Ця стаття про операційні системи на основі ядра Linux. Для отримання інформації про саме ядро, читайте статтю ядро Linux
Linux (, ) або GNU/Linux — загальна назва Unix-подібних операційних систем на основі однойменного ядра. Це один із найвідоміших прикладів розробки вільного (free) та відкритого (з відкритим кодом, open source) програмного забезпечення (software). На відміну від операційних систем із закритим вихідним кодом (на подібних Microsoft Windows та macOS), абсолютно всі користувачі можуть вільно використовувати, копіювати, вивчати, змінювати та поширювати вихідний код Linux.
Linux, спершу розроблений для використання окремими ентузіастами на своїх персональних комп'ютерах, пізніше, завдяки підтримці таких компаній, як IBM, Sun Microsystems, HP, Novell та інших, набув неабиякої популярності як серверна операційна система (Згідно W3techs, 55,8 % сайтів, операційна система яких відома, використовують Linux).
Linux портовано на велику кількість апаратних платформ. Тепер ця ОС досить успішно використовується як на мейнфреймах і суперкомп'ютерах, так і вбудована в багато інших пристроїв (смартфони, планшетні ПК, маршрутизатори комп'ютерних мереж (роутери), пристрої автоматики, системи керування телевізорами та ігровими консолями тощо). Від середини 1990-х Linux все частіше встановлюється і на настільні комп'ютери. Станом на січень 2025 року Linux займає 3,71 % світового ринку операційних систем для персональних комп'ютерів.
Значна кількість спеціалізованих дистрибутивів Linux, які розробляють та підтримують різні спільноти, надає широкі можливості вибору програмного забезпечення.
Історія
Зародження
У 1983 році Річард Столмен заснував проєкт GNU, щоб створити повноцінну Unix-подібну операційну систему і наповнити її лише відкритим програмним забезпеченням. На початку 1990-х проєкт зібрав майже всі необхідні компоненти цієї системи: бібліотеки, компілятори, текстові редактори, командну оболонку Unix, — за винятком основного компоненту — ядра. У 1990 проєкт почав розробку ядра GNU Hurd на основі мікроядра Mach, однак робота розпочалась із серйозними перешкодами і просувалася досить повільно.
Водночас у 1991 році Лінус Торвальдс (), фінський студент Університету Гельсінкі, як хобі, розпочав розробку власного ядра. Спершу Торвальдс використовував на своєму комп'ютері Minix — спрощену Unix-подібну операційну систему, розроблену Ендрю Таненбаумом для навчання. Однак, Таненбаум не дозволив іншим розширювати її, що спонукало Торвальдса створити заміну для Minix.
Спершу Торвальдс назвав своє ядро «Freax», що є схрещенням слів «free» та «freak», плюс додання літери «Х», котра часто використовується в іменах Unix-подібних операційних систем. Назву «Linux» придумав Арі Лемке, котрий на той час адміністрував FTP-сервер мережі фінських університетів, він дав назву «Linux» мережі, з якої проєкт Торвальдса був уперше доступний для завантаження.
На початку для налаштування та встановлення Linux був потрібен комп'ютер під керівництвом Minix. Перші версії Linux також вимагали наявності на твердому диску іншої операційної системи для здійснення завантаження, але пізніше з'явилися незалежні завантажувачі на кшталт LILO. Функціональність Linux швидко перевершила можливості Minix. Торвальдс та інші ранні розробники ядра адаптували свою роботу для компонентів GNU та користувацького програмного забезпечення задля створення завершеної, повнофункціональної, вільної операційної системи.
Сьогодні Торвальдс продовжує координувати процес розробки ядра, а інші підсистеми (як то компоненти GNU) розвиваються окремо (робота над ядром Linux не є частиною проєкту GNU). Різні спільноти й компанії комбінують і поширюють усі ці компоненти разом із додатковим прикладним програмним забезпеченням, знані як дистрибутиви Linux.
Linux та Проєкт GNU
Метою проєкту GNU є створення Unix-сумісної операційної системи, що складається цілковито з вільного програмного забезпечення. Free Software Foundation (FSF) розглядає дистрибутиви Linux, збудовані з використанням інструментів і бібліотек GNU, як «варіанти» системи GNU, і просить, щоб усі ці операційні системи відносили до GNU/Linux (або Linux-системи на основі GNU). Хоча деякі дистрибутиви, наприклад Debian GNU/Linux, використовують таку назву, її використання за межами спільноти ентузіастів є дещо обмеженим, і Лінус Торвальдс назвав цей заклик FSF «просто смішним». Однією з причин використання простішої назви «Linux» є те, що відмінності між ядром операційної системи та її дистрибутивом заплутують новачків.
Судовий процес зі SCO
У березні 2003 SCO Group (американська компанія-розробник системного й прикладного програмного забезпечення) розпочала судовий процес проти IBM, стверджуючи, що IBM додала до ядра Linux код, авторські права на який належать SCO Group, порушивши таким чином умови ліцензії на використання Unix. Додатково, SCO надіслала лист кільком великим компаніям із попередженням, що використання ними Linux без відповідної ліцензії SCO може стати причиною судового переслідування. Цей лист став наслідком припущення про можливість появи судових позовів проти пересічних користувачів Linux. Ця дискусія втягнула в судовий процес AutoZone та Red Hat. Питання про те, чи дійсно SCO володіє авторським правом на Unix, є спірним, і заперечується компанією Novell.
3 липня 2006 року окружний суд штату Юта відхилив 182 із 294 заяв, поданих SCO Group проти IBM.
SCO Group не надала жодного доказу стосовно наявності в неї авторських прав на присутній у ядрі Linux код.
Хто створює Linux Будь-який дистрибутив Linux — складна система, що включає тисячі різних пакунків: від найпоширеніших (таких, як утиліти GNU, X.org, графічні середовища GNOME і KDE) до специфічних для якогось конкретного дистрибутиву. Команди розробників кожного проєкту відрізняються чисельністю, підходом до роботи, застосованими інструментами і методами планування робіт. При цьому ядро Linux займає особливе місце серед усіх інших застосувань. Від нього залежить можливість роботи операційної системи на різних апаратних платформах і рівень підтримки різних пристроїв, тому характеристики процесу його розробки можуть якоюсь мірою слугувати індикатором для всієї ОС.
Linux Foundation провела дослідженняLinux Kernel Development (звіт, квітень 2008) , що охоплює трирічний період розробки ядра (від версії 2.6.11 до версії 2.6.24) і фокусується на таких характеристиках, як частота релізів і змін, розмір початкових текстів ядра, і, найголовніше, дозволяє отримати уявлення про тих, хто, зрештою, розробляє ядро Linux.
Статистика показує, що, в середньому, кожен новий реліз ядра виходить раз на 2,5 — 3 місяці (60 — 110 днів). В першу чергу це пов'язано з вибраною у 2005 моделлю розробки, спрямованою на зведення до мінімуму тривалості проміжків між розробкою нових функцій, зменшення потреби творців дистрибутивів у модифікаціях ядра, а також появою підтримки нових пристроїв з включенням їх у ядро.
При цьому число латок (патчів), що вносяться до ядра, має тенденцію до зростання. Зводячи воєдино ці дві характеристики, можна відзначити, що, в середньому, до ядра вноситься 2,83 латки/год, при цьому в код ядра щодня додається понад 3 тис. рядків і понад 1,4 тис. рядків модифікується. Число розробників, що взяли участь у випуску версії 2.6.24, більш ніж удвічі перевищило цей показник для версії 2.6.11 і склало 1057 чол.
При цьому, проте, всього 10 провідних розробників спільно внесли майже 15 % змін, а 30 провідних розробників — 30 %. Це, однак, не означає, що поширене в деяких колах уявлення про Linux, як про систему, що розробляється аматорами, правильне. Незважаючи на те, що далеко не в усіх компаній, що займаються вільним ПЗ, є необхідність вносити зміни до ядра, число таких, що беруть участь у його розробці, росте. 4 найбільші компанії-розробники ядра — Red Hat, Novell, IBM і Intel — внесли понад 32 % зроблених за час дослідження змін, а сумарний відсоток змін ядра, внесених розробниками, що працюють на компанії, становить понад 70 %.
При цьому серед компаній, що беруть участь у розробці ядра, виділяється декілька груп за основною метою участі в розробці: група компаній, що включає IBM, Intel, HP, SGI, MIPS та інших, яка орієнтується в основному на підтримку роботи Linux на власному устаткуванні; дистриб'ютори, зокрема такі, як Red Hat, Novell, MontaVista — мають на меті додавання в ядро можливостей, на які існує попит серед користувачів, і які підсилюють конкурентоспроможність дистрибутивів як кінцевих продуктів; такі компанії, як Sony, Nokia, Samsung, Google працюють над ядром для поліпшення роботи систем на базі ядра Linux у власних пристроях.
+ Компанії, які найактивніше здійснюють доопрацювання ядра Linux Назва компанії Кількість змін % від загального числа змін Приватні користувачі 11,594 13.9 % Назва не визначена 10,803 12.9 % Red Hat 9,351 11.2 % Novell 7,385 8.9 % IBM 6,952 8.3 % Intel 3,388 4.1 % Linux Foundation 2,160 2.6 % Consultant 2,055 2.5 % SGI 1,649 2.0 % MIPS Technologies 1,341 1.6 % Oracle 1,122 1.3 % MontaVista 1,010 1.2 % Google 965 1.1 % Linutronix 817 1.0 % HP 765 0.9 % NetApp 764 0.9 % SWsoft 762 0.9 % Renesas Technology 759 0.9 % Freescale 730 0.9 % Astaro 715 0.9 % Academia 656 0.8 % Cisco 442 0.5 % Simtec 437 0.5 % Linux Networx 434 0.5 % QLogic 398 0.5 % Fujitsu 389 0.5 % Broadcom 385 0.5 % Analog Devices 358 0.4 % Mandriva 329 0.4 % Mellanox 294 0.4 % Snapgear 285 0.3 %
Таким чином, із дослідження Linux Foundation можна зробити висновок, що ядро Linux є безпрецедентним прикладом успішної співпраці різних за розміром і виробленою продукцією компаній та індивідуальних розробників. Кількість цих розробників і розподіл їх внеску в розробку може служити, в деякому розумінні, гарантією стабільності й незалежності розробки. Це наочно демонструє переваги як відкритої моделі розробки в цілому, так і гарантій, що надаються розробникам і кінцевим користувачам самою концепцією вільного ПЗ, закріпленою в ліцензії GNU GPL.
Також доступні новіші версії статистики для ядер 2.6.30 та 2.6.33.
Мобільність
Ядро Linux спочатку проєктувалося для мікропроцесорів Intel 80386, однак, наразі підтримує чималу кількість комп'ютерних архітектур. Linux входить до списку операційних систем, котрі працюють на найбільшій кількості архітектур — від кишенькових комп'ютерів iPAQ на основі ARM до мейнфреймів, на кшталт IBM System z9. Спеціалізовані дистрибутиви розповсюджують для значно меншої кількості архітектур.
Авторське право і ліцензія Ядро Linux та більшість програмного забезпечення GNU розповсюджується під ліцензією GNU General Public License (GNU GPL). Ліцензія GPL вимагає, щоб усі зміни, що вносяться до джерельних текстів програмного забезпечення, також мали цю ліцензію. У 1997 році Лінус Торвальдс заявив, що «Випуск Linux під ліцензією GPL, певно, найкраще, що я зробив». Інше програмне забезпечення може використовувати інші ліцензії: багато бібліотек використовують GNU Lesser General Public License (LGPL) — ліберальніший варіант GPL, а X Window System використовує ліцензію MIT.
Торгова марка У США ім'я Linux є зареєстрованою торговою маркою, власником якої є Лінус Торвальдс. Спочатку ніхто її не реєстрував, але 15 серпня 1994 року Вільгельм Р. Дела Крос Молодший зареєстрував торгову марку Linux, а потім вимагав авторські гонорари від розповсюджувачів Linux. У 1996 році Торвальдс і деякі організації подали позов до суду з вимогою передати права на торгову марку Торвальдсу, і у 1997 році конфлікт був врегульований на користь Торвальдса.
Ліцензуванням торгової марки наразі керує Linux Mark Institute. Торвальдс заявив, що отримав права на торгову марку винятково для того, щоб перешкодити будь-кому вимагати за її використання гроші, але був «притиснутий» Законом США про торгові марки. В результаті, LMI надіслала ряд листів до продавців дистрибутивів з «вимогою» сплатити грошовий збір і ряд компаній поступилися.
Захист Linux