Лью́їс Ке́ррол (, справжнє ім'я Чарльз Ла́твідж (Лю́твідж) До́джсон, Charles Lutwidge Dodgson; 1832 — 1898) — англійський письменник, математик, філософ, логік, англіканський клірик (священник, богослов) і фотограф.
Найвідоміші літературні твори Керролла: «Пригоди Аліси у Дивокраї» (Alice's Adventures in Wonderland) і продовження «Аліса в Задзеркаллі» (Through the Looking-Glass), а також поеми «Полювання на Снарка» (The Hunting of the Snark) і «Бурмоковт» (Jabberwocky: Jabber — балаканина, wacky — ідіотський, божевільний). Деяка безглузда логіка Аліси у Дивокраї відображає його опубліковані роботи з математичної логіки.
Керролл походив із родини англіканців високої церкви та здобув духовну освіту в церкві Христа в Оксфорді, де прожив більшу частину свого життя як учений, викладач та (обов'язково для свого академічного спілкування на той час) англіканський диякон. Аліса Лідделл — дочка Генрі Лідделла, декана церкви Христа, — широко вважається натхненницею «Аліси у Дивокраї», хоча Керролл завжди це заперечував.
Легкість у грі слів, логіці й фантазії задовольняють широку читацьку аудиторію, починаючи від дітей, закінчуючи літературною елітою. Разом з тим, його твори глибоко пов'язалися з сучасною культурою: вони прямо вплинули на творчість багатьох митців — утворилися спільноти, присвячені отриманню естетичного задоволення, сприянню поширенню творів і дослідженню життя автора в багатьох країнах світу, зокрема в Північній Америці, Японії, Великій Британії та Новій ЗеландіїLewis Carroll Society of North America Inc. Charity Navigator. Retrieved 7 October.
У біографії Керрола є багато запитань, унаслідок чого виник термін «Міф Керрола».
Життєпис Народився у графстві Чешир. Сім'я Доджсонів мала переважно північноанглійські корені з певними ірландськими зв'язками. Консервативні та прихильники Високої церкви — напряму в англіканській церкві, яка тяжіла до католицизму (High Church Anglican), більшість предків Доджсонів були армійськими офіцерами або клериками англіканської церкви. Прадід Керрола, якого також звали Чарльз Доджсон, пройшов усі церковні ранги і став єпископом Елфіна в сільській місцевості ІрландіїClark, p. 10. Дід, ще один Чарльз, був армійським капітаном і загинув у бойових діях 1803 року, коли двоє його синів були ще майже дітьмиCollingwood, pp. 6–7.. Старший із цих синів — черговий Чарльз — був батьком Керрола: він повернувся до іншого сімейного покликання і прийняв священничий сан.
Хлопець навчався в школі Рагбі (Рагбі-Скул, ), а потім в церкві Христа (Christ Church, Oxford) коледжі Оксфордського університетуBakewell, Michael (1996). Lewis Carroll: A Biography. London: Heinemann. p. 2. .. Він був математично обдарований і двічі виборов першу стипендію, що відкривало шлях до блискучої академічної кар'єри. Замість цього він одружився з двоюрідною сестрою в 1827 році — і відійшов у невідомість, ставши сільським пасторомCollingwood, p. 8.Cohen, pp. 30–35.
Юність
Юний Доджсон народився в домі сільського священика в селі Дерсбері (Daresbury) поблизу Ворінгтона, графство Чешир. Він був найстаршим хлопчиком, але третьою дитиною від шлюбу, якому було чотири з половиною роки. Після Чарльза народилося ще восьмеро дітей, рідкісно для того часу, всі діти — семеро дівчат і четверо хлопців (зокрема Едвіна Доджсона) дожили до зрілого віку. Коли Чарльзу виповнилося 11 років, батько переїхав у Крофт-на-Тіз (Croft-on-Tees) у північному Йоркширі, і вся родина переїхала в просторий дім парафіяльного священника. Вони жили в цьому домі наступні 25 років.
Батько юного Чарльза був активним і вельми консервативним клериком англіканської церкви, який пізніше став архідияконом Річмонда і часом вдавався до напружених релігійних диспутів, що розділяли англіканську церкву. Будучи членом Високої церкви, схильної до англо-католицизму, був шанувальником Джона Генрі Ньюмена та трактаріанського руху він вважав за найкраще прищеплювати такі погляди своїм дітям. Проте юний Чарльз виявляв сумніви щодо релігійних цінностей батька і англіканської церкви загаломCohen, pp. 200—202.
Освіту юний Доджсон почав у домашніх умовах. Його «читацький щоденник», який зберігався в сім'ї, свідчить про не за роками розвинутий інтелект: у семирічному віці дитина прочитала алегоричну новелу «Подорож пілігрима» (The Pilgrim's Progress) Джона Баньяна. Він також страждав від заїкання — вона була притаманна також його братам і сестрамCohen, p. 4 — яка багато разів впливала на його соціальні стосунки протягом життя. У дванадцять років його відправили в невелику приватну школу у Річмонді, Північний Йоркшир, де йому трапилося бути щасливим і врівноваженим.
У 1846 році Доджсон вступив до школи Рагбі, де, очевидно, був нещасливий, оскільки написав через кілька років після її закінчення: «Я не можу сказати… що будь-які земні міркування змусили б мене знову пройти через ці три роки… Я можу чесно сказати, що якби я міг бути… захищеним від нічних докучливостей, труднощі повсякденного життя були б порівняно дрібницями».Collingwood, pp. 30–31 Він не стверджував, що страждав від знущань, але називав маленьких хлопчиків головними мішенями старших хуліганів у Рагбі. Стюарт Доджсон Коллінгвуд, племінник Доджсона, писав, що «хоча тим, хто знав його лише як лагідного та спокійного дона, важко в це повірити, проте, правда, що ще довго після того, як він закінчив школу, його ім'я пам'ятали як ім'я хлопчика, який добре знав, як використовувати кулаки на захист праведної справи», тобто захисту молодших хлопчиків.
Однак у навчанні він досяг успіхів з очевидною легкістю. «Відтоді як я прийшов у Рагбі, я не мав учня його віку, який подавав би такі надії», — відзначав учитель математики Р. Б. МейджорCollingwood, p. 29. «Помічник репетитора: Збірник арифметики» Френсіса Вокінґґейма — підручник з математики, яким користувався юний Доджсон, — досі зберігся, і на ньому був напис латиною, який перекладається як: «Ця книга належить Чарльзу Лютвіджу Доджсону: руки геть!» Деякі сторінки також містили анотації, такі як та, що знаходиться на с. 129, де він написав поруч із питанням «Несправедливе питання в десяткових дробах».
Оксфорд
Доджсон залишив Рагбі наприкінці 1849 року і після перерви, причини якої залишились нез'ясованими, продовжив навчання, вступивши в січні 1851 року в Оксфорд, де став студентом старого батькового коледжу — Церкви ХристаClark, pp. 63–64.. Дочекавшись звільнення місць у коледжі, у січні 1851 року він переїхав до гуртожитку.Clark, pp. 64–65 Він пробув в Оксфорді лише два дні, коли отримав виклик додому. Його мати померла від «запалення мозку» — можливо, менінгіту чи інсульту — у віці 47 років.
Його рання академічна кар'єра коливалася між високими перспективами та непереборною неуважністю. Він не завжди наполегливо працював, але був надзвичайно обдарованим, і успіхи давалися йому легко. У 1852 році він отримав відзнаку першого класу з модерації математики, а невдовзі після цього каноніком Едвардом П'юзі, старим другом свого батька, був номінований на студентську стипендію.Collingwood, p. 52.Clark, p. 74. У 1854 році він отримав відзнаку першого класу в Випускній школі математики, посівши перше місце у списку, і таким чином закінчив навчання як бакалавр мистецтв.Collingwood, p. 57Wilson, p. 51 Він залишився в Церкві Христа, навчаючись і викладаючи, але наступного року провалив важливий іспит на стипендію через свою самовизнану нездатність присвятити себе навчанню.Cohen, p. 51Clark, p. 79 Незважаючи на це, його талант математика приніс йому звання лектора математики в Церкві Христа у 1855 році, яке він продовжував обіймати протягом наступних 26 років.Cohen, pp. 414—416 Незважаючи на ранні невдачі, Доджсон залишався в Церкві Христа на різних посадах до самої смерті, зокрема на посаді помічника бібліотекаря Бібліотеки Церкви Христа, де його офіс знаходився поруч з деканатом, де жила Аліса Лідделл.Leach, Ch. 2.
Однією з вимог до роботи Льюїса Керролла була безшлюбність, целібат (умова поширювалась на деяких викладачів Оксфорда), і він вірив, що секс суперечив Божій волі«Аліса в країні чудес» насправді про наркотики? BBC Україна. 22 серпня, 2012 рік..
Характер і зовнішність
Проблеми зі здоров'ям
Молодий дорослий Чарльз Доджсон мав зріст близько високий і стрункий, з кучерявим каштановим волоссям і блакитними або сірими очима (залежно від версії). У пізнішому віці його описували як дещо асиметричного, з досить скутою та незграбною поставою, хоча це могло бути пов'язано з травмою коліна, отриманою в середньому віці. У дуже маленькому віці він переніс лихоманку, яка призвела до глухості на одне вухо. У віці 17 років він переніс сильний напад кашлюку, який, ймовірно, був причиною його хронічної слабкості в грудях у подальшому житті. У ранньому дитинстві він почав заїкатися, що називав своєю «вагальністю»; вона залишалася на все його життя.
Заїкання завжди було значною частиною образу Доджсона. Хоча одна апокрифічна історія розповідає, що він заїкався лише в товаристві дорослих і був вільним і вільно спілкувався з дітьми, немає жодних доказів, які б підтверджували це твердження.Leach, p. 91 Багато дітей його знайомих пам'ятали заїкання, тоді як багато дорослих його не помічали. Сам Доджсон, здається, набагато гостріше усвідомлював це, ніж більшість людей, яких він зустрічав; кажуть, що він карикатурно зображував себе як Додо в «Алісі у Дивокраї», посилаючись на свої труднощі з вимовою свого прізвища, але це один із багатьох нібито часто повторюваних фактів, для яких не залишилося жодних доказів з перших рук. Він справді називав себе додо, але чи стосувалося це його заїкання, чи ні, це просто припущення.
Заїкання Доджсона справді турбувало його, але воно ніколи не було настільки виснажливим, щоб заважати йому використовувати інші свої особисті якості для успіху в суспільстві. Він жив у часи, коли люди зазвичай вигадували власні розваги, а спів і декламація вимагали соціальних навичок, і молодий Доджсон був добре підготовлений, щоб стати захопливим артистом. Повідомляється, що він міг співати на прийнятному рівні і не боявся робити це перед аудиторією. Він також був майстерним у мімікрії та оповіді, і, як кажуть, досить добре грав шаради.
Соціальні зв'язки У проміжку між своїми ранніми публікаціями творів та успіхом книг про Алісу, Доджсон почав обертатися в колі прерафаелітів. 1857 року він вперше зустрів Джона Раскіна та потоваришував з ним. Близько 1863 року він розвинув близькі стосунки з Данте Габріелем Россетті та його родиною. Він часто фотографував родину в саду будинку Россетті в Челсі, Лондон. Серед інших художників він також знав Вільяма Голмана Ганта, Джона Еверетта Мілле та Артура Г'юза. Він добре знав автора казок Джорджа Макдональда — саме захоплений прийом «Аліси» маленькими дітьми Макдональдів переконав його подати твір на публікацію.Cohen, pp. 100–4
Політика, релігія та філософія