Се́нсорна деприва́ція () — часткове або повне позбавлення зовнішнього впливу на одне або більше органів чуття. Найпростіші пристрої для сенсорної депривації, як-от пов'язка на очі або заглушки для вух, зменшують або усувають вплив на зір і слух, тоді як складніші пристрої можуть «вимикати» нюх, дотик, смак, температурні рецептори й вестибулярний апарат. Сенсорна депривація використовується в нетрадиційній медицині, йозі, медитації, психологічних експериментах (наприклад, з камерою сенсорної депривації), а також для тортур і покарань. Вона також може застосовуватися в практиках БДСМ, у рамках сесії.
Короткі періоди сенсорної депривації мають розслабний вплив на людину, запускають процеси внутрішнього підсвідомого аналізу, структурування і сортування інформації, процеси самоналаштування і стабілізації психіки, тоді як тривале позбавлення зовнішніх подразників може призвести до надзвичайного неспокою, галюцинацій, депресії та асоціальної поведінкиStuart Grassian Psychiatric effects of solitary confinement, September 1993, Madrid v. Gomez, 889F.Supp.1146.Karen Franklin Segregation Psychosis Harold I. Schwartz, Death Row Syndrome and Demoralization: Psychiatric Means to Social Policy Ends J Am Acad Psychiatry Law 33:2:153-155 (2005).
Камера сенсорної депривації
Камера сенсорної депривації — звуко- та світлонепроникний бак, де людина плаває в солоній воді, щільність якої дорівнює щільності тіла і температура якої дуже близька до температури тіла. Така камера була вперше використана Джоном Ліллі в 1954 році для вивчення ефектів сенсорної депривації. Такі камери також використовуються для медитації, розслаблення і в нетрадиційній медицині.
Див. також Поріг відчуттів Десенсибілізація
Примітки
Посилання Hallucinations in anechoic chambers: the science behind the claim.