Джон Форбс Неш моло́дший, або Джон Форбз Неш-моло́дший (; 13 червня 1928, Блуфілд, США — 23 травня 2015, Монро, США) — американський математик, що зробив значний внесок у розвиток теорії ігор та диференціальної геометрії. Лауреат Нобелівської премії з економіки 1994 року (разом з Райнгардом Зельтеном і Джоном Харсані), Абелівської премії 2015 року (разом з Луїсом Ніренбергом).

Поза професійними колами відомий тим, що захворів на шизофренію, від якої по тривалім часі спонтанно одужав і повернувся до нормального життя. Доля Джона Неша-молодшого описана в біографічному романі Сильвії Назар «Блискучий розум», за яким знято оскароносний фільм «Ігри розуму».

Життєпис

Родина Джон Неш-молодший походив із родини американців протестантського віросповідання. Рід його батька, Джона Форбса Неша-старшого, складали вихідці з Шотландії, що емігрували на південь Сполучених Штатів і займалися переважно фермерством і викладанням у середніх освітніх закладах. Вихований у пуританському дусі, батько був розважливим, працелюбним, ерудованим, вірним, але емоційно стриманим. Він працював інженером у компанії , був добре обізнаний з фізикою й електротехнікою і охоче ділився своїми знаннями із сином, хоча не був із ним надто близьким. Батько прищепив Джонові-молодшому цікавість до різноманітних явищ природи, вміння логічно мислити, а також деякі технічні навички, які згодом стали у нагоді при проведенні дослідів.

Мати, Марґарет Вірджинія Мартін Неш, походила з інтелігентної родини. Замолоду вона отримала дуже добру для свого часу гуманітарну освіту і до одруження 10 років заробляла викладанням англійської мови і латини. Вірджинія Неш мала природний педагогічний хист, любила читати і прищепила любов до книг своїм дітям. Будучи водночас м'якою і наполегливою, вона значно більшою мірою, ніж батько, вплинула на формування характеру свого сина, у якого з нею був стійкий емоційний зв'язок.

Загалом подружжя Нешів належало до середнього класу, займало стійке положення у суспільстві, яке не похитнула навіть Велика депресія. Обидва батьки приділяли велику увагу власній респектабельності і значною мірою досягли її завдяки заощадливості, що інколи переходила у скнарість. Цей світогляд вони передали і сину.

Дитинство Джон Неш-молодший народився 13 червня 1928 року. Він був у родині первістком, другою дитиною була сестра Марта, молодша за нього на кілька років. Читати маленький Джон навчився у віці чотирьох років і відтоді часто досліджував батьківській кабінет у пошуку науково-популярних журналів та книг. Вже у дошкільному віці хлопчик звертав на себе увагу посидючістю, великою цікавістю до знань, любов'ю до ігор наодинці. На противагу йому Марта була жвавою, соціально активною, любила спорт і танці. У шкільному віці різниця між дітьми стала ще помітнішою і батьків занепокоїла соціальна неадаптованість сина: він мав лише інтелектуальні інтереси, був мовчазним, замкненим, ні з ким не товаришував. Мати, щоб запобігти неправильному вихованню Джона, заохочувала його до участі у колективному дозвіллі. Втім, прогулянки у компанії сестриних друзів, недільна школа, заняття з танців чи відпочинок у таборі скаутів не змінили його вдачі — практично весь вільний час він проводив, читаючи наукову літературу, слухаючи класичну музику або новини по радіо.

Нездатність зосередитись на людському оточенні спричинила перші проблеми: попри високий рівень неформальних знань, Джон Неш-молодший отримував у Біверській середній школі погані оцінки через неуважність, непослух вчителям, вкрай нерозбірливий почерк. У підлітковому віці він зацікавився фізичними і хімічними дослідами, однак не маючи інтелектуально розвинених співрозмовників, почав доводити свою першість негуманними витівками: наприклад, під'єднував електричні дроти під напругою до крісла, пропонуючи однолітками чи сестрі сісти, малював образливі шаржі на однокласників, знущався над тваринами, разом із ще двома хлопцями намагався виготовити вибухівку (ці спроби зупинила лише трагічна загибель одного з експериментаторів). У підлітковому віці стали помітні і такі характерні риси Нешевої вдачі, як амбітність, зверхність по відношенню до «нерозумних» однолітків, неспроможність об'єктивно оцінити свої сильні та слабкі сторони.

Коли Нешу було 14, до його рук потрапила книга «Чоловіки математики» авторства Еріка Темпла Белла. Цей твір відволік хлопця від захоплення хімією та електрикою, показавши йому глибокий світ математичних знань. «Прочитавши цю книгу, я зумів сам, без сторонньої допомоги, довести малу теорему Ферма» — пише Неш у своїй автобіографії. Попри цей перший успіх, Джон Неш-молодший все ще пов'язував своє майбутнє з інженерією. Закінчуючи школу, він разом із Нешем-старшим написав статтю про один науково-практичний метод розрахунку напруги. Це, разом із виграною стипендією Джорджа Вестінгауза, стало причиною того, що його прийняли до Технологічного інституту Карнеґі.

Навчання Навчання в Технологічному інституті Карнеґі Джон Неш розпочав зі студіювання інженерної справи, однак у першому ж семестрі не зміг опанувати механічне креслення. Перевівшись на факультет хімії, він швидко розчарувався і в цій галузі. Талановитого юнака пригнічувала одноманітність лабораторної практики, небажання пристосовуватись до формальних вимог навчального процесу, зокрема, розв'язувати задачі тим способом, яким вимагав викладач. Отримавши через свою упертість погану оцінку, він остаточно вирішив покинути хімію. Його увагу привернув математичний факультет не стільки через особисту зацікавленість, скільки через високу оцінку його викладачів, які звернули увагу на неординарний спосіб мислення студента-першокурсника, називаючи його «новим Гауссом». У своїх пошуках Джон Неш був надзвичайно незалежним, відкидаючи будь-які дослідження попередників, спирався на інтуїтивні осяяння і щоразу демонстрував здатність подивитись на проблему під новим кутом. Успіхи у вивченні математики ще більше відірвали його від юнацького оточення. Інші студенти заздрили йому і одночасно висміювали через дивацький характер, однак в очі принижувати боялись, бо той був високим і сильним. Можливо, через цю соціальну ізоляцію у віці 18 років Джон Неш почав проявляти перші ознаки гомосексуальності. Іншим потрясінням для нього стала невдала участь в математичній олімпіаді Вільяма Ловелла Патнема. Змагаючись на першому і другому курсі, він ледь спромігся потрапити з другого разу до першої десятки. Це лише загострило його бажання довести іншим свою інтелектуальну вищість.

На третьому курсі Технологічного інституту Карнеґі Джон Неш отримав запрошення до участі в аспірантських програмах від Чиказького, Мічиганського, Гарвардського і Принстонського університетів. Неш зупинив свій вибір на останніх двох як найпрестижніших. Утім, Гарвардський університет запропонував йому меншу стипендію, що Джон розцінив як натяк на те, що він не зміг виграти олімпіади. Йдучи за покликом прихованої гордості, він 1948 року вступив до Принстону із дипломами бакалавра і магістра. Інститутський викладач Неша забезпечив його найлаконічнішим рекомендаційним листом. У ньому був єдиний рядок: «Ця людина — геній!».

Навчання в аспірантурі Принстона було неформальним: тут ставили умовні оцінки, не обтяжували слухачів вимогами щодо відвідування лекцій, а увагу приділяли виключно науково-практичним досягненням, що якнайкраще пасувало неординарному мисленню та соціофобному характеру Джона Неша. Ще однією особливістю закладу на той момент була відсутність жінок, навіть дружини викладачів мали обмежений доступ до університетських приміщень. У цьому звуженому соціальному середовищі ексцентричні риси Джона Неша набули свого крайнього розвитку. Він став надзвичайно пихатим, називаючи себе генієм, спілкувався з обмеженим колом людей, яких вважав гідними власного інтелекту, інших називав нездарами й ігнорував. Інколи він вдавався до образ і агресії, мав подразливу звичку постійно насвистувати. Набувши значної популярності серед аспірантів, гекс став ланкою до зацікавлення Нешем теорією ігор. Під час другого семестру у Принстонському університеті Джон Неш суттєво розвинув теорію ігор, застосувавши нове поняття рівноваги, що згодом назвуть на його честь. Цей революційний підхід ліг в основу його докторської дисертації, хоча на той час і був сприйнятий науковцями досить стримано.

Плідні роки Отримавши 1949 року ступінь доктора філософії, Джон Неш прийняв пропозицію від корпорації RAND щодо математичних досліджень для потреб армії. Періодична співпраця з РЕНДом тривала до 1954 року. Однак робота у засекреченій структурі не захистила його від страху бути призваним до армії через початок Корейської війни. Щоб запобігти призову, він 1950 року звернувся до колишніх колег з Принстону з проханням взяти його викладачем. Однак через складний характер його кандидатура в альма-матер не набрала необхідного кворуму.

Професор математики Саломон Бохнер допоміг влаштуватися Нешеві до Массачусетського технологічного інституту в 1951 році. У цьому закладі Джон Неш зарекомендував себе як поганий викладач і чудовий дослідник. До студентів він ставився вимогливо, читав лекції сумбурно і непослідовно, давав складні задачі і вимагав від своїх вихованців неординарних способів доведення, майстром яких був сам. Уже традиційно для себе він виявляв неповагу і до колег, але дивацтва найшанованіших копіював з дитячою безпосередністю. Як наслідок, думки його оточення розділились: чутливі люди вважали його нахабою і несповна розуму, інтелектуально й емоційно сильніші — ексцентричним генієм, якому вибачали усі примхи. На факультеті у Неша виявився конкурент — математик Воррен Амброуз, що мав так само нестерпний характер. Одного разу піднявши на кпини Неша, він спонукав того заприсягтися, що Джон зможе розв'язати проблему вкладення ріманового многовиду в Евклідів простір. Із цим завданням Неш впорався за два роки, хоча за уявленнями того часу проблема вважалася невирішуваною.

Попри тріумфальне визнання цього успіху математичною спільнотою в особистому житті Джон Неш почувався самотнім і нещасним. Улітку 1952 року він мав короткочасний зв'язок з Ервіном Торсоном, дослідником з РЕНДу. Вважають, що це був його перший сексуальний досвід. Цього ж року він познайомився з Елеанор Стір, що працювала медсестрою в Бостоні. Романтичні відносини закінчилися вагітністю коханки і народженням у 1953 році сина — Джона Девіда. Попри те, що Неш був гордий появою нащадка, він не мав наміру узаконити свою стосунки із жінкою і дати синові власне прізвище. Більш того, він одночасно мав гомосексуальний зв'язок з колегою — Джейкобом Леоном Брікером, а на вимоги Елеанор допомогти утримувати дитину несподівано запропонував віддати її на усиновлення. Випадкова спроба знайти партнера на пляжі Санта-Моніки у 1954 році вилилась в адміністративний арешт. Цей інцидент не отримав розголосу, але призвів до звільнення Неша з РЕНДу.

Бісексуальність Джона Неша не була його природною схильністю, а виникла внаслідок соціальної дезадаптації, спричиненою як винятковою обдарованістю, так і не завжди толерантним оточенням. Пошуки сексуальної ідентичності раптово призвели до знайомства зі студенткою Алісією Ларде. Розумна амбітна дівчина походила з багатої аристократичної родини, що імпонувало самолюбству Джона. Алісія закохалась першою і як ініціаторка стосунків була готова жертвувати власними інтересами, що деякою мірою компенсувало егоїзм геніального математика. Стосунки розвивались мляво, але їх пришвидшила смерть Нешевого батька, який дізнавшись про позашлюбного внука, гаряче засудив негідну поведінку сина. Восени 1957 року Джон і Алісія побрались. Вступивши в офіційний шлюб, Джон більше не цікавився чоловіками і став виділяти кошти на утримання позашлюбної дитини. У травні 1959 року на світ з'явився його другий син — Джон Чарлз Мартін.

Хвороба і смерть