Гайдарабад (держава)

Гайдарабад — індійська держава, що виникла у Декані із занепадом Великих Моголів напочатку XVIII ст. Вона керувалася нізамами (на кшталт набоба) з династії Асаф Джахів, першим з яких був Асаф Джах I. У 1948 році внаслідок Операції Поло було приєднано до незалежної Індії.

Історія Заснування Засновником держави був Мір Камар-уд-дін Чин Калич-хан, який розпочав службу за падишаха Ауранґзеба. Виявив старанність у виконанні наказів. За Бахадур-шаха I стає субадаром Ауда. Втім піднесення кар'єри починається після падіння впливових могольських сановників Сейїдів. Тоді ж отримує посаду нізама-уль-мулька. Це ім'я дало назву подальшому титулу правителів Гайдарабаду — нізамів. Він поступово посилив свій вплив у Декані. У 1724 році при Шакаркхеді завдав поразки Мубариз-хану, тимчасовому субадару Декана. З цього моменту Нізам-уль-мульк стає фактично незалежним правителем. Він намагався встановити контроль над центральною та південною Індією. Головним суперником стали маратхи, з якими велася тривала боротьба. До 1745 року влада нізамів Гайдарабаду охоплювала колишні землі султанату Голконда та більшу частину південно-східного Індостану.

Після смерті цього правителя у 1748 році розпочався занепад держави. Він бу викликаний тривалою боротьбою нащадків Нізам-уль-мулька за трон. Протягом декількох років змінилося троє нізамів. В цю боротьбу втрутилися англійці та французи. У 1751–1758 році тут фактично хазяйнували французькі війська на чолі із Бюссі. У 1760 році нізам зазнав поразки від маратхів на чолі із Садашива Рао Бхау. У 1761 році після Третьої битви при Паніпаті Гайдарабад на деякий час повернув свій вплив у Декані.

Зміцнення В цей час за правління Асаф Джаха II відбувається стабілізація влади. Хайдарабад намагався втрутитися у справи Карнатаки, проте без особливо успіху. В цей же час починається посилюватися вплив англійців. Разом з тим у 1795 році війська нізама знову були розбиті маратхами при Харді. З цього моменту починається остаточний занепад держави.

У 1798 році було укладено з Британською Ост-Індською компанію субсидіарний договір, згідно якого на службу до нізама поступали англійці, а французи звільнялися. Нізам погодився щорічно сплачувати англійським військовим близько 2,4 млн рупій та проводити зовнішню політику, керуючись порадами Ост-Індської компанії. У 1799 гайдарабадська армія брала участь у Четвертій англо-майсурській війні. За це нізам отримав частину володінь Тіпу Султана.

Визнання залежності У 1801 році було укладено новий договір з британцями, згідно якого в обмін за сплату послуг англійських військових нізам віддавав Ост-Індській компанії землі на південь від рік Тунгабхадра та Крішна. В результаті Гайдарабад опинився відрізаним від моря й повністю залежним від англійців. після цього нізами зосередили увагу на внутрішніх справах своєї держави. Починається розбудова міст, освіти, культури, економіки. Водночас під час повстання сипаїв у 1857 році Гайдарабад надав військову допомогу для його придушення.

За час колоніального періоду нізами Гайдарабаду сприяли розвитку промисловості, прокладаню автомобільних та залізних шляхів. Гайдарабад став єдиним з князівств Британської Індії, який мав власний банк. При цьому вони небрали жодної участь у рухах за незалежність Індії. Під час Першої та Другої світових війн нізами зробили значний внесок в озброєння англійських військ.

Останній нізам — Асаф Джах VII — заснував у місті Гайдарабад Університет Османі (отримав назву на честь власного ім'я нізама — Мір Осман Алі-хана), який став одним з провідних вищих навчальних закладів Індії.

Приєднання та реформа Після проголошення Індії та Пакистану незалежними Гайдарабаду надана була можливість обрати суб'єктність. Проте правитель Гайдарабаду коливався: правителі й знать були мусульманами, а переважна більшість населення — індусами. Зрештою було оголошено незалежність Гайдарабаду. Проте це не влаштовувало уряд Д.Неру. У вересні 1948 року було проведено Операцію Поло. Індійські війська стрімко увійшли на територію держави Гайдарабад. Нізаму довелося поставити підпис під наказом щодо приєднання до Індії.

Деякий час Гайдарабад існував як окремий штат. Лише у 1956 році територія розділена між штатами Махараштра, Андхра-Прадеш, Карнатака.

Географія Гайдарабад розташовувався на плато Декан у центральній частині Індостану. Спочатку він мав вихід до моря на сході, але втратив його, коли нізами були змушені поступитися територією британцям. Це зробило Хайдарабад державою без виходу до моря, повністю оточеною Британською Індією, за винятком короткого кордону з князівством Бастар на північному сході. Розкидані ексклави лежали в межах Британської Індії, особливо на заході, і подібні анклави інших князівств були в межах держави Гайдарабад.

Річки Манджира та Годаварі розділяли територію на два регіони: Маратхвада та Телангана. На північ і захід від річок країна характеризувалася пагорбами та горами. На південь і схід від річок рослинності було менше.

Симоліка Від часів Великих Моголів нізами отримали право носити особливий знак розрізнення, рибу або махі-о-маратиб, який був одним із найвизначніших знаків розрізнення рангу. Знак складався з металевої фігури на вершині жердиниNayeem, M. A.: The splendour of Hyderabad. The last phase of an oriental culture (1591–1948 A.D.), Hyderabad: Hyderabad Publishers, 2011, s. 245. У палаці Чоумахалла нізам мав маснад (трон) з білого мармуру та розміщений у великій залі, де нізам проводив дарбар (суд).

Герб містив повні титули нізама внизу та дастар. З початку утворення держави прапор мав присутну форму з півмісяцем. Асаф Джах V змінив її на прямогутну — розділений на зелений та червоний кольори із зіркою та півмісяцем посередині.

1947 року з оголошенням незалежності прапор знову було змінено. Став викорстовуватися жовтий прапор із зеленими та білими смугами. У круглому полі посередині був щит з титулом Нізама «асаф джах нізам уль мульк», а над ним — дастар, особливий тюрбан, який носили провідні люди. На прапорі також був напис «Вся хвала Богу» вгорі та ім'я нізама внизу. Прапор був тісно пов'язаний з династією і називався прапором АсафіїNayeem, s. 245.

У Гайдарабаді також був національний гімн. Текст був арабською мовою та урдуNayeem, s. 246.

Населення Населення постраждало від голоду з 1876 по 1878 рік, у 1897 та 1900 роках. Перепис населення проводився кожні 10 років, одночасно з рештою Британської Індії. Статистичне управління Гайдарабаду було створено в 1919 роціAkbar Hydari: Hyderabad State. A Souvenir (Webside ikke længere tilgængelig), Hyderabad: Government Central Press, 1938, s. 26. Переписи 1911 та 1921 років показали значні коливання чисельності населення. 1901 року був найнаселенішим з індійських князівств. У жовтні 1918 року Гайдарабад постраждав від епідемії іспанського грипу, втративши 350 000 осібAsok Mitra: India's Population. Aspects of Quality and Control. Volume 2, Family Planning Foundation/Indian Council of Social Science Research, New Delhi: Abhinav Publications, 1978, s. 797–798. До цього чума та холера вже спустошували князівство, а 1920 рік також був невдалим роком з неврожайним періодом та голодом у деяких частинах Гайдарабаду.

У 1901 році 90% населення проживало в селах. Середня чисельність населення сіл становила 500 осіб. Було 79 великих міст та 20 010 сіл. Столиця була найбільшим містом, населення якої зросло зі 145 039 мешканців у 1891 році до 739 159 у 1941 роціCensus of India, 1911. Volume XIX. Hyderabad State. Part I. Report, Bombay, 1913, s. 76. Другим за чисельністю містом був Варангал з населенням 62 119 осіб у 1931 році, третім — Гульбарга з населенням 41 083 особи. За ним йшли Аурангабад (29 288), Райчур (27 910) та Нандер (26 992)Lucien D. Benichou: From Autocracy to Integration: Political Developments in Hyderabad State (1938–1948), Hyderabad: Orient Longman, 2000, s. 266.

Вірування 1891 року індуїтське населення становило 90%“Hyderabad State”, Imperial Gazetteer of India, bind 13, s. 247f. У 1921 році 85% населення були індуїстами, тоді як 10% були мусульманами. У містах 43% були мусульманами, а 52% - індуїстамиKaren Leonard: «Hyderabad. The Mulki–Non-Mulki Conflict», i Robin Jeffrey (red.): People, Princes and Paramount Power. Society and Politics in the Indian Princely States, Delhi: Oxford University Press, 1978, s. 84.

Мусульманське населення, включаючи правлячу династію Асаф Джахі, у 1941 році нараховувало близько 2 097 475 осіб, тоді як індуїстів було близько 9 171 318 осіб"Census Of India 1941 Vol-xxi H.e.h. The Nizams Dominions (hyd State)". 10 April 1947 – via Internet Archive. Мулькі, або мюльхі, — є назвою корінних мешканців Гайдарабаду, незалежно від етнічних відмінностей.Leonard, Karen Isaksen (2007). Locating Home: India's Hyderabadis Abroad. Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-5442-2.

Існували також невеликі громади анімістів, християн, джайнів, сикхів та парсів. Католицька церква в 1851 році заснувала апостольський вікаріат з осідком у Гайдарабаді, у 1888 році його було підвищено до єпархії.

Мови Мовою двору була фарсі, а знать розмовляла урду, тоді як населення загалом розмовляло телугу, маратхі та каннадоюNarendra Luther: Hyderabad. A biography, New Delhi: Oxford University Press, 2006, s. 185. Маратхі розмовляло населення в північній частині регіону Маратхвада, тоді як каннада була мовою південних частин регіону. Телугу розмовляли в регіоні Телангана на сході. До 1880-х років офіційні папери складалися фасрі, коли зрештою було замінено гайдарабадською говіркою урду.

У 1921 році 10% населення розмовляли урду. 42% населення розмовляли телугу, 26% маратхі та 12% каннада. Згідно з переписом населення 1941 року, 2 187 005 осіб розмовляли урду, 7 529 229 осіб – телугу, 3 947 089 осіб – маратхі, 1 724 180 осіб – каннада як рідними мовамиMazhar_hussain_m.a__b.sc (1947). Census Of India 1941 Vol-xxi H.e.h. The Nizams Dominions (hyd State).

Також низка корінних груп населення розмовляли мовами гонді, ламбаді, коя, ченху та кондаредді.

Устрій Політична структура середньовічного мусульманського правління збереглася більш-менш неушкодженою до сучасностіSmith, Wilfred Cantwell (January 1950), "Hyderabad: Muslim Tragedy", Middle East Journal, 4 (1), p. 28. Вся влада належала нізамуLeonard, Karen: «Hyderabad. The Mulki–Non-Mulki Conflict», i Robin Jeffrey (red.): People, Princes and Paramount Power. Society and Politics in the Indian Princely States, Delhi: Oxford University Press, 1978, s. 91. Він мав право на салют із 21 гармати. У 1918 році нізаму було присвоєно титул Його Високості.

Державну адміністрацію очолював диван, фактично прем'єр-міністр, якого призначав нізам. З 1914 по 1919 рік Нізам правив без дивана, але зазнав тиску з боку британської резидентури, щоб відновити цю посадуBenichou, Lucien D.: From Autocracy to Integration: Political Developments in Hyderabad State (1938–1948), Hyderabad: Orient Longman, 2000, s. 42, 46.

1893 року нізам створив Законодавчу та Урядову ради. Членів двох рад призначав нізам, який, залишався верховною владою в державі та міг вільно змінювати рішення радBenichou, s. 29. Уряд також мав велику кількість сторонніх осіб (так званих не-мульхів) – 46 800 з них у 1933 році, включаючи всіх членів Виконавчої радиBenichou, Lucien D. (2000), From Autocracy to Integration: Political Developments in Hyderabad State, 1938–1948, Orient Blackswan, pp. 39–40.

У серпні 1946 року нізам оголосив про запровадження Законодавчих зборів (Асамблеї) зі 132 представниками, з яких 76 було обрано, 43 номіновано та 13 призначено. Склад базувався на ідеї паритету між двома релігійними громадами. Індуїсти та мусульмани отримали по 58 представників, два місця зарезервовані для християн, а одне — для парсівKeesing's Contemporary Archives, august 1946, s. 8068..