Ча́рльз Ма́йкл «Чак» По́ланік (також Палагню́к, Па́ланік, /ˈpɔːlənɪk/, ; 21 лютого 1962, Паско, Вашингтон) — американський сатирик, письменник-фантаст і вільний журналіст українського походження. Найвідомішим романом автора є «Бійцівський клуб» (), який пізніше екранізував Девід Фінчер.
Поланік має одну з найбільших спільнот прихильників в Інтернеті, створену на його офіційному сайті. Творчість Палагнюка, схожа за стилем до творчості Брета Істона Елліса, Ірвіна Велша і Дугласа Копленда, зробила його одним з найпопулярніших романістів Генерації Х.
Вимова прізвища Існують різні варіанти вимови прізвища «Palahniuk». Чак в інтерв'ю «The Guardian» сказав, що його прізвище слід вимовляти: Paula-nick«„It's Paula-nick“ ». Guardian Unlimited. 2004-03-24.. На його офіційному вебсайті розміщена сімейна легенда, згідно з якою так вимовляти власне прізвище вирішили його бабуся і дідусь Paula та Nick, імена яких були суголосні прізвищу .
Сам Чак це коментує так:
Так багато Палагнюків повикидали літери зі свого імені. Ми ж зберегли їх усі, але можливо ми вимовляємо їх найгірше. В Старому Світі це вимовляють як «Па-ла-нюк»
В інтерв'ю російському виданню «Известия», Чак розповів таку історію:
Одного разу батьки повели нас на цвинтар, де поховані наші дід і баба. До того часу поки ми з братом і сестрами не побачили надгробки, ми й гадки не мали, як звали наших бабусю й дідуся. У цей момент … ми побачили дивний збіг. Моя сім'я завжди вимовляла наше прізвище як «Пола-Нік» і виявилося, що так звали наших бабусю й дідуся.
Біографія Народився в Паско, Вашингтон, у сім'ї Керол і Фреда Поланіків (), де проживав у вагончику в Бербенку (штат Вашингтон) разом зі своєю сім'єю. Його батьки потім розійшлися і розлучилися, часто залишаючи його і ще трьох братів з дідусем і бабусею на їхньому ранчо в східному Вашингтоні.Jenkins, Emily. «Extreme Sport ». The Village Voice. October 19, 1999. Дід Поланіка був українцем, що іммігрував на Захід через Канаду, південні штати до Північної Дакоти, і врешті-решт осів у Нью-Йорку в 1907 році. Сам Чак Україну поки не відвідував, хоча тут ще й досі живе брат письменника.«Я действительно ходил в группы поддержки для неизлечимо больных». Известия. Ру.
З двадцятирічного віку Поланік відвідував Школу Журналістики при Університеті штату Орегон, і закінчив її в 1986 році. Навчаючись у коледжі, він працював на Національному Громадському Радіо в місті Юджин, Орегон. Невдовзі переїхав до Портленда. Після короткого періоду роботи у місцевій газеті працював у фірмі Freightliner механіком, і залишався там, аж доки не став успішним письменником. Протягом того часу він також писав інструкції з ремонту вантажівок і мав невелику журналістську практику (робота, до якої він ще повернеться, та вже після злету кар'єри). Після випадкових відвідин безкоштовного семінару, що проводився організацією Landmark Education, Поланік покинув роботу журналіста у 1988 році.«Fright club ». The Observer. May 8, 2005. Бажаючи від життя більшого, аніж просто роботи, Поланік працював волонтером у будинку безпритульних. Пізніше він також працював на добровільних засадах у притулку як супровідник: організовував транспортування безнадійно хворих людей і приводив їх на збори груп підтримки. Поланік припинив волонтерську роботу після смерті пацієнта, до якого відчував дуже велику приязнь.Palahniuk, Chuck. Stranger Than Fiction: True Stories. New York: Doubleday, 2004. p.195-199 ISBN 0-385-50448-9
Вже дорослим Поланік приєднався до організації непокори Cacophony Society. Він стає регулярним учасником їхніх акцій, включаючи щорічні Бешкети Санти (громадська різдвяна вечірка, в якій брали участь хулігани та п'яниці) в Портленді. Членство в організації надихнуло його на деякі твори, як художні, так і публіцистичні.Palahniuk, Chuck. Stranger Than Fiction: True Stories. New York: Doubleday, 2004. p.56 ISBN 0-385-50448-9 Найзначнішим є використання Cacophony Society як прототипу Проекту «Знищення» (Project Mayhem) у «Бійцівському Клубі».
Поланік почав писати художні твори у віці приблизно 35 років. За його власними підрахунками, це сталося у період відвідин письменницької майстерні Тома Спанбауера, куди він приходив, щоб познайомитися з новими друзями. Спанбауер значною мірою надихнув Поланіка на його мінімалістичний стиль письма. Його перша книга, «Безсоння»(Insomnia: If You Lived Here, You'd Be Home Already), не була опублікована через розчарування самого автора історією (хоча невелика частина світу цієї книги все ж таки буде використана у «Бійцівському Клубі»). Коли він спробував надрукувати свій наступний твір, «Невидимі монстри» (Invisible Monsters), видавці відмовили, назвавши роман занадто дратівним. Це привело його до створення найвідомішого роману «Бійцівський Клуб» який він написав на зло видавцеві у ще дратівливішій манері. Поланік писав його у вільний від роботи у фірмі Freightliner час. Після публікації його частини як оповідання (що пізніше стане 6-м розділом роману) в збірці «Навздогін щастю» (Pursuit of Happiness). Поланік розширив його до повноцінного роману, який — на його великий подив — видавець погодився опублікувати.Tomlinson, Sarah. «Is it fistfighting, or just multi-tasking? ». Salon.com. October 13, 1999. Хоча перше видання роману в твердій палітурці отримало позитивні відгуки та кілька нагород, він невдовзі втратив популярність. Одначе книга пробила собі шлях до Голлівуду, де виникло значне зацікавлення до її екранізації. Знімання фільму було завершено у 1999 році режисером Девідом Фінчером. На фільм очікували низькі касові збори (хоча він був № 1 за зборами в США у свій перший вікенд) і критична реакція, однак фільм невдовзі з'явився на DVD і став надзвичайно успішним. Роман перевидавався ще тричі — у 1999, 2004 (із новим авторським вступом про успіх екранізації) і 2005 роках (із післямовою Поланіка).
Виправлене і доповнене видання «Невидимок», як і його четвертий роман, «Вцілілий» (Survivor), також були опубліковані того року, зробивши Поланіка культовою фігурою. Кількома роками потому він створив свій перший бестселер за версією «Нью-Йорк Таймс», роман «Задуха» (Choke). Після цього усі пізні книги Поланіка мали значний успіх. Це дало йому змогу організовувати промо-тури своїх книг, де він читав уривки зі своїх нових, ще не опублікованих творів.
1999 року в особистому житті Поланіка сталася велика трагедія. У той час його батько Фред Поланік почав зустрічатися з жінкою на ім'я Донна Фонтейн, з якою познайомився через службу шлюбних оголошень під іменем «Kismet». Фонтейн раніше вже запроторила свого колишнього чоловіка Дейла Шеклфорда до в'язниці за сексуальні домагання. Шеклфорд заприсягнувся вбити Фонтейн, як тільки він вийде з тюрми. Поланік упевнений, що через службу шлюбних оголошень Фонтейн шукала «найсильнішого чоловіка, якого лиш можна знайти» («the biggest man she could find»), щоб захистити її від Шеклфорда, і батько Поланіка відповідав цьому опису.«Palahniuk, Slapstick, Skyspace». Studio 360, NPR. February 12, 2006. Після свого звільнення Шеклфорд переслідував Фонтейн і Поланіка-старшого до дому жінки у Кендріку, Айдахо, коли вони поверталися з побачення. Шеклфорд застрелив їх обох і затягнув тіла досередини будинку Фонтейн і одразу підпалив будинок. Навесні 2001 року Шеклфорда було визнано винним у двох вбивствах і засуджено до смертної кари. Услід за цими подіями Поланік почав роботу над романом «Колискова» (Lullaby). Як свідчить він сам, його було написано, щоб допомогти собі розібратися, чи заслуговував Шеклфорд на смертний вирок.
У вересні 2003 року Поланік дав інтерв'ю Керен Велбі, кореспонденту журналу Entertainment Weekly. Протягом інтерв'ю Поланік часто говорив про свого партнера. Поки усі були впевнені, що Поланік одружений (деякі ЗМІ запевняли, що у нього є дружина), насправді він жив зі своїм хлопцем. Потім Поланік стверджував, що Велбі надрукувала цю інформацію в її статті без його на те згоди. У відповідь він розмістив на своєму вебсайті сповнений обурення аудіозапис, у якому не лише підтвердив свою гомосексуальність, а й вилаяв Велбі та її родину. Однак хвилювання Поланіка не мало підстав, тому що стаття Велбі не розкривала нічого з його приватного життя, окрім того, що він неодружений. Запис потім було видалено з вебсайту, через що деякі прихильники подумали, що Поланік соромиться своєї гомосексуальності. Як сказав Денніс Відмайєр, адміністратор сайту, запис видалили через образливий відгук Поланіка щодо Велбі, а не через заяви про сексуальну орієнтацію. Після цього Поланік розмістив на своєму сайті нове аудіо, в якому прохав своїх прихильників не перейматися через ці події. Він також вибачився за свою поведінку, зізнавшись, що шкодує про цей інцидент.Chalmers, Robert. «Chuck Palahniuk: Stranger than fiction ». The Independent. August 1, 2004.
У 2003 році в рамках промо-туру свого нового твору «Щоденник» (Diary) Поланік прочитав аудиторії невелике оповідання «Кишки» (Guts) — збірку оповідей про нещасні випадки під час мастурбації, яку потім було включено до його книги «Привиди» (Haunted). Повідомляють, що протягом читання 35 осіб зомліли (хоча можливо, більшість з них як прихильники Поланіка насправді лише вдавали непритомних).«I dare you ». The Guardian. March 13, 2004. Журнал Плейбой потім опублікував це оповідання у березневому випуску 2004 року; Поланік дозволив їм опублікувати, крім цієї, ще одну новелу, однак видавцям вона здалася знову ж таки занадто дратівною. У рамках промо-туру твору «Дивніше за Вигадку: Правдиві Історії» (Stranger Than Fiction: True Stories) влітку 2004 року він читав оповідання знову, і цього разу зомліло вже 53 особи, а наступного разу — 60 (під час промо-туру видання «Щоденника» у м'якій обкладинці). Останній випадок непритомності зафіксовано в листопаді 2004 року в Дархемі, Північна Кароліна. Поланіка, схоже, ці випадки не особливо турбують, тому що прихильники й далі читають «Кишки» та інші твори. Аудіозаписи цих його читань можна знайти в інтернеті.
Фантастика у творчості Чак Поланіка Велика частина творів Паланіка в першому десятилітті 21-го століття пов'язана з фантастикою жахів та темами табу, з рідкісними проблисками науково-фантастичного натхнення. Зокрема, у книзі основі «Колискова: роман» (Lullaby: A Novel) (2002) — давня африканська «Пісня вибракувань», що поширюється через американське населення і призводить до масової загибелі немовлят. У циклі зв'язаних оповідань «Переслідуваний» (Haunted: A Novel of Stories) (2005), автор вдається до жанрових експериментів в межах клубної історії, зокрема у творі «Застарілі», в якому члени культу починають вірити, що масове самогубство може перевозити людство до утопії на Венері, та в оповіданні «Дисертація: Розповідь втраченого посилання» («Dissertation: A Story by the Missing Link»), що поновлює стародавні легенди перевертнів. У книзі «Рент: усна біографія Бастера Кейсі» («Rant: An Oral Biography of Buster Casey») (2007), тривалої медитації про подорожі в часі і безсмертя, дія якої відбувається у найближчому майбутньому, в якому перенаселення призводить до поділу американського населення на денну та нічну зміни. Дилогія «Медісон», що містить книги «Проклятий» (Damned) (2011) і «Приречений» (Doomed) (2013) розповідає про особливості ставлення до юного привида.http://www.sf-encyclopedia.com/entry/palahniuk_chuck#sthash.R5RJC9YO.dpuf» .
Авторський стиль
Книги Поланіка, що передують Колисковій, мають чітку схожість. Персонажами є люди, хто був так чи інакше не сприйнятий суспільством, і хто діє іноді навіть із самознищувальною агресією. У всіх цих творах він намагається коментувати нагальні проблеми суспільства, такі як фетишизм. Та після подій 11 вересня 2001 року і суперечок, що виникли навколо творів такої тематики, Поланік почав писати більш тонко. Починаючи з Колискової, його романи стають сатиричними історіями жахів. Відрізняючись сюжетно від попередніх книг, вони й далі мають з ними багато спільного.