Рома́нківці — село у Сокирянській міській громаді Дністровського району Чернівецької області України.
Географія Розташоване на дорозі Чернівці — Сокиряни, 20 км на захід від центру громад — міста Сокиряни. До найближчої залізничної станції Романківці — 2 км. По межі сільської території тече річка Драгіште, яка далі тече Молдовою, впадає у річку Раковець (ліва притока Прута).
Історія Прадавня історія місцевості і села
Первісна людина на берегах Дністра та його приток з'явилася у ранній кам'яній добі — близько 300 тис. років. Подністров'я було досить густо заселене в часи трипільської культури і культури шнурової кераміки (4—5 тис. років тому). Археологічними розкопками виявлено поселення трипільської культури, віком прибл. 5500—3000 років до н. е., неподалік від Романківців — біля с. Гвіздівці в урочищі «Гнила Річка».
У ІІІ ст. до н. е. в ці землі вторглися войовничі кельтські і германські племена бастарнів.
У 105—106 р.р. н. е. римський імператор Траян розгромив державне утворення Децебала і на більшій його частині була заснована римська провінція Дакія. Але Дністровсько-Карпатські землі не підкорялися римській владі. Місцеві племена у ІІІ ст. н. е. утворили могутній союз племен карпів (він і дав назву горам), які постійно здійснювали набіги на Дакію і більш південну римську провінцію Нижню Мезію. Наприкінці ІІІ — на початку IV ст. н. е. склався новий, ще більш могутній союз племен, який згуртував племена фракійців, сарматів, готів і слов'ян. Саме цей союз племен став основою для створення черняхівської культури.
Для черняхівської культури характерно істотне підвищення рівня господарювання. В орному землеробстві застосовувалися нові польові культури, досконаліші рала з полозом, серпи і коси, ручні млини, коні й воли — як тяглова сила. Складнішою і досконалішою стала ремісницька техніка. У поселеннях у великих будинках (65—120 м².) жили великі патріархальні сім'ї. Але поступово збільшувалася кількість і малих сімей. У рештках поселень знаходили ключі і замки. Але наприкінці IV ст. відбулося нашестя кочових племен гунів із Центральної Азії і майже всі черняхівські поселення були знищені або залишені. Дністровсько-Прутське межиріччя майже повністю знелюдніло.
Починаючи з Х ст. тут започатковується Попрутська оборона лінія Київської Русі, котра була повністю сформована галицькими князями в середині ХІІ ст.
У середині ХІІ ст. територія межиріччя Дністра та Пруту була відрізана від Русі половцями. Русичі, що жили по Дністру (нащадки улічив і тиверців) пішли в ліси кодрової зони Молдови і Хотинської лісової зони. Ослаблення і розпад Давньоруської держави призвів до того, що територія Південної Бессарабії увійшла у сферу впливу Галицько-Волинського князівства. У ХІІ—ХІІІ ст. територія нинішнього села перебувала майже на самому кордоні Галицько-Волинського князівства. Кордон проходив біля хутора Галиця і чи входила територія, яку на цей час займає село, до складу Галицько-Волинського князівства — не відомо, як не відомо і те, чи взагалі існувало саме в ті часи поселення на місці Романківців. У будь-якому разі, Галицько-Волинське князівство не мало можливості встановити повний контроль на цій території.
У 1241 р. через північнобессарабські землі до Центральної Європи пройшли монголо-татарські орди хана Батия. Були зруйновані великі і малі поселення, багато людей було знищено або забрано у полон. Галицько-Волинське князівство підпало під владу Золотої Орди. Але в подальшому монголи всі свої військові походи здійснювали минаючи східне Прикарпаття, в тому числі Північну Бессарабію, на яку і галицьке князівство майже остаточно втратило вплив. На території знову ж такі в основному мешкало слов'янське населення, яке суттєво перевищувало волошське. У середній частині сучасної Молдови в поселеннях серед місцевого населення проживали і ординці, які володіли землями, збирали данину. Збирали вони її і на землях північного Подністров'я. У 1345 р., коли угорські війська здолали татар і вигнали їх з правобережжя Дністра, територія відійшла до Угорщини.
Приблизно у 1359 р. волошському воєводі Богдану вдалося здобути незалежність від Угорського королівства і створити самостійне Молдавське князівство. А після перемог русько-литовських військ над монголо-татарами у Синіх Водах в 1362 р. і після Куликовської битви у 1380 році воєвода Богдан все більше розповсюджував владу князівства на територію східного Прикарпаття. У 1392 році він вже називає себе воєводою землі Молдовської від гір до моря. Напевне, що приблизно тоді ж територія Романківців теж попала під владу князівства.
Давня історія місцевості і села
Улітку 1475 року молдовський господар приніс васальну присягу угорському королю. Відповідно і територія сучасних Романківців опинилися під владою Угорщини. Улітку 1476 р. турецька армія за підтримки кримських татар пройшли через всю Молдову до Хотина, але молдовське військо застосувало тактику постійного відступу і спустошення населених пунктів, внаслідок чого турки пішли за Дунай через голод у армії. Але війни з османами продовжувалися. Молдова фактично постійно була змушена утримувати турецькі війська від походів на Європу і була виснажена. У 1489 р. Молдова уклала мир з турками, а згодом (приблизно в 1500 р.) і з Московським царством. На це образилися поляки і в 1497 р. у Північну Бессарабію увійшла польська армія. Але Московське царство не допустило приходу на допомогу полякам литовського війська і послаблена польська армія була розбита молдовським військом.
Усе ж такі Молдавське князівство спочатку було змушене платити туркам данину, потім визнало васальну залежність у 1512 р. До 1538 року завершився процес встановлення повного турецького володарювання на території, що належала Молдовській державі. З того часу територія Романківців опинилася під владою Туреччини, входила до створеної турками адміністративно-територіальної одиниці, на кшталт повіту — Хотинської райї. Через це, навіть після звільнення від турецького панування, населення цієї території тривалий час називали райками або райлянами.
Уперше Романківці документально згадані у 1565 році.
У 1768 році спалахнула чергова Російсько-турецька війна, яка тривала до 1774 року. Територію від турків у 1769 році звільняла російська армія під командуванням генерал-фельдмаршала князя А. А. Прозоровського. Безпосередньо в селі та поряд із ним боїв не було. Бойові зіткнення відбувалися на території сучасного Кельменецького району. Але достеменно відомо, що 16 квітня 1769 року значна частина армії разом з князем зупинялася на постій в селі Романківці. 17 квітня армія перейшла в табір під селом Новоселиця, а ввечері перейшла під село Нелипівці.
18 квітня російська армія розташувалася правим флангом до с. Вартиківці. Саме там відбулася одна з битв з турецьким військом під командуванням Алі-Паши. У неприятеля було відбито чотири прапори, два бубни (цей значний символ турецької армії), убито понад 300 вояків, відбито 200 коней. Російські війська понесли значно менші втрати. Були вбиті: 3 гусар, полковник козачий Пушкарьов, 1 осавул, 13 козаків, 4 коня. Поранені: 1 вахмістр, 1 капрал, 1 трубач, 7 гусар, полковник козачий Федотов, який на другій день від рани помер, 4 осавулів, 5 хорунжих, 1 сотник, 1 п'ятидесятник, 19 козаків.
Після завершення цієї війни Романківці (як і вся Бессарабія) входять до складу Російської імперії. Точніше, формально на той час це була нейтральна територія, яка не підлягала заселенню ні турецькою ні російською сторонами, але фактично вона перебувала під контролем Росії.
За Бухарестським мирним договором 1812 року, укладеному між Туреччиною і Росією, ця територія остаточно була приєднана до Росії. Село стало волосним центром Хотинського повіту Бессарабської губернії. Адміністративним центром губернії став Кишинів. До речі, до складу сусідньої волості входили містечко Сокиряни (волостний центр) та села Коболчин, Білоусівка казьонна, Білоусівка приватна (це офіційний адмінрозподіл), Гвоздоуци, Михалків, Ломачинці, Ожев, Раскопинці, Волошків, Окниця, Михалашани, Гринауци, Бирладяни, Ходороуци, Клокушна. Назви зазначено близько до офіційних назв того часу.
За даними на 1859 рік у власницькому селі мешкало 1322 особи (658 чоловічої статі та 664 — жіночої), налічувалось 290 дворових господарств, існували православна церква та завод.
Станом на 1886 рік у власницькому селі, центрі Романкоуцької волості, мешкало 2203 особи, налічувалось 373 дворових господарства, існували православна церква та школа.
До початку Німецько-радянської війни Після жовтневої революції 1917 року, а саме наприкінці лютого 1918 р. австро-німецькі війська захопили Романківці. Після розпаду Австро-Угорщини у листопаді 1918 року село загарбала боярська Румунія. Розпочалися кривавий терор, нещадне пограбування, примусові реквізиції. Спалахнуло Хотинське повстання. Романківці були одним із центрів цього повстання.
Тривалий час з початку румунської окупації на території Хотинського повіту діяла гайдамацька група Поліщука і Буди, які зухвало грабували поміщиків, представників румунської влади і євреїв, які прислуговувалися окупантам. Майже все награбоване Поліщук і Буда роздавали селянам. Про них народ складав легенди, та навіть пісню молдовською мовою. Поліщук — колишній унтерофіцер царської армії, грамотна людина. Буда був неграмотним селянином, але не менш відчайдушним. Владам декілька разів вдавалося заарештовувати гайдамаків, але вони весь час тікали і продовжували свою боротьбу. Але все ж, через деякий час, жандарми у черговий раз піймали Поліщука і щоб позбутись, спровокували йому втечу, та під час цей спроби застрелили. Буда сидів у тюрмі, був звільнений радянськими військами, воював і героїчно загинув на фронті.
Боротьба селянства проти румуно-боярського гніту, за возз'єднання з Радянською Україною, не припинялася аж до 28 червня 1940 року. З великою радістю населення Романківців зустріло своїх визволителів.
На початку липня 1940 року в Романківцях почала діяти сільська Рада депутатів трудящих, яку очолив комуніст І. В. Марченко. Скоро після цього відбулися загальні збори жителів з приводу розподілу поміщицької і церковної землі та майна серед трудящих. Одержавши землю, селяни почали готуватися до організації сільськогосподарської артілі. Для ознайомлення з колективними господарствами у вересні 1940 року в складі делегації молодої Чернівецької області у колгоспах Дніпропетровщини побував романківчанин С. О. Гандзій. Повернувшись до рідного села, він розповідав про незабутнє враження від колгоспів. Порадившись, селяни вирішили раз і назавжди покінчити з нестатками й об'єднатися в колгосп. 31 січня 1941 року почав діяти колгосп, названий іменем маршала Радянського Союзу С. К. Тимошенка. Головою правління обрали бідняка С. О. Гандзія. Артіль швидко зростала. Молодому господарству Радянська влада подавала всебічну підтримку й допомогу.
Ще наприкінці 1940 року в Романківцях почала роботу машинно-тракторна станція. У першу колгоспну весну на ланах артілі вже працювало п'ять тракторів. Справою соціалістичної перебудови села керувала сільська територіальна первинна партійна організація, яка була створена 27 листопада 1940 року, першим її секретарем був Ф. В. Терехов. З січня 1941 року в Романківцях почала діяльність і комсомольська організація, яку очолював вчитель Васильєв. У квітні в ній вже налічувалося 18 комсомольців. Профспілкова організація об'єднувала 24 члени.
На кінець 1940 року в Романківцях проживало 5644 особи, з них понад 4600 становили українці. Трудящі села активно включилися до політичного і громадського життя. 12 січня 1941 року населення вперше брало участь у виборах до Верховних Рад СРСР і УРСР. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних одностайно проголосували всі виборці.
Організаційно-господарському зміцненню колгоспу значну увагу приділяв Сокирянський райком партії. 24 травня 1941 року на засіданні бюро було розглянуто питання про становище в колгоспі ім. С. К. Тимошенка і вжито заходів до усунення помилок.