Петро́ Фе́дорович Дідушо́к (псевдо Гельмар; , с. Княже, Королівство Галичини та Володимирії — , урочище Сандармох, поблизу Медвеж'єгорська, Карелія, Російська Федерація) — український громадський та політичний діяч, дипломат Української Народної Республіки. В роки Першої світової війни від 1914 дослужився до звання чотара Легіону Українських січових стрільців та брав участь Карпатських боях. 30 вересня 1916 у бою під селом Потутори потрапив до російського полону і до середини 1917 перебував у таборі в Симбірську.

Від кінець 1917 співпрацював із Українською Центральною Радою, за часів Української Держави – секретар Українського національного союзу. Від грудня 1918 працював секретарем Директорії УНР, а з січня по червня 1919 – секретар української делегації на Паризькій мирній конференції 1919–1920. Разом із Михайлом Грушевським, Дмитром Ісаєвичем та Борисом Матюшенком брав участь у Міжнародної соціалістичної конференції, на якій УНР була визнана суверенною державою. Від 1920 працював секретарем закордонного бюро Української соціал-демократичної робітничої партії у Берліні (Німеччина).

Після поразки визвольних змагань, переїхав до СРСР, приєднався до КП(б)У та працював начальником іноземного відділу Головного Управління цивільного повітряного флоту СРСР під прізвищем Гельмер. Заарештований 4 грудня 1934 та звинувачений у причетності до Організації українських націоналістів та засуджений на 5 років таборів і відправлений на Соловки. Через 3 роки, був страчений в урочищі Сандормох поблизу Медвежогорська.

Брат-близнюк сотника УСС, полковника Армії УНР та начальника штабу Корпусу Січових Стрільців у Києві. Василя Дідушка.

Життєпис

Походження Петро Дідушок закінчив у 1914 р. Львівський університет (право), а в 1921 р. — Берлінський університет.

Перша світова війна

Від серпня 1914-го року воював у Легіоні Українських січових стрільців четарем, разом з братом Василем — командантом сотні, пізніше 1-го куреня 1-го полку УСС в ранзі сотника. Був на посаді курінного ад'ютанта в курені свого брата ВасиляЛев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // .

Петро був учасником боїв за Карпати в 1915 році. Згідно з розпорядженням Міністерства крайової оборони (Verordnungen des Ministeriums für Landesverteidigung), опублікованим у газеті Wiener Zeitung від 30 листопада 1915 року, за хоробру поведінку перед ворогом у лавах діючої армії («in Anerkennung tapferen Verhaltens vor dem Feinde») коменданта чети 12-ї рангової класи Українського добровольчого корпусу (Легіону УСС) Петра Дідушка було нагороджено Срібною медаллю «За хоробрість» II класу (Silberne Tapferkeitsmedaille zweiter Klasse).

У серпні 1916 легіон УСС було переведено під Бережани, де він окопався на пагорбі Лисоня. У серпневих і вересневих боях за Лисоню полк УСС втратив з 44 старшин 28 і близько 1000 рядових убитими, пораненими і полоненими і на 30 вересня 1916 налічував 9 старшин і 444 стрільці, однак зупинив московський наступ, завдавши російським військам важких втрат. Саме 30 вересня 1916 у бою під с. Потутори Петро Дідушок потрапив у полон і до середини 1917-го перебував у таборі в Симбірську (нині Ульяновськ, Російської Федерації).

Визвольні змагання 1917—1920-х років та еміграція Після зміни влади в Росії наприкінці 1917 р. Петро Дідушок повернувся в Україну і відразу ж почав співпрацювати із Українською Центральною Радою. У період правління гетьмана Павла Скоропадського Українською Державою, П. Дідушок — секретар Українського національного союзу.

29 грудня 1918 р. Рада Народних Міністрів УНР на чолі з Володимиром Чехівським прийняла рішення про відправку на конференцію делегації УНР, яке офіційно було затверджене 10 січня 1919 спеціальним законом. До складу делегації, загальна чисельність якої становила понад 75 осіб, входили: Григорій Сидоренко (голова), Антін Петрушевич (перший секретар), Петро Дідушок (секретар), Борис Матюшенко, Олександр Севрюк, Олександр Шульгін, Арнальд Марголін, Макар Кушнір, Дмитро Ісаєвич та інші. Заступником голови делегації був державний секретар закордонних справ ЗУНР Василь Панейко. До складу делегації ЗУНР увійшли також Степан Томашівський, Михайло Лозинський, Михайло Рудницький, Олександр Кульчицький та державний секретар військових справ ЗУНР полковник Дмитро Вітовський.

Від 1920 — секретар закордонного бюро Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) у Берліні.

Автор публікацій з політико-правових питань та державного будівництва.

Радянський період На початку двадцятих років чимало галичан, передусім військовики УГА і зокрема з Галревкому — Федір Конар (Палащук), Омелян Паліїв, Осип Букшований та ін. — опинились у Москві, імовірно, їх «ГРУ РСЧА готувало для розвідувальної роботи і майбутньої війни з Польщею, що вважалась недалекою»Роженко М. Трагедія академіка Юринця. — С. 91.

Петро Дідушок під прізвищем Гельмер також приїхав до Москви і з 1930 р. працював в Аерофлоті.

Був заарештований 4 грудня 1934 р. за звинуваченням у причетності до Організації українських націоналістів (ОУН) і 26 березня 1935 засуджений на 5 років таборів за статею 54-8, 11 УК УССР та відправлений на Соловки. Але через 2 роки, 9 жовтня 1937 р. особливою трійкою УНКВС ЛО був засуджений до смертної кари і 3 листопада 1937 страчений в урочищі Сандормох поблизу Медвеж'єгорська (нині місто в Республіці Карелія, РФ) разом із братами Василем та Володимиром — четарем Української Галицької армії (УГА).

Реабілітований Військовим трибуналом Київського військового округу (24.04.1956). Нагороди Срібна медаль «За хоробрість» II класу (; 1915) — на знак визнання хороброї поведінки перед ворогом. Творча діяльність Був автором українського перекладу твору лідера австрійської соціал-демократії та 2-го Інтернаціоналу та ідеолога австромарксизму, Отто Бауера, "Шлях до соціялізму".

Примітки

Джерела Головацький І. Д. Дідушок (Гельмер) Петро // Головацький І. Д. Дідушок Петро Федорович // Геройська Україна. — Вінніпег, 1920; Дідушок Петро Федорович // Українська журналістика в іменах, вип. 2. — Львів, 1995. Роженко М. Трагедія академіка Юринця. — С. 91. Гуцал П. Дідушок Петро Федорович // Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 261.

Посилання

ДІДУШОК (Гельмер) Петро [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с. Вилучення еміграції. Музей совєтської окупації — Меморіал ім. В.Стуса 2013 Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України Українці у світі