Аркадій та Борис Стругацькі — видатні радянські письменники, співавтори, сценаристи, класики сучасної наукової та соціальної фантастики. Брати Стругацькі після розпаду СРСР стали відомі як одні з провідних фантастів радянського часу та найвідоміші радянські фантасти на Заході, проте їхня творчість зазнавала жорсткої критики та осуду через радянську цензуру.
Народилися в родині вихідців з України, а саме Чернігівської губернії (зараз — в межах Чернігівської та Сумської області відповідно). Предки батька Стругацьких походять з Херсонської губернії, а матері — з Полтавської губернії. Брати Стругацькі мають змішане єврейське, українське та російське походження.
Часто скорочено ім'я Аркадія Натановича пишуть як «АН», а Бориса — «БН», спільна скорочена назва братів — «АБС».
Стилістика У своїх творах брати поєднували незвичні на ті часи стилі. В їхніх творах одночасно можна побачити авантюризм, філософію, любовні пригоди. Як стверджували самі брати, така суміш жанрів повинна була надати їхнім творам ще більший присмак незвичайного: «Бо хіба ж незвичайне — не наша основна тема?».
Оповідання «Шлях на Амальтею» було першим твором, написаним у стилі, як назвав його згодом Аркадій, «хемінгуеївського лаконізму». Обидва співавтори сиділи за одним столом у маминій кімнаті в Ленінграді, навпроти один одного. Один — за друкарською машинкою, інший — з листком паперу і ручкою. І так, слово за словом і абзац за абзацем, вони спільно обговорювали і шліфували «ідеальний кінцевий текст».
Життєпис
Батько братів, Натан Залманович Стругацький, був мистецтвознавцем, мати, Олександра Іванівна Літвінчева, — вчителькою російської літератури. Аркадій Стругацький народився 28 серпня 1925 року в Батумі. Борис — 15 квітня 1933 в Ленінграді, куди переїхала сім'я. Наприкінці січня 1942 року разом з батьком евакуювалися з блокадного Ленінграда. Батько помер у Вологді 1942 року.
Аркадій закінчив Військовий інститут іноземних мов у 1949 році за спеціальністю — перекладач з англійської та японської мов. Був на викладацькій роботі в Канській школі військових перекладачів, служив дивізіонним перекладачем на Далекому Сході. Демобілізувався в 1955 році. Писати почав іще до війни, але його ранні твори не збереглися. Найдавнішим збереженим твором є повість «Як загинув майор Канг» 1946-го року. Борис закінчив механіко-математичний факультет Ленінградського державного університету з дипломом астронома, працював у Пулковській обсерваторії. Писати прозу розпочав у 1950-х.
1950—1956 У 1954—1955 роках у будинку матері з'явилась стара друкарська машинка. Її було відрегульовано дуже точно, а тому натискати на м'які клавіші було великим задоволенням. Тож все написане братами до 1958 року, як спільно, так і поодинці, було надруковано на цій машинці. Борис у спогадах згодом напише, що сумнівається, чи взагалі був би можливим їх творчий доробок, якби ця машинка не потрапила до їх дому.
«Піщана гарячка» — перший досвід спільної роботи братів. Це фантастична розповідь, написана в стилі прозаїчного буріме: одну сторінку друкували на машинці спочатку один брат, другу — інший. Це все відбувалось без жодних планів, не маючи жодної уяви про те, де відбуваються події, хто є героями і як це все повинно закінчитись.
Аркадій з Борисом так описували момент «початку» літературної кар'єри: 1954 року в Ленінграді, коли Аркадій приїжджав з дружиною до міста, брати гуляли набережною і обговорювали тодішню фантастичну літературу, скаржились на нудьгу і «беззубість». Олені, дружині Аркадія, врешті урвався терпець і вона сказала: «Якщо ви так добре знаєте, як треба писати, чому ж тоді самі не напишете, а тільки все погрожуєте і вихваляєтесь? Слабо?» Того ж моменту брати заключили парі, що напишуть бодай щось фантастичне, що відповідало б їх поглядам.
Широка популярність прийшла до братів Стругацьких після публікації оповідань, що належали до «твердої» наукової фантастики і вирізнялися увагою до психологічної розробки персонажів. Такими творами були «Шість сірників» (1959), «Випробування СКР» (1960), «Приватні припущення» (1960) та інші. Романи і повісті, в основному, створювалися братами у співавторстві. Також вони займалися перекладами американської наукової фантастики під псевдонімами С. Победін і С. Вітін.
1956—1962 Власну літературну кар'єру Аркадій Стругацький почав, надрукувавши 1956 року у співавторстві з Л. Петровим нефантастичну повість «Попіл Бікіні», присвячену випробуванню першої водневої бомби на атолі Бікіні. За висловом польського літературознавця і дослідника творчості братів Стругацьких Войцеха Кайтоха, перша повість була «типовим для того часу прикладом „антиімперіалістичної прози“»Войцех Кайтох «Братья Стругацкие», М. 2003. Вже з початку 60-х Аркадій активно займається перекладами (під власним іменем та під псевдонімом С. Бережков): найвідоміші переклади з японської Акутаґави Рюносуке, Кобо Абе, класичних творів 15-16 століття, а також переклади з англійської Джона Віндема, Айзека Азімова та ін.
1958 року в журналі «Техника — молодёжи» було опубліковано першу спільну роботу братів — науково-фантастичне оповідання «Ззовні», яке пізніше було перероблено в однойменну повість. Так виник творчий тандем, який існуватиме до самої смерті Аркадія Стругацького.
Публіка Пулковської обсерваторії, де того часу працював БН, досить тепло сприйняла публікацію оповідання, хтось з колег написав тоді таку рецензію:Писатель Стругацкий с фантастикой дружен,Научно подкован вполне —Блистает мыслЯми внутри и снаружиБессмертная повесть «Извне».
1959 року виходить повість «Країна багряних хмар», яку пов'язували спільні герої з наступними повістями «Шлях на Амальтею» (1960), «Стажери» (1962), а також оповіданнями першої збірки братів Стругацьких «Шість сірників» (1960) і які поклали початок циклу творів про «Світ Полудня».
19 березня 1959 року Аркадій писав у листі Борису, що закінчував роботу над повістю «Репетиція оркестру» і вважав, що натрапив на унікальну творчу ідею. Згодом Борис розвінчав надії брата, пояснюючи, що в тому оповіданні не було нічого екстраординарного. Після багатьох переробок і корегувань твір було опубліковано, що характерно, в журналі «Винахідник і раціоналізатор».
Вже перші літературні роботи братів Стругацьких, незважаючи на їхню відповідність принципам «соціалістичного реалізму», значно відрізнялися від тодішних зразків фантастики. Більший психологізм, «несхематичність» персонажів, сміливі наукові й соціальні ідеї, гумор, загальний високий художній рівень вигідно відрізняли ці твори від інших фантастичних творів тих часів. Саме у перших оповіданнях брати Стругацькі вперше вдало випробували метод побудови власного цілісного світу майбутнього — це була перша подібна спроба в радянській фантастиці. На відміну від аналогічних масштабних побудов Роберта Хайнлайна, Урсули Ле Ґуїн, Пола Андерсона, Ларрі Нівена та інших майбутнє Стругацьких не мало чіткої хронологічної схеми, воно вибудовувалося поступово через «наскрізних» персонажів, які дрейфували з книжки в книжку інколи як повноцінні герої, інколи епізодично, щоб згодом такі фрагменти вибудовувалися в яскраву, внутрішньо логічну й органічну мозаїку — світ «Полудня ХХІІ століття».
Програмним твором цього раннього періоду стала повість «Повернення (Полудень, ХХІІ століття)», в якій намальовано перспективу майбутнього людства, представники якого — світлі, розумні люди, завзяті дослідники космосу, шукачі й творчі особистості.
Ця повість відзначає собою закінчення першого, досить романтичного етапу творчості братів Стругацьких, за яким почався період значної літературної еволюції, рух до складніших соціальних і філософських ідей.
1962—1968 Вже у наступній повісті, сюжетно пов'язаній з попередніми, «Далека Райдуга» (1963) проявився новий творчий почерк братів Стругацьких. Замість ідеалістичних картин майбутнього зображалася катастрофа на далекій планеті внаслідок непродуманих наукових експериментів. Саме в цьому творі на передній план виходить одна з головних тем всієї подальшої творчості Стругацьких — важкий моральний вибір людини, яка вимушена вибирати між поганим і дуже поганим. У цій же повісті вперше позначається проблема, яка займатиме авторів у подальших творах і яка засвідчує появу складніших побудов у творах: що робитимуть і як почуватимуть себе в новій світлій реальності Полудня люди, позбавлені творчого начала. Суттєвий розрив між блискавичним науковим прогресом і інертною людською свідомістю, авангардом людства та сірою масою показується у повісті «Спроба втекти» (1962). Цю тему Стругацькі ще детальніше розробляють в наступному, багато в чому програмному творі — «Важко бути богом» (1964). У повісті «Хижі речі століття» (1965) Стругацькі звертаються до актуальних проблем сучасності, малюючи гротескну модель майбутнього суспільства споживання — таким, яким може стати світ, якщо рухатиметься за тенденціями середини 60-х. Композиційно цей твір, за словами Войцеха Кайтоха, став «специфічно радянською антиутопією», першою в радянській літературі «антиутопією в утопії».
Паралельно Стругацькі пишуть низку творів, що не вкладалися в межі стандартних на той час жанрів і виходили за тематику «Світу Полудня»: сповнену гумору і оптимізму «казку для молодших наукових співробітників» «Понеділок починається в суботу» (1965) та її продовження — повість «Казка про Трійку» (1968), де легкий гумор змінюється жорсткою сатирою на бюрократичний соціалізм. «Казка», навіть після урізання на вимогу цензури, потрапила під заборону, а іркутський журнал «Ангара», де його повість було опубліковано, припинив своє існування. «Казка про Трійку» позначила новий етап у творчості братів Стругацьких — період майже повного зникнення з офіційної літератури, перехід у статус письменників самвидаву.
Офіційна ж критика Стругацьких загострюється, дедалі частіше з'являються рецензії такого ґатунку: «Розгул машин, технічний прогрес, який все пожирає і придушує у своїй нелюдяності в „Равлику на схилі“. Страшна сила речей над спустошеними душами у „Хижих речах століття“. Масове ошукання людей за допомогою досить примітивних технічних засобів в ім'я якихось туманних цілей у „Населеному острові“. Насправді, всі ці моделі не виглядають такими вже й нейтральними щодо теперішнього світу. Малюючи як щось фатальне, невблаганне, непідвладне соціальній волі людей це торжество речей, автори — свідомо чи ні — знецінюють роль наших ідей, сенс нашої праці, всього того, що дороге нашому народу.»В. Свінінніков. «Блеск и нищета» «филосовской» фантастики" — «Журналист», 1969, № 9
1968—1986 Вже наступну повість Стругацьких — один з найскладніших у філософському плані їхній твір — «Равлик на схилі» (1968) було опубліковано лише частково. Радянська критика допустила видання тільки частини «Ліс», оскільки друга «Управління», зображала безглуздий бюрократичний апарат з алюзіями на радянські реалії.
Подібно і в повісті «Друге нашестя марсіан» (1967) імена персонажів, запозичені з грецької міфології, не могли приховати алюзії на сучасність. Головним питанням твору стало не дуже політкоректне для тих часів «Чи можна застосувати поняття честь, гідність, гордість до всього людства?» Схожа проблема: чи готове людство до зустрічі з невідомим (зокрема з інопланетною цивілізацією) — готове перш за все в інтелектуальному, соціальному і моральному планах, ставилася в повісті «Готель «У Загиблого Альпініста»» (1970). У цій повісті Стругацькі також спробували нову для себе форму фантастичного детективу, до якої вони ще повернуться пізніше у романах «Жук у мурашнику» та «Хвилі гасять вітер».
Призупинивши творчі експерименти, Стругацькі повертаються у наступних творах до теми «Світу Полудня». Вони пишуть повісті «Населений острів» (1969), «Малюк» (1971), «Хлопець із пекла» (1974). Радянська цензура важко сприйняла появу цих творів. Так під час підготовки «Населеного острова» до публікації в першому зібранні творів 1991 року авторам довелося поновити більш ніж 900 цензурних редагувань, які було внесено до тексту редакторами.