Василь Осипович Оробко (; 6 грудня 1882, Долішні Станівці, нині Вижницький район, Чернівецька область — 1932, місце невідоме) — гауптман армії Австро-Угорщини, учасник Першої світової війни, український військовик, згодом отаман Української галицької армії (УГА). Командир 14-ї бригади УГА (1919), комендант Вінниці (1919), комендант збірної станиці УГА в Одесі (1919—1920), командир частин Червоної Української Галицької армії в Одесі (1920).
Навчався у гімназіях у Радівцях та Чернівцях, згодом служив у військових частинах Австро‑Угорщини, де під час Першої світової війни дістав звання гауптмана (капітана) 95‑го галицького піхотного полку. Після розпаду імперії активно включився у формування українських військових підрозділів, очолював підрозділи УГА у 1919 році, брав участь у боротьбі за незалежність ЗУНР та українських етнічних земель у складі українських збройних формувань.
Діяльність Оробка була пов'язана з формуванням та керівництвом військових груп, організованих на захист українських національних інтересів у період Першої світової війни та після її завершення. Його ім'я зафіксовано у низці енциклопедичних видань і історичних публікацій, що висвітлюють події боротьби за українську державність на початку XX століття.
Життєпис
Австрійська доба Народився в селі Долішні Станівці на Буковині в сім'ї православного священника, члена-засновника першої української громадської організації на Буковині — товариства «Руська бесіда» Осипа Оробка та його дружини Олени Оробко (до шлюбу Тарасевич). Невідомий автор у часописі «Православная Буковина» в 1900-му році відзначав, що о. Осип Оробко відіграв ключову роль у будівництві та освяченні церкви у Нижніх Становцях. Незважаючи на похилий вік, він докладав особистих зусиль і коштів, щоб завершити храм і забезпечити його належне освячення. Під час урочистого освячення церкви він керував богослужінням, виступав духовним наставником громади та надихав парафіян на пожертви. На думку анонімного дописувача газети, ревність і жертовність о. Осипа (Іосифа) були високо оцінені місцевим духовенством і громадою, а завдяки його зусиллям храм став духовним центром села та символом об’єднання православних мешканців.
В 1893—1899 роках Василь Оробко навчався в державній вищій гімназії міста Радівці, 1899—1902 — у 1-й державній гімназії міста Чернівці (тут серед його однокласників був, зокрема, Володимир Сергій Залозецький-Сас). Матури не складав і в 1902 році вступив на військову службу. У січні 1904 року іменований кадетом резерву піхоти — заступник офіцера, з листопада 1905 — лейтенантом, з листопада 1911 — оберлейтенантом, з травня 1915 — капітаном 95-го Галицького піхотного полку. З 1916 року був нагороджений кількома військовими орденами й медалями. Станом на 1918 рік займав посаду командира запасного батальйону в Чорткові.
Служба в галицьких арміях
В Чорткові Напередодні Листопадового чину командував австро-угорським гарнізоном в Чорткові. Брав участь у встановленні влади української держави — ЗУНР — в Чорткові та повіті у жовтні-листопаді 1918 року, роззброєнні неукраїнської залоги. Власне у ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, очолюючи групу добровольців, він здійснив блискавичну операцію із зайняття всіх державних установ та військових казарм міста. У ході нічної операції підрозділ Оробка успішно роззброїв неукраїнську залогу Чорткова, що дало змогу вже наступного дня повністю передати управління всіма державними інституціями до рук української влади.
З 1 листопада 1918 року зачислений до військ УГА де був призначений комендантом міста, а згодом з 12 листопада (за іншими даними 13-го) — Чортківської військової округи ЗУНР. Сформована за наказом державного секретаря військових справ Дмитра Вітовського як одна з 12 окружних військових команд ЗУНР. Чортківська окружна військова команда діяла до переходу Української Галицької армії за Збруч у середині липня 1919 р. Територіально вона охоплювала Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький і Чортківський повіти. Під час формування використано матеріальну та кадрову базу австрійського 95-го піхотного полку, де у Першу світову війну служив Василь Оробко. Під час формування Чортківської округи, на пропозицію Оробка Державний секретаріат військових справ ЗУНР призначив Корнила Кізюка організатором саперного вишколу УГА в Чорткові. 1 січня 1919 року підвищений до отамана УГА.
На посаді військового коменданта ЗУНР у Чорткові Василь Оробко відіграв важливу роль у розбудові та організації Чортківської окружної військової команди ЗУНР та забезпеченні мобілізаційної і навчальної бази УГА. Під його керівництвом до структури окружної команди входили коші запасних полків піхоти, артилерії та кінноти, вишкільні підрозділи, команда жандармерії, булавна сотня, окружний військовий суд і військова команда Чорткова. Сформовані курені та сотні були спрямовані на поповнення 9-ї (Угнівської) та 10-ї (Янівської) бригад УГА. У червні—липні 1919 р. на базі Чортківської окружної військової команди організовано формування низку нових бойових з’єднань — 13-ї, 14-ї, 15-ї, 16-ї (Чортківської) і 17-ї (Бучацької) бригад, а також Кінної бригади УГА.
Комендант 14-ї бригади УГА (1919) Від 22 червня по листопад 1919 року — комендант 14-ї Станіславівської бригади Третього корпусу УГА з колишньої групи сотника Д. Молєщія, яка почала формуватися після захоплення Покуття у травні 1919 року 7-ю румунською армією. Її основу становили тилові частини Української галицької армії, які уникнули полону та відійшли до Станіславова (нині — Івано-Франківськ), а також підрозділи, що на той час перебували у місті. В умовах наступу польських військ бригаду не вдалося повністю сформувати — на початковому етапі вона складалася лише з двох куренів піхоти. У складі III корпусу УГА 14-та Станіславська бригада замінила 1-шу Гірську бригаду отамана Черського, яка під час польського наступу навесні 1919 року була відрізана від основних сил армії та відійшла на територію Чехословаччини, де була інтернована. Під час Чортківської офензиви бригада виконувала завдання з прикриття лівого крила УГА вздовж річки Дністер, де згодом її й очолив Василь Оробко. Команду над бригадою він перебрав на себе під час перебування в Бучачі. Оробку також поповнили бригаду бійцями із ліквідованого кошу (запасної частини) «Чортків». Завершальні процеси по формуванню 14-ї бригади Оробко здійснював в Джурині.
15 липня 1919 року 14-та бригада вела бій з польським військом біля села Винятинці (нині — Заліщики). Наступного дня тримала передпілля перед мостом села Кудринці (нині — Борщів), даючи змогу частинам Третього корпусу перейти річку Збруч.
Опісля переходу УГА за Збруч, Оробко в складі своєї бригади з початку липня 1919 року перебував на Поділлі. Під час походу на Київ 14-та бригада УГА під командуванням отамана Василя Оробка виконувала функції армійського резерву. З 17 серпня до 30 вересня 1919 року бригада несла службу як залога у місті Вінниця. За спогадами ад'ютанта Оробка Карла Аріо, 17 липня 1919 року перед полуднем отамана Василя Оробка викликали до Команди Третього корпусу у Вінниці. Повернувшись, він отримав наказ, згідно з яким 14-та бригада, визнана на той момент тимчасово небоєздатною, відводилася на становище залоги Вінниці, а сам Оробко мав перебрати командування містом у статусі коменданта. Для виконання цього завдання йому дозволялося залучити необхідних старшин і вояків зі складу власної бригади. Бригаду було переведено до так званих Кримських казарм, що входили до комплексу військових казарм у північно-східній частині міста. Приміщення для штабу підготували у квартирах у центральній частині Вінниці. Як згадував Аріо, будинок, у якому до того часу містилася попередня (тимчасова) команда міста, розташовувався на Братському провулку, бічній вулиці Миколаївського проспекту, навпроти собору. До призначення Оробка комендантом міста був сотник з I корпусу, а його заступником — сотник Армії УНР Василь Хуртинний. Команда займала кілька приміщень, облаштованих під канцелярії, де велася поточна адміністративна та військова робота; тут постійно перебували як військовослужбовці, так і цивільні особи.
Після перебрання обов'язків коменданта міста отаман Василь Оробко насамперед доручив кватирунковій службі знайти нове приміщення для Команди міста — у центральній частині Вінниці, бажано на Миколаївському проспекті або поблизу нього. Будинок мав бути достатньо великий і придатний для розміщення міських військових установ. Паралельно Оробко скликав старшин, раніше визначених для служби в Команді міста, з метою обговорення подальшої організації її діяльності. Ад'ютантом коменданта було призначено Карла Аріо, тоді як обов'язки начальника штабу бригади протягом усього перебування у Вінниці виконував поручник Володимир Слюзар. Було ухвалено рішення організувати апарат Команди міста повністю наново, незалежно від попередньої тимчасової структури. Такий підхід вважали єдино можливим, оскільки створення нової організації оцінювалося ефективнішим, ніж спроби реформування вже наявної.
1 жовтня 1919 року із Вінниці бригада Оробка була перекинута на фронт проти російської Добровольчої армії, де брала участь у кривавих та запеклих боях з денікінцями в районах Дашів—Китайгород, під Ситківцями, Христинівкою та Брацлавом. Найбільший бій відбувся під Городищем, неподалік Гайсина, де 1-й та 2-й курені 14-ї бригади Оробка під командуванням сотника Івана Молящого розбили денікінський полк. Також, 8 жовтня 1919 року, його бригада дислокувалася в селі Дашів (нині — Іллінці) та довкола нього. 10 жовтня брав участь у нараді з начальником штабу Третього корпусу Вільгельма Лобковіца і командиром 8-ї бригади Людвиком Шмідтом, на якій узгоджено взаємодію бригад у майбутньому наступі Третього корпусу. Згодом, не витримавши натиск з боку білих сил, частини 3-го корпусу, всередині жовтня 1919 року зазнали поразки. За цих обставин, 19 жовтня 1919 року Оробко наказав решткам своєї бригади вирушити до Жмеринки та перейти до армійського резерву аж до укладення перемир'я з армією Антона Денікіна 6 листопада 1919 року. Наприкінці жовтня 1919 року захворів на тиф, через що, він передав командування бригадою сотнику Ґеліцінському й відбув на лікування до Вінниці. Окрім тифу, розпочати лікування у шпиталі Оробку довелось через погіршення стану здоров'я, який був спричинений відкриттям ран з часів його служби в Австро-Угорській армії. Після одужання служив старшиною зв'язку Української Галицької армії при штабі військ Новоросійської області при штабі Південно-Західного фронту Добровольчої армії, де перебував у розпорядженні генерала Миколи Шиллінга.
Комендант Збірної станиці УГА (1919 — 1920) В листопаді 1919 — на початку 1920 року — комендант Збірної станиці в м. Одеса. У другій половині листопада 1919 року Оробко разом із сотником О. Левицьким брав участь у переговорах з денікінцями на обговорення усіх найневідкладніших питань договору про перемир'я. В Одесі Збірна станиця, яка діяла як об'єднаний табір УГА розташовувався у казармах на вулиці Маразліївській. Було організовано три притулки: на вулиці Канатній (командир — сотник М. Когут), на вулиці Чорноморській та на вулиці Маразліївській. Також діяли два військові шпиталі УГА.