Тамбовське повстання () Анто́новщина — антибільшовицьке збройне повстання селян у Тамбовській губернії. Розпочалося в серпні 1920 р. зі спротиву насильницькій заготівлі харчів та перетворилось на партизанську війну проти Червоної армії, загонів ВЧК та радянської влади загалом. Під час придушення повстання було взято в полон близько чоловік та близько вбито. Вперше в історії влада застосувала проти власного народу хімічну зброюOrlando Figes: Die Tragödie eines Volkes. Berlin 1998, ст. 811.Лекция К. М. Александрова (к.и.н., доцент СПбГУ) по истории Гражданской войны, прочитанная 5.01.2010.
Основна частина селянської армії була розбита влітку 1921 р., меншим групам вдалося протриматись до початку наступного року.
Передісторія
Під час Громадянської війни Радянська влада вдалася до політики воєнного комунізму, згідно з якою харчі відбирались на селі без жодної компенсації (так звана продрозкладка). Втілення цієї політики наштовхнулось на опір селян, особливо там, де реквізиції були завеликими, і для їхнього стягнення заготівельним командам доводилося вдаватись до насильства. Обсяг продуктів, які підлягали реквізиції, не залежали від обсягів виробництва. Комісії складали приблизні оцінки на основі довоєнних показників, у яких не брались до уваги неврожаї, спричинені війною руйнування, демографічні зміниRichard Pipes: Russia under the Bolshevik regime. New York 1993, S. 374 ff.. У відповідь на це та через втрату економічних стимулів виробляти надлишки селяни стали зменшувати посівні площі. Це зробило ще утопічнішими визначені нагорі норми заготівельНіколя Верт: Ein Staat gegen sein Volk. Gewalt, Unterdrückung und Terror in der Sowjetunion’’: ; in: Stéphane Courtois et al.: Das Schwarzbuch des Kommunismus. 4. Auflage, München 1998, S. 124.</ref>. На відміну від міст на селі більшовики не мали значної підтримки: на виборах 1917 р. есери здобували тверду перемогу. Ідеологія більшовиків більшій частині селян була байдужа. Радянський діяч Антонов-Овсієнко, який згодом взяв участь у придушенні повстання, навів таку характеристику селянПереклад за Ричард Пайпс: Россия под большевиками з посиланням на The Trotsky Papers. Vol. 2. P. 494—497.:
Реквізиції відбувались і в Тамбовській губернії, порівняно заможному регіоні з розвиненим сільським господарством за 350 кілометрів на південний схід від Москви. Тамбовські селяни переважно підтримали Жовтневий переворот, оскільки Декрет про землю узаконив привласнення землі поміщиків. Однак у наступні роки більшовикам стало важче утримувати губернію під контролем. У березні 1918 р. після укладення миру з Німеччиною їхні представники не змогли потрапити до місцевих рад. Попри це більшовикам вдалось за наступні роки відновити свою владу, часто із застосуванням насильстваPeter Scheibert: Lenin an der Macht — Das russische Volk in der Revolution 1918—1922, Weinheim 1984, S. 389—393..
До революції в губернії вироблялось близько мільйона тонн борошна. Близько третини йшло на експорт. На основі цих даних, у яких не були враховані наслідки руйнувань часів Громадянської війни, були встановлені завищені норми хлібозаготівель. За оцінками історика Орландо Фігеса, за умови повного виконання норм заготівель (на 1920—1921 р., удвічі нижчі за попередній рік) сільським господарствам залишилось би близько 10 % від необхідного мінімуму для їжі, посіву та годування худобиOrlando Figes: Die Tragödie eines Volkes. Berlin 1998, S. 796 ff.. До січня 1921 р. заготівлі були виконані на 50 %. За спогадами Антонова-Овсієнка, кожний другий селянин голодував.
Початок повстання
Повстання розпочалось з інциденту в серпні 1920 р. у селі Хітрово Тамбовської губернії. Селяни відмовились віддати своє борошно, вбили декількох бійців продзагону та чинили опір загонам, які прийшли на допомогу заготівельникамRichard Pipes: Russia under the Bolshevik regime. New York 1993, S. 376 ff.. За повідомленнями місцевих органів влади, заворушення були спричинені:<ref>Цитата за: Ein Staat gegen sein Volk. Gewalt, Unterdrückung und Terror in der Sowjetunion; in: Stéphane Courtois et al.: Das Schwarzbuch des Kommunismus, 4. Auflage, München 1998, S. 125. з посиланням на РЦХИДНИ, 17/86/103/4; S. Singleton, The Tambov Revolt, «Slavic Review», № 3, 1966, p. 498—512; O. Radkey, The Unknown Civil War in Russia. A Study of the Green Movement in the Tambov Region, Stanford, 1976; O. Figes, Peasant Russia, Civil War, London, 1992.
Очікуючи на зіткнення з Червоною армією, мешканці села стали озброюватись доступними засобами: знайшлось декілька рушниць, але в основному були взяті вила та дрючки. До заколотників приєднались мешканці сусідніх сіл. Їм вдалося здобути перемогу в наступних зіткненнях з частинами Червоної армії. Цей успіх можна пояснити послабленням Червоної армії внаслідок Польсько-Радянської війни та наступом на Білу армії Врангеля в Криму, через що в губернії залишилось всього близько 3000 червоноармійців. Але навіть ці солдати були призвані з місцевих сіл та не мали бажання воювати зі своїми земляками.
Після перших успіхів селяни спробували захопити Тамбов, однак більшовики підтягнули підкріплення та у вересні завдали контрудару, спалюючи села заколотників та розстрілюючи взятих у полон. Однак, після цього розгрому, повстанців очолює Олександр Антонов, колишній есер та керівник повітового управління міліції. Спочатку він співпрацював з більшовиками, але в серпні 1918 р. через незгоду з аграрною політикою порвав з ними, приєднався до одного з дезертирських загонів. Наступні два роки він здійснює терористичні акти проти радянських діячів, через що був заочно засуджений на смерть. Йому вдавалось втікати від радянської влади, і згодом він зажив слави народного героя. За мету було проголошено відновлення свободи підприємництва, денаціоналізації підприємництва, скасування продрозкладки та ліквідація комісарів і ВЧКNicolas Werth: ‘‘Ein Staat gegen sein Volk. Gewalt, Unterdrückung und Terror in der Sowjetunion’’; in: Stéphane Courtois et al.: Das Schwarzbuch des Kommunismus. 4. Auflage, München 1998, S. 126.. З лідера повстання Антонов перетворився на командувача партизанськими загонами, тактика яких складалась з раптових атак на колгоспи та залізничні вузли. Партизани користувались підтримкою населення та могли безперешкодно серед нього розчинятись. Інколи вони вдягали форму червоноармійців. Есери створили Союз трудового селянства, який мав стати політичною організацією повстанців та підтримував Антонова, незважаючи його вихід з партії. На кінець 1920 р. під його командуванням було 8000 повстанців. На початку 1921 р. Антонов оголосив призов, внаслідок чого чисельність його армії зросла до — чоловік. Організація була подібна до Червоної армії, була поділена на 18 або 20 полків, мала власних політкомісарів, розвідку та зв'язківців. В армії була встановлена сувора дисципліна.
За символ повстанці обрали червоний прапор, відібравши собі в такий спосіб головний символ революції. Георгій Жуков, який згодом став Маршалом Радянського Союзу, а під час придушення повстання стояв на чолі кавалерійського ескадрону, описав стратегію повстанців у своїх мемуарах:Georgi K. Schukow: Erinnerungen und Gedanken, Stuttgart 1969, S. 69 f.
Повстанцям вдалось взяти під контроль більшу частину регіону та перерізати шляхи залізничного сполучення, якими вивозили конфіскований хліб. Відтепер все, що лишалось понад необхідний рівень для підтримки бійців, роздавалось селянам. Повстання перекинулось на сусідні губернії: Воронезьку, Саратовську та Пензенську. В контрольованих повстанцями районах радянські установи були розпущені. Близько 1000 (за поширеними тоді чутками) членів Комуністичної партії були піддані тортурам та вбиті.
Станом на жовтень 1920 р. влада більшовиків збереглась лише в губернському центрі та деяких інших містах, контроль за рештою території губернії був втрачений.
Придушення повстання
В серпні уряд Тамбовської губернії запровадив надзвичайний стан. Офіційна більшовицька пропаганда намагалась зобразити та дискредитувати повстанців як бандитів, керованих соціал-революціонерами. З офіційних зведень радянських діячів випливає, що керівництву було відомо про спонтанний характер повстання без істотного впливу есерівської партії. Також керівні органи партії соціал-революціонерів засудили повстання та заборонили своїм однопартійцям брати в ньому участь. Цей заклик, однак, не мав великого впливу на місцеві осередки партії. Також він не завадив ЧК розпочати хвилю репресій проти тамбовських есерів. Вже у вересні 1920 р. радянська влада та Червона армія взялися за придушення повстання з надзвичайною жорстокістю. Багатьох захоплених в полон повстанців розстрілювали, в деяких селах родини повстанців брались в заручники а будинки спалені вщент. У випадку особливо відчайдушного спротиву, всіх мешканців села переселяли в сусідню губернію.
У лютому 1921 р. Володимир Антонов-Овсієнко був відправлений в Тамбов очолити повноважну комісію для придушення повстання. Комісія доповідала безпосередньо Леніну та підпорядковуватись його наказам. Антонов-Овсієнко зосередив удар на цивільних прибічниках повстання та членах родин повстанців. Він дозволив, попередньо узгодивши з Леніном, депортації та розстріл заручників. За наказом Леніна в травні 1921 р. Михайло Тухачевський прибуває в Тамбов для керівництва військовою кампанією проти повстанців. Йому підпорядковувались війська, до складу яких входили танки, важка артилерія, та до солдатівRichard Pipes: Russia under the Bolshevik regime. New York 1993, S. 378—387.. На допомогу йому були виділені частини Червоної армії, хоча вони і були в меншості. Більшість бійців складали особливі загони ЧК. Серед загонів ЧК також були так звані «інтернаціональні» загони, які складались з угорців та деяких азійських народів. Передбачалось, що вони мають йти в бій проти селян з більшою готовністю, аніж призвані переважно з села армійці. Крім того, в придушенні взяли участь комсомольці, оскільки їхні загони вважались відданими справі партії. У відповідь на застосовані жорстокі заходи, повстанці захоплювали заручників і вбивали членів родин комуністів та членів родин червоноармійців. Війна проти партизан набула рис громадянської війни, оскільки створені для придушення повстання структури та організації були подібними до фронту громадянської війниRichard Pipes: Russia under the Bolshevik regime, New York 1993, S. 378 ff. Жуков так описав бій з одним із загонів повстанців:Жуков Г К. Участие в Гражданской войне // Воспоминания и размышления . В 2 т. — М.: Олма-Пресс, 2002.