Російський «Рено» (також «Рено-російський», «Танк М», «Танк КС» (Червоне Сормово); в ряді джерел іменується «Танк „Борець за свободу тов. Ленін“», за іменем власним першого танка серії) — перший радянський танк, запущений в серійне виробництво. Класифікаційно належав до легких танків безпосередньої підтримки піхоти. Являв собою майже повну копію французького легкого танка Renault FT-17. Випускався в 1920—1921 роках на Сормовському заводі (Нижній Новгород) малою серією в 15 машин.

Незважаючи на офіційне прийняття на озброєння Червоної Армії з 1920 року, в бойових діях «Рено-російські» участі не брали. На озброєнні були до 1930 року.

Історія створення

У ході Першої світової війни Російська імперія активно використовувала бронетехніку — за 4 роки війни загальна кількість бронеавтомобілів, що надійшли в розпорядження Російської імператорської армії, наблизилося до 500. В цілому, активність використання броньовиків російською армією була вище аналогічного показника для армій як її союзників — Великої Британії та Франції, так і противників — Німеччини та Австро-Угорщини. Багато в чому це пояснювалося позиційним характером бойових дій на Західному фронті Першої світової, а також загальним чималим ентузіазмом російських військових стосовно бронеавтомобілів. До середини 1917 р. російська армія за кількістю бронемашин, їхньою якістю та організацією, а також розвиненістю тактики їх використання перевершувала армії інших воюючих країн, трохи поступаючись лише Великій Британії, і то лише за загальною чисельністю бронемашин.

Крім того, Військове відомство Російської імперії уважно стежило за застосуванням країнами Антанти (а згодом — і Центральних держав) новітнього виду бойової техніки — танків. Військові розуміли та визнавали виняткову корисність усюдихідних бойових машин в умовах російського бездоріжжя. Крім зарубіжного досвіду, в цій галузі у Росії були власні конструкторські напрацювання. Їхній появі сприяв солідний досвід створення бронеавтомобілів, а також достатньо потужна промисловість, здатна здійснити випуск таких безсумнівно передових для свого часу виробів, як танки. І хоча перші «досліди» Росії на цьому терені не можна назвати вдалими — ні крихітний «Всюдихід», Ні страхітливий «Цар-танк» не мали скільки-небудь реальної бойової цінності — до 1917 року з'явилися і цілком здійсненні проекти, такі, як так званий танк Рибінського заводу. Крім того, були цілком успішні досліди створення бойових машин на базі напівгусеничних тракторних шасі — таким був броньований трактор Гулькевича. Таким чином, до початку 1917 р. Російська імперія вже наближалася до моменту випуску власних усюдихідних бойових машин. Однак, для прискорення оснащення армії всюдихідними бойовими машинами, було вирішено закупити їх за кордоном — у Франції. Вибір військових спочатку припав на середні французькі танки Schneider CA1, і восени 1916 р. на відповідному підприємстві було розміщено замовлення на ні багато, ні мало 390 танків цього типу з терміном поставки до зими 1917 року. Згодом, однак, внаслідок вивчення досвіду бойового застосування французьких танків та порівняння їх характеристик, ГУГШ РІА анулювало старе замовлення та розмістило нове, на аналогічну кількість легких танків Renault FT-17. Проте дві революції 1917 року і хаос Громадянської війни далеко та надовго відсунули ці плани з порядку денного.

Таким чином, першими танками, які опинилися на російській землі, стали британські та французькі машини, в невеликій кількості поставлені країнами Антанти в 1919 р. у вигляді військової допомоги Добровольчій армії генерала А. І. Денікіна. Частини Білого руху застосовували їх переважно для підтримки дій піхоти та кавалерії в боях 1919—1920 років. Британія була представлена ​​важкими танками Mk V різних модифікацій та кількома «шаленими» середніми танками Mk B, Франція — все тими ж легкими танками Renault FT-17.

Перші танки Renault FT-17 прибули до Росії 12 грудня 1918 року. Цього дня в Одесі вивантажилися з транспортних суден на берег 20 танків зі складу 3-ї роти 303-го полку штурмової артилерії французької армії, які прибули разом з частинами французької та грецької піхоти. 18 березня 1919 під станцією Березівкою неподалік від Одеси бригада комбрига Григор'єва зі складу 2-ї Української Радянської армії (2-я УБА) атакувала греко-французькі частини. У донесенні Григор'єва в штаб армії дане зіткнення описується таким чином: … Противник — греки, французи та добровольці — був вибитий з передових позицій і, розгубившись, біг в повному безладді. Протягом декількох хвилин нам дісталося багато трофеїв: близько 100 кулеметів, чотири гармати, з них дві далекобійних, маса спорядження, сім паровозів, п'ять ешелонів, броньований поїзд, чотири танки і два штаби, грецький та французький…

Із чотирьох захоплених танків, ідентифікованих в документах армії, як танки «системи Реналт», повністю справними були лише два. Цікаво, що здобуття цих трофеїв стало для червоноармійців несподіванкою не меншою, ніж сама поява цих танків на полі бою. Поводження з «ультрасучасною» зброєю вимагало відповідної підготовки, і спроби червоноармійців одразу ж застосувати захоплені танки в бою не увінчалася успіхом. У підсумку три танки з чотирьох були відправлені в Харків, що був на той момент столицею радянської України. Пізніше на базі трофейних танків та бронеавтомобілів «Джеффері-Поплавко» зі складу Бронеавтодівізіона особливого призначення (БАДОП) був сформований Броньовий дивізіон особливого призначення (БДОП) при Раді Народних Комісарів України (командиром дивізіону був призначений А. Селявкін) .

Четвертий танк командування армії вирішило відправити у Москву як подарунок В. І. Леніну на День всесвітньої солідарності трудящих (1 травня). До «подарунку» було докладено написаний червоноармійцями лист, у якому були, серед іншого, такі рядки: … Без зброї і без гвинтівок йшов український пролетаріат на вдосконалені гармати сучасної техніки, але, як бачите, навіть танки, ці сучасні чудовиська, породжені останньою війною, не встояли перед революційною війною, і сьогодні 2-а Українська Радянська армія має щастя піднести Вам, дорогий вчитель, одну з цих страшних гармат. Вам ми відправляємо один з цих танків, який буде найкращим доказом мощі пролетарської революції…

У квітні 1919 року трофейний танк прибув до Москви. Щодо подальших подій є різночитання. За однією версією, організатори першотравневих урочистостей, обдумуючи, як би урочистіше обставити дарування трофея главі держави, вирішили провести танк своїм ходом по Красній площі під час першотравневої демонстрації. Відповідно до іншої, більш імовірної версії, В. І. Ленін сам виступив ініціатором участі танка в параді і, більше того, особисто звернувся в середині квітня до народного комісара з військових та морських справ України з проханням надіслати ще один танк для демонстрації його на першотравневому параді в Москві, оскільки Renault FT-17, присланий в подарунок вождю світового пролетаріату бійцями , виявився некомплектним та пересуватися своїм ходом не міг. До кінця квітня другий танк благополучно прибув до Москви.

Як би то не було, 1 травня 1919 танк Renault FT-17 взяв участь у святковому параді на Червоній площі. У ході параду машиною керував колишній авіатор Імператорського військово-повітряного флоту Б. Россінський, який разом з двома помічниками протягом ночі розібрався з керуванням незнайомою машиною.

«Адресат» подарунка В. І. Ленін поставився до трофея з великим інтересом. Після параду Ілліч задав водієві танка Б. Россінському та присутнім на показі військовим фахівцям масу питань про конструкцію та бойову ефективність цієї зброї. 2 травня 1919 Ленін відправив у штаб вдячну телеграму такого змісту: Штабу 2-ї Української Радянської армії і всім товаришам цієї армії.2 травня 1919.Приношу свою найглибшу подяку та вдячність товаришам 2-ї Української Радянської Армії з приводу надісланого у подарунок танка.Цей подарунок дорогий нам усім, дорогий робітникам та селянам Росії, як доказ геройства українських братів, дорогий також тому, що свідчить про повний крах Антанти, яка здавалася настільки сильною.Найкращий привіт та найгарячіші побажання успіхів робітникам та селянам України та Української Червоної Армій.

Тим часом, в травні 1919 року два трофейних «Рено» що залишилися билися у складі бронедивізіону особливого призначення в районі Катеринослава та Кременчука, причому противником їх були частини… комбрига Григор'єва, які два місяці тому захопили ці самі танки та виступили тепер проти радянської влади. Трохи пізніше, в червні того ж року, бронедивізіон особливого призначення бився з загонами Н. І. Махно за контроль над залізницею Мелітополь — Олександрівськ і зміг потіснити частини «батьки». Потім був перекинутий під Новомосковськ, де 26 червня 1919 танки та бронеавтомобілі дивізіону спільно з піхотою контратакували наступаючі частини Добровольчої армії. Під час бою добровольці зім'яли війська червоних, частина піхоти безладно відійшла, частина просто розбіглася. Бронеавтомобілі та танки, що залишилися без прикриття, були кинуті своїми командами та дісталися частинам Білого руху як трофеї.

Що стосується танка, що пройшов 1 травня 1919 по Червоній площі, то вже в середині травня 1919 року також був відправлений на фронт у складі автобронезагону імені Свердлова. Крім танка, у складі загону було два бронеавтомобілі «Остін», 1,5-тонна вантажівка «Фіат», санітарний «Фіат», автомайстерня «Пірс-Арроу», автоцистерна «Вайт», автокухня «Паккард», два озброєних кулеметами мотоцикла «Клино» по одному кулемету на кожному і два мотоцикли «Харлей-Девідсон». Особовий склад автобронезагонів становив 52 особи. У середині червня 1919 автобронезагін імені Свердлова прибув на Південний фронт у розпорядження 8-ї армії. Відомості про подальшу долю танка зі складу загону розпливчасті, хоча, за деякими даними, восени 1919 року він також був захоплений білими.

Проте, вивчення та досвід експлуатації захоплених під Одесою Renault FT-17 підштовхнули радянський уряд до рішення про початок виробництва в РРФСР власних танків. З цією метою 10 серпня 1919 спільним рішенням Раднаркому і Ради військової промисловості нижньогородський завод «Червоне Сормово» було визначено як спеціалізоване підприємство для виготовлення танків. Броню передбачалося поставляти з Іжорського заводу, озброєння — з Путилівського, двигуни — із заводу АМО. Як «зразок для наслідування» було вирішено відправити на Сормовський завод трофейний танк, подарований в березні В. І. Леніну бійцями який виявився несправним (власне, з моменту прибуття до Москви він так і стояв в спецгаражі) .

Керівництво та робочі Сормовського заводу сприйняли це рішення з натхненням, і 22 серпня колегія правління заводу взяла на себе зобов'язання виготовити перший танк через дев'ять місяців, тобто до літа 1920-го, а до кінця того ж року здати замовнику повністю перші п'ятнадцять танків у складі п'яти бойових одиниць (по 1 гарматному і 2 кулеметних танки кожна) . Правда, з'ясувавши ситуацію, завод зрушив термін здачі першого танка на 1 жовтня 1920.

Еталонний танк прибув на завод 29 вересня 1919 «в трьох критих вагонах в розібраному вигляді». Огляд присланого Москвою зразка збентежив заводчан. Мало того, що танк прибув без яких би то не було документів та специфікацій — сам танк доїхав до заводу «не цілком». Частина деталей була попросту вкрадена, причому як у Москві, поки танк стояв у гаражі, так і в дорозі. Причому крім деталей підвіски та корпусу танка були відсутні і такі важливі елементи конструкції, як коробка передач, що обіцяло заводу колосальні труднощі. І. І. Волков, один з інженерів Сормовського заводу, які брали участь у проектуванні першого радянського танка, згодом згадував: