Девід Ріка́рдо (; 18 квітня 1772, Лондон — 11 вересня 1823, Гатком-Парк, Глостершир) — англійський економіст, класик політичної економії, послідовник і одночасно опонент Адама Сміта, виявив закономірність в умовах вільної конкуренції, розробив теорію про форми земельної ренти, на підставі якої переосмислив гіпотезу Адама Сміта про тенденцію норми прибутку до пониження. Стверджував, що вартість продуктів визначається кількістю праці, необхідної для їх виробництва, і розробив теорію розподілу, що пояснює, як ця вартість розділяється між різними класами суспільства.
Біографія
Девід Рікардо народився в сім'ї лондонського біржового маклера. Походив з роду португальських євреїв, що емігрували з Португалії в XVI столітті. Два роки навчався в торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагає батькові в його біржових операціях. Згодом він стає досить успішним біржовим гравцем і наживає великі статки.
Рікардо не одержав систематичної освіти і самостійно вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Якийсь час він працював викладачем математики, двічі обирався шерифом, а з 1819 до 1823 роки був членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші економічні праці були присвячені проблемам грошового обігу. В 1817 році була опублікована його головна праця «Про принципи політичної економії та оподаткування».
У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Причому він не лише розробляє програму економічного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі підприємців з землевласниками.
Як і Сміт, Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у Рікардо не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставить інтереси промисловців і рішуче виступає проти лендлордів.
Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства — тобто економічного зростання,— то Рікардо розглядає «вірний» розподіл як фактор зростання. У передмові до першого видання своєї праці він пише: «Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту і заробітну плату),— головне завдання політичної економії» В передмові до третього видання Рікардо підкреслює намагання більш повно, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на вартість.
Теорія вартості Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживчу і мінову цінність. Корисність (споживча цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність (вартість) отримують з двох джерел — рідкості і кількості праці, що необхідна для їх добування (створення). Існують товари, вартість яких визначається виключно їх рідкістю (статуї, картини, раритетні книги, монети). Вартість таких товарів не визначається кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, проте змінюється залежно від багатства і смаків споживача. Але їх кількість серед інших товарів незначна. Зазвичай же мінова цінність товарів визначається працею.
Оскільки мінова цінність — категорія відносна, яка знаходить свій прояв у певній кількості іншого товару, Рікардо виявляє й абсолютну вартість, субстанцію якої становить праця. Проте він не розвиває цю ідею, а зосереджує основну увагу на дослідженні саме мінової цінності, тобто ціни.
Рікардо підтримує Сміта в його трактуванні, що вартість товарів формується працею, але в той же час критикує за визначення вартості через обмін на працю (Сміт вважав, що товари мають таку вартість, скільки праці можна купити в обмін на ці товари). Не сприймає Рікардо й смітівського тлумачення вартості як суми доходів. У Рікардо вона виступає як первинна величина, що визначається працею і розподіляється на доходи, а не складається з них.
На вартість товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, що раніше витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що потім беруть участь у виробництві.
Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію пов'язував з капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її поза-історично. У нього капітал становить все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини. А звідси висновок про природну правомірність прибутку на капітал. Інша частина вартості йде на оплату праці.
У Рікардо теорія вартості переплітається з теорією розподілу. Рікардо критикує Сміта за його твердження про те, що зростання ціни праці веде до підвищення цін товарів і заявляє, що зміни в заробітній платі не ведуть до відповідних змін вартості товару. Він писав, що вартість товару, або кількість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працю. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку.
Рікардо, як і Сміт, зіткнувся з труднощами, коли вирішував проблему вартості в капіталістичних умовах. Він бачив, що прибуток на капітал визначається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до витрат живої праці, бо в цьому випадку галузі, де основний капітал відносно малий або швидко обертається, мали б постійні переваги перед галузями, в яких основний капітал займає більшу долю або повільно обертається. Перша група галузей продавала б товари дорожче, тому що у структурі витрат були б більші витрати праці і, відповідно до трудової теорії вартості, їх загальна вартість повинна була бути вищою. Але тоді відбувався б перелив капіталів у ці галузі, а решта галузей не змогла б розвиватись.
Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію. Він відмовився від погляду про те, що заробітна плата не впливає на ціни і почав аналізувати її вплив на ціни в результаті різних змін стану та співвідношення основного і обігового капіталу.
Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшить вартість благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або малої кількості техніки відносно благ, виготовлених за допомогою «довговічного» капіталу, або великої кількості техніки. Саме таким шляхом буде урівноважена норма прибутку незалежно від структури витрат.
Проте Рікардо заявляє, що ця причина зміни вартості товарів діє порівняно слабо і тимчасово, тому в довгостроковій перспективі її можна не враховувати. Значно важливішою причиною Рікардо називає збільшення або зменшення кількості використаної праці, і ця кількість може значно змінюватись під впливом ціни праці. Такий його підхід до визначення вартості став предметом гострої критики з боку економістів.
Рікардо розрізняє природні й ринкові ціни. Під природною він фактично розуміє трудову вартість, під ринковою — грошову ціну. Ринкові ціни постійно піддаються випадковим і тимчасовим коливанням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних має попит і пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції і переливу капіталів ринкові ціни не можуть надовго значно відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.
Гроші Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало володіючи правилами біржової гри, він намагається теоретично обґрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було надзвичайно актуальним на той час у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їх знецінення. Рікардо бере активну участь у полеміці, що точилася з цього приводу.
Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії вартості. Гроші він розглядає як товар, що має власну вартість. Основу грошової системи у нього становить золото. Вартість золота і срібла, як і всякого товару, визначається витратами праці. При встановленій вартості грошей їх кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота в обігу Рікардо вважає дорогим та нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.
Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої вартості. Для забезпечення їх вартістью необхідно, щоб їх кількість «регулювалась згідно з вартістю металу, який служить грошовою одиницею». Проте Рікардо відійшов від цієї концепції і в подальшому виступив як прихильник кількісної теорії грошей. Він вважав, що в обігу може бути будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоїть сукупна вартість товарів. Співвідношення цих величин і визначає як рівень цін, так і вартість грошей.
Теорія розподілу Основною проблемою політичної економії Рікардо називав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку і ренти. Ці категорії він розглядає з точки зору їх величини і співвідношення.
Заробітна плата Заробітна плата у Рікардо це — дохід робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. «Природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх кількості». Отже, природна ціна праці визначається у Рікардо вартістю засобів споживання робітника і його сім'ї. Природна ціна не є незмінною, нерухомою. «Вона,— писав Рікардо,— змінюється в різні часи в одній і тій же країні і суттєво відрізняється в різних країнах». Хоча Рікардо й розумів, що вміст засобів існування визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте у нього виявляється тенденція зводити природну ціну до мінімуму засобів існування.
Ринкова ціна праці та, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати залежить від руху народонаселення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочих рук — заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з природною.
Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвитком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, буде зростати їх вартість через необхідність вирощувати продукцію на поганих малопродуктивних землях. Грошова заробітна плата якщо й буде зростати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна плата повинна регулюватись законом попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідності відміни законів про бідних.
Залізний закон заробітної плати