Oxford University Press. p. 161..
Лінгвістика Епітети іноді прив'язані до імені людини або вживаються замість імен, як такі, що можуть виражати особливу пошану або бути їхніми образними замінниками, і з цієї причини деякі лінгвісти стверджують, що вони повинні розглядатися в якості займенниківPatel-Grosz, P. (2015). Epithets at the Syntax-semantics Interface , ch. 1. Cambridge Scholars Publishing.. Також стверджується, що епітети є явищем із синтаксично-семантичним інтерфейсом, оскільки вони мають компоненти обох, а також прагматичний вимір.
Часто епітет пов'язаний з його іменником давно усталеним вживанням. Не кожен прикметник є епітетом. Епітет особливо впізнаваний, коли його функція переважно декоративна, наприклад, «сонцесяйна Гюррем», як називає Роксолану в листі султан, справді славилась красою, але в реальності не могла б замінити собою денного світла. «Епітети є декоративними, коли вони не є суттєвими для безпосереднього контексту та не моделюються спеціально для нього. Крім усього іншого, вони надзвичайно добре помагають заповнити рядок вірша», – зазначав Волтер БуркертBurkert, W. The Orientalizing Revolution: Near Eastern Influence on Greek Culture of the Early Archaic Age, 1992, p.116..
Деякі епітети відомі під латинським терміном , оскільки вони зобов'язані розрізняти носіїв, як альтернативу числам після імен монархів, наприклад Річард Левове Серце (Річард I, король Англії ) або Карл Товстий на відміну від Карла Лисого. Той самий епітет може використовуватися неодноразово до різних імен, таких як Володимир Великий, а також Костянтин Великий. Слід завважити, що є й протилежні приклади, а саме, використання числівника в ролі епітета. Читача досі вражає, з якою холодною, продуманою ненавистю Тарас Шевченко коментує «славетні» справи двох коронованих російських деспотів:
Інші епітети можна легко пропустити без серйозного ризику сплутати, тому вони знані як . Так класичний римський автор Вергілій систематично називав свого головного героя епітетом , що означає благочестивий, скромний і ревний у вірі, а його вірного супутника називає , епітет — , що стало загальним висловом про довіреного або відданого друга.
Існують також певні типи епітетів, наприклад, кеннінґ, який з'являється в таких творах, як Беовульф. Прикладом кеннінґу може бути використання терміна «китова путь» замість слова «море».
Література Епітети характерні для стилю античної епічної поезії, особливо для гомерівських або північноєвропейських саг (див. вище, а також Епітети у Гомера). Коли Джеймс Джойс вживає фразу «море сопливо-зелене», він грає на знайомому Гомерівському епітеті «море винно-червоне». Автор часто називає Одіссеєвого сина «Телемахом тямовитим», підкреслюючи його однодумність з батьком, яка допомогла їм обом подолати численних ворогів-залицяльників, що отаборились у їхньому домі.
Грецький термін antonomasia в риториці означає заміну власного імені будь-яким епітетом або фразою, як «Пелідес», що означає «син Пелея», щоб ідентифікувати Ахілла. Протилежна заміна власної назви на деякий загальний термін також іноді називається антономазією, як Цицерон на означення пишномовного промовця. Використання імені батька чи предка, наприклад «Пелідес» у випадку Ахілла або «Сатурнія» у випадку богині Юнони в «Енеїді» Вергілія, зокрема, називається патронімічним прийомом і належить до окремого класу епітетів.
Епітетами називають також усталені прізвиська, особливо стародавніх правителів. Приклади включають « великий » ( megas або magnus ), наприклад «благодійник» ( euergetes ), «обложник міста» (poliorketes), «нескорений» (invictus) або «благочестивий» (pius).
У п'єсі Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» у пролозі вживаються епітети, наприклад, «темнозоряні коханці» та «смертоносна любов».
З точки зору неспеціаліста, епітети були усталеними прізвиськами, які можна було використовувати, щоб підкреслити чийсь стиль, риси характеру чи просто походження з певної місцевості. Вони добре підходять для того, щоб замінити ними імена, які важко вимовити або просто неприємніWheeler, L. K. "Epithets", web.cn.edu, Carson-Newman College; accessed 25 October 2013.. І також епітетами можна було підкреслити щось, що підносило статус, якесь похвальне визнання з боку старійшин чи колег, щоб відзначити позицію в громаді, або це могло бути репрезентацією того, ким особа бажала бути або хотіла щоб її такою бачилиHeadlam, W. "The Classic Review." jstor.org. Cambridge University Press, accessed 25 October 2013.. Цим елегантним засобом мови користувалися протягом усієї історії та навіть сучасності з багатьма прикладами, починаючи від «Афродіти Небесної» та «Зевса, Захисника Гостей» аж до гравців з іменами «Джонні Футбол» і «Кінґ Джеймс» .
Американські комікси, як правило, дають епітети супергероям, таким як Фантом, який є «Ходячим Привидом», Супермен під назвою «Людина зі сталі» та «Динамічний дует» Бетмена і Робіна, які зокрема знані як «Темний Лицар» та «Хлопчик-Чудо»Thompson, Don. All in Color for a Dime, Volume 25, p. 77. Arlington House, 1970. .
Крім того, , іспанська версія епітета, зазвичай використовується у пишномовних шедеврах іспанської літератури, зокрема Луїса де Ґонґори: Іще гаряче золото не в силі З волоссям порівнятися твоїм, Іще обличчям лагідно-ясним Затьмарюєш ти вроду чистих лілій, Іще на диво всім горять несмілі Твої вуста цвітінням запашним, Іще не може дорікнуть нічим Кришталь твоїй красі сліпучо-білій, - А вже волосся, шия та вуста, Все, чим пора квітує золота Твоя, усе - до лілій і кришталю, Не тільки сріблом чи стеблом сухим Стає поволі, а й відходить далі - У землю, в тінь, у порожнечу, в дим. (Пер. Михайла МоскаленкаГонгора Л. Поезія // Всесвіт, 1976, № 3.)
Релігія У багатьох політеїстичних релігіях, таких як у стародавній Індії та ІраніFor the most ancient Iranian divine epithets, cf. Sadovski, Velizar: Epitheta und Götternamen im älteren Indo-Iranischen. Die hymnischen Namenkataloge im Veda und im Avesta (Stilistica Indo-Iranica, I.) . Fascicle II of: Panaino, Antonio – Sadovski, Velizar: Disputationes Iranologicae Vindobonenses, I. (Sitzungsberichte der Österreichischen Akademie der Wissenschaften. Phil.-hist. Klasse, 764: Veröffentlichungen zur Iranistik 41). Wien 2007, 37–74 [with three registers, p. 75–108], ISBN 978-3-7001-3963-8. Print Edition: . Online Edition: doi:10.1553/0x0016ae99 . (найдавніші з яких сягають спільного індоіранського періоду)Про зв'язок епітетів староіранської Авести зі знайденими в індійських Ведах, і їхнє спільне індо-іранське походження див.: Sadovski, Velizar: Zur Morphologie und Semantik von Namen und Epitheta im Indo-Iranischen. Sadovski, Velizar / Panaino, Antonio: Disputationes Iranologicae Vindobonenses, II. (Sitzungsberichte der ÖAW. Philosophisch-historische Klasse, 845. Band / Veröffentlichungen zur Iranistik, Nr. 65). Wien. ., Греції та Риму, епітети божеств зазвичай відображали певний аспект сутності та ролі цього бога, вплив якого міг проявитись у певних обставинах: Аполлон є «Аполлоном — патроном муз» і, отже, покровителем мистецтв і наук, тоді як Phoibos, Аполлон-Феб є тим самим персонажем, але в подобі осяйного бога сонця. Афіна захищає місто як , пильнує ремесла як , вступає в битву як і дарує перемогу як Burkert, Walter. Greek Religion (Harvard University Press, 1985) III.4.4. "The special character of Greek anthropomorphism", especially p.184..
Крім того, епітет може ідентифікувати певний та локалізований аспект бога, наприклад, посилання на міфологічне місце народження або номінальну присутність у певному святилищі: жертва може бути принесена в одній і тій же нагоді Піфійському Аполлону (Аполлону Піфію) і Дельфійському Аполлону (Apollo Delphinios). Локалізуючий епітет відноситься безпосередньо до певного центру шанування та культової традиції там, як бога, що проявляється на певному святі, наприклад: Зевс Олімпійський, Зевс, присутній в Олімпії, або Аполлон Карней, Аполлон на спартанському Карнейському фестивалі.
Часто епітет є результатом ототожнення олімпійського божества з більш давнім: Посейдон Ерехтей, Артеміда Ортія відображають міжкультурну аналогію божества зі старшим, що зазвичай вважається його предковічним втіленням; таким чином більшість римських богів і богинь, особливо Дванадцять олімпійців, мали традиційні аналоги в грецькому, етруському та більшості інших середземноморських пантеонів, наприклад, Юпітер як голова олімпійських богів аналогічний із Зевсом, але в окремих культах може бути інше споріднення, на основі одного конкретного аспекту божественності. Таким чином, грецьке слово («тричі грандіозний») було спочатку використано як грецьке ім'я для єгипетського бога науки та винаходів Тота, а пізніше як грецького Гермеса і, нарешті, повністю прирівняного до римського Меркуріуса Меркурія (обидва були посланцями богів).
Деякі епітети застосовувалися до кількох божеств одного пантеону досить випадково, якщо вони мали спільну характеристику, або з наміром, підкреслюючи їхні кровні чи інші зв'язки; таким чином, у язичницькому Римі кільком божественним втіленням богів і героїв давали Comes як супутник іншого (зазвичай головного) божества. Епітет може бути навіть призначений для колективного вживання, наприклад, у латинській мові «носії повстяних капелюхів» для братів Кастора і Поллукса. Деякі епітети не піддаються поясненню в наш час.