Кімнатне рослинництво або кімнатні рослини — давня галузь декоративного й обмежено натурального або комерційного квіткового господарства.
Історія
Кімнатне рослинництво налічує декілька тисячоліть власного розвитку. Воно тісно пов'язане як із ботанічними дослідженнями і знаннями, так і з технічним прогресом. Кімнатне рослинництво поширюється паралельно з осілим способом життя.
Кімнатне рослинництво особливо поширене в країнах з помірним кліматом або тривалою зимою, адже більшість наших кімнатних рослин походить із тропіків або субтропіківБСЭ. Відповідно до мети вирощування кімнатні рослини можна розділити умовно на дві групи:
Квіткові (африканська фіалка, хирита, бегонія, олеандр, азалія тощо) Листяні (монстера, фікуси, папороті, бамбуки, фіттонія)
Вирощування та утримання рослин у кімнатах має особливості, ризики та обмеження: бічне освітлення, сухість повітря взимку, невідповідні ґрунти, протяги, погані умови для дощування (обприскування) та миття листя тощо. Ще гірші умови для існування мають кімнатні рослини в офісах та громадських закладах, куди вимушено переміщують надто великі чи набридлі рослини, котрі потребують додаткового та трудомісткого догляду. Вирішення проблеми частково в майбутньому стане запровадження та поширення зимових садів та оранжерей у суспільних закладах, офісах, приватних оселях, а також узаконення і введення в штат фаху садівника-охоронця в офісах.
Умови та догляд
Не купуйте тропічні рослини взимку та не перевозьте їх під час морозівКостина-Кассанелли Н. Н. «Пальмы, кактусы, папоротники и другие экзотические комнатные растения», серия «Школа комнатного цветоводства», Харьков, 2013. Поливати рослини слід водою, яка тепліша за температуру в приміщенні. Це допоможе уникнути стресу для рослин. Регулярно перевіряйте вологість субстрату. Особливо важливо стежити за цим у зимовий період. Нестача освітлення сприяє появі нехарактерного забарвлення для рослин — червонуватого або бузкового, а також поганому відображенню характерних для рослини візерунків на листі, або листки стають надто світлими за забарвленням. Навіть на вікні близько від скла рослини отримують лише 40-60 % необхідного для фотосинтезу світла. Для сукулентів і кактусів бажано мати окреме приміщення для зимового утримання — це може бути світла веранда без протягів, лоджія або зимовий сад. Рослинам потрібен взимку період спокою в сухому, але світлому приміщенні. Як доглядати за кімнатними рослинами взимку: Організуйте правильний простір біля вікна. Провітрюйте приміщення регулярно. Не забувайте про зимове зволоження та полив. Забезпечте правильне освітлення та підгодівлю. Виконуйте гігієнічні процедури для кімнатних рослин.
Горщикова культура
Горщикова культура — давній спосіб розмноження та вирощування тропічних і субтропічних рослин і квітів. Горщикова культура набула особливого значення в добу Великих географічних відкриттів. Відкриття та безжальна колонізація земель в Америці, Південній Азії та на океанських островах супроводжувалися відкриттям, вивченням і вивезенням до Західної Європи рідкісних квітів, рослин і дерев у горщиках. У керамічних горщиках і дерев'яних контейнерах вивезли значну кількість рослин із Південної та Центральної Америки, Півдня Африки (низка рідкісних квітів, серед яких сенполія-узумбарська фіалка), Південної Азії (бамбуки — двісті видів тощо).
У Західній Європі не ріс бамбук. Історія спроб перевезення та розмноження бамбука в Європі розтягнулася на роки. Це було обумовлено тривалим часом, котрий потрібен для зав'язування бамбуком насіння, адже деякі види бамбуків дають насіння лише через сорок—сто двадцять років. Бамбуки здатні також розмножуватись корінням, проте початкові спроби перевезти рослини з корінням вітрильниками закінчувалися поразками. Справа в тому, що бамбук потребує вологи і легких ґрунтів, інакше його коріння гине, що і траплялося під час довготривалого транспортування вітрильниками. Завданням вивезти живі рослини бамбука з Азії опікувався француз Євген Мазель, що вивозив в Європу також і прянощі.
Але дещо раніше за Євгена Мазеля це вдалося швидким човнам британців у 1827 року. Згодом це вдалося і французам. Євген Мазель придбав у 1855 році земельну ділянку на півдні Франції в містечку Андюз. Там були родючі ґрунти й середземноморський клімат. Щоб забезпечити ділянку водою, Мазель проклав канал від сусідньої річки й нарешті висадив бамбук. Так виникла перша промислова плантація бамбука у Франції. У 1890 році Євген Мазель збанкрутів і був вимушений продати сад бамбуків. Однак сад Ла-Бамбусере не зник і існує до сьогодні, там вирощують майже двісті різновидів азійського бамбука.
Горщикова культура досі поширена і використовувалася в історичних садах і парках від доби Відродження до епохи рококо.
Цитрусові культури
Батьківщиною цитрусових вважають Індію і Китай, звідки вони потрапили до Ірану, Сирії та арабського Єгипту. У країнах Середземномор'я введені в культуру в 9 ст., а в 14 ст. стали широко культивуватися. На початку 16 ст. цитрусові набули поширення в Америці, особливо в Каліфорнії і Флориді.
До особливостей цитрусових належить їхня довговічність — середня тривалість їхнього життя більше 100 років, хоча відомі випадки значно довшого існування. К. Іліяшик повідомляє про помаранчеве дерево віком понад 600 років, що росте в Римі.
Апельсин — тепло- та вологолюбна рослина, вирощується в тропіках та субтропіках. Має круглу компактну крону. Листя з округлою основою і загостреною верхівкою. Квіти білі, ароматні, з великою кількістю нектару, запилюються комахами, а в Центральній Америці ще й колібрі. Плоди кулясті або овальні, іноді з зачатковим плодом на верхівці; забарвлення від світло-жовтого до майже червоного; соковиті, кисло-солодкі плоди містять цукри (до 9 %), лимонну кислоту (до 2,5 %), вітаміни А, В і С; використовуються свіжими і переробленими (соки, варення, джем, цукати). Іноді утворюються партенокарпічні плоди, які дозрівають неодночасно. Зі шкірки отримують ефірні олії. Батьківщиною рослини є Південно-Східна Азія, де був дикий пращур, нині знищений. Апельсин потрапив в Європу двома шляхамиРябоконь А. А. «Справочник лекарственных растений», Харьков, 2005, с. 272—273. Так, деякі види цитрусових потрапили (серед них і апельсин) до Стародавньої Греції ще з поверненням вояків Олександра Македонського. У середньовіччі в арабомовних країнах вирощували апельсини в Північній Африці, в Південній Іспанії та на острові Сицилія. До Португалії апельсин завезли лише 1548 року. Деревця почали вирощувати в оранжереях Північних країн разом із іншими цитрусовими рослинами з 16 ст. Перші апельсинові оранжереї датовані в Росії — 1714 роком.
У 1894 р. за наполяганням передових російських науковців А. Н. Краснова і І. Н. Клінґена на Чорноморському узбережжі засновують Сочінська і Сухумська дослідні сільськогосподарські садові станції, завданням яких було вивчення технічних і плодових культур, пристосованих до місцевих умов, та їхнє розповсюдження серед навколишнього населення. З цією метою з низки зарубіжних країн, в першу чергу Індії, Японії, Китаю і Франції, завезели плодові та технічні субтропічні рослини.
Ці наукові установи спільно з організованим 1912 року Батумським ботанічним садом проводили велику роботу з розповсюдження плодових і цитрусових культур на узбережжі. Помітному розвитку культури цитрусових у Росії сприяла, як пише П. М. Жуковський (1964), експедиція до Китаю та Японії на чолі з А. Н. Красновим і І. Н. Клінґеном (1897), коли до числа «12 золотих дарів Сходу» привезли й японський мандарин «ному». Проте справжнього розвитку вітчизняне субтропічне господарство отримало лише після встановлення Радянської влади, коли в країні почалася промислова обробка цитрусових культур.
В Україні промислове вирощування цитрусових не розвинене, але переробка цитрусових плодів на соки та дитяче харчування здійснюється на більшості підприємств харчової промисловості, що виробляють вказані продукти.
Лимон — давня культура в кімнатному рослинництві. Частка цитрусових вирощується як декоративні культури кімнатного рослинництва у вигляді бонсай.
Пальми в кімнатах
Пальми в зимових садах і житлових кімнатах набули особливого поширення в XIX столітті. Вони стали ознакою розкоші і високого статусу їх власників. Промислова революція зробила можливою виготовлення великорозмірного скла та будівництво великих і світлих приміщень зі скляними стелями і стінами, прикрашених великими рослинами, меблями і фонтанами.
Пальми потребують великих горщиків чи контейнерів, оскільки у них велике коріння. Для пальм також виготовляють дерев'яні діжі з деревини сосни, клена, бука, дуба. Молоді пальми пересаджують раз на рік або раз на два роки. Кореневу шийку не заглиблюють у субстрат (ґрунт). Пальми бажано поливати теплою водою і щодня. Під час росту вони потребують багато світла і вологи. Найкращий температурний режим для пальм від +16 до +22 градусів за Цельсієм. При нестачі вологи та надто сухому повітрі взимку в кімнатах листя пальм жовкне на кінчиках. Сухі кінчики краще зрізати, не торкаючись зеленої частини. Зрізати можна лише повністю висохлий лист біля самого стовбура.
Пальми — досить вибагливі рослини до середовища та до утримання. Листя бажано омивати теплою водою та позбавляти від пилу. Вибагливі пальми (фінік Робелена, тонкі хамедореї, пальма кентія) не виносять перебування по за приміщенням навіть влітку.
Виносити на балкони та в :сад влітку можна лише пальми фінік, ливістони, хамеропси, поклопотавшись про щоденні поливи та обприскування водою. Щоб пальма мала розкішне листя з усіх боків, її горщик потрібно повертати навколо її стовбура. У кімнаті слідкують і повертають горщик, щоби верхова брунька пальми була похилена від вінка. Коли рослина випростається вверх і нахилиться до вікна, її знову повертають.
До найбільш декоративних і мініатюрних пальм належать фінік Робелена. Вид пальми походить з Лаосу. Висотою до 3-х метрів, з кількома стовбурами, кожен з яких згинається назовні від центру групи. Плоди чорні. Пальму часто вирощують як кімнатну рослину.
Фікуси
Їх поділяють на:
дерева або кущі (невибагливі у вирощуванні), тропічні або ампельні (вибагливі у вирощуванні).
Належать до листяно-декоративних кімнатних рослин«Фикусы. Драцены. Монстеры», серия «Школа комнатного цветоводства», автор-упорядник Костина-Кассанелли Н. Н. Харьков, 2013. Є форми з пістрявим забарвленням листя, а також з золотавим або темним, майже чорним. Фікус сортів Фенджаміна має хвилясте листя. Усі частини рослини містять молочно-білий сік. Складність вирощування та утримання — середня«Фикусы. Драцены. Монстеры», серия «Школа комнатного цветоводства», автор-упорядник Костина-Кассанелли Н. Н. Харьков, 2013 с. 192.
Фікуси погано переносять протяги, нестачу вологи, охолодження. Краще, коли рослина має постійне місце в кімнаті або в зимовому саду. Якщо фікус почав скидати листя, це свідчення недотримання умов зростання, наприклад, переохолодження, якщо його утримували на холодному підвіконні або підлозі. Горщик краще ставити на підставку з дерева. Ґрунт повинен бути добре проникним для вологи (з камінцями і піском), щоб коріння не гнило.
Єдиний їстівний фікус серед рослин — уславлений інжир (Ficus carica). У природі рослина здатна здичавіти і рости на сухих або кам'янистих ґрунтах узбережжя із солонуватими водами, але в теплому кліматі. Утримання в кімнаті не складне через малу вибагливість рослини, але вона потребує освітлення та теплих поливів. Навіть якщо інжир не даватиме плодів у кімнаті, рослина має значні листяно-декоративні якості завдяки пишному та розсіченому листю. Штучно виведені партенокарпічні сорти, які потребують запилення комахами, дають врожай навіть у кімнаті на підвіконні. Розмноження нескладне: насінням (довго), живцем, вегетативне (додатковими кореневими паростками — найкраще, бо має готове коріння).