Франсиско Масіас Нгема Бійого Н'єге Ндонг (; 1 січня 1924 — 29 вересня 1979) — державний і політичний діяч Екваторіальної Гвінеї, перший президент країни після здобуття незалежності від Іспанії у 1968 році. Обіймав посаду глави держави до 1979 року, коли був усунутий від влади внаслідок військового перевороту. Його правління характеризується встановленням авторитарного режиму, культу особи, масовими політичними репресіями та систематичними порушеннями прав людини.

До проголошення незалежності Масіас Нгема працював у колоніальній адміністрації Іспанської Гвінеї, обіймаючи низку державних посад. Належав до племені Фанґ. У 1968 році переміг на президентських виборах і став першим президентом незалежної Гвінеї. Упродовж перших років правління він поступово ліквідував політичну опозицію, зосередив владу у своїх руках і створив однопартійну систему на чолі з Об’єднаною національною партією трудящих (PUNT). У 1972 році був проголошений довічним президентом.

Внутрішня політика Масіаса Нгеми була спрямована на централізацію влади та проведення політики африканізації. Його режим здійснював переслідування політичних опонентів, представників інтелігенції та окремих етнічних груп. Масові репресії, позасудові страти й політичний терор спричинили загибель значної кількості населення та масову еміграцію громадян. Це призвело до того, що Екваторіальну Гвінею на міжнародному рівні почали називати "Дахау Африки". Як президент, він вирізнявся химерною та хаотичною поведінкою, через що багато його сучасників вважали його психічно неврівноваженим.

У зовнішній політиці після здобуття незалежності Масіас Нгема дистанціювався від Іспанії та встановив тісні відносини з країнами соціалістичного табору, зокрема із Радянським Союзом, Кубою та Північною Кореєю. Також підтримував контакти з окремими африканськими державами, однак у другій половині 1970 років відносини з частиною регіональних союзників погіршилися.

У серпні 1979 року Масіас Нгема був повалений унаслідок державного перевороту, організованого його племінником, Теодоро Обіанг Нгема Мбасого. Після судового процесу його було засуджено до смертної кари та страчено 29 вересня 1979 року.

За різними оцінками, жертвами його режиму стали від 20 000 до 80 000 осіб, тоді як десятки тисяч були змушені залишити країну. Через масштаб репресій, економічний занепад та антиінтелектуальну політику правління Масіаса Нгеми нерідко порівнюють з Пол Пот.

Ранні роки Франсіско Масіас Нгема (при народженні — Мес-м Нгеме, Mez-m Ngueme) народився 1 січня 1924 року в селищі Нзангайонг в Іспанській Гвінеї. Його родина належала до клану Есангуї народу Фанґ — найбільшої етнічної групи Екваторіальної Гвінеї. До його народження батьків разом із членами їхнього клану виселили з території сучасної провінції Вольо-Нтем у Габоні, коли іспанська колоніальна влада ще не встановила повного контролю над цим регіоном. Згодом сім’я оселилася в Монгомо, де майбутній президент провів дитячі роки.

Обставини його походження залишаються предметом суперечок. За однією з версій, його батько був знахарем, якому приписували принесення в жертву молодшого сина. Інша версія стверджує, що він походив із місцевої знаті народу Фанґ. Згідно з цими свідченнями, дев’ятирічний Масіас став очевидцем смертельного побиття свого батька колоніальним чиновником після того, як той намагався домогтися підвищення заробітної плати для місцевого населення. Через тиждень після його смерті мати покінчила життя самогубством, залишивши одинадцятьох дітей без батьків.

У дитячому віці Масіас Нгема неодноразово хворів на туберкульоз. Біографи зазначають, що пережиті хвороби зумовили в нього сильний страх смерті, який зберігався протягом усього життя. Початкову освіту він здобув у католицькій школі, де після хрещення іспанськими місіонерами отримав ім’я Франсіско Масіас Нгема. Окрім рідної мови фанг, він також вивчив іспанську.

У підлітковому віці працював у заможних іспанських колоністів домашнім слугою. За спогадами сучасників, вирізнявся дисциплінованістю та старанністю, однак через це зазнавав насмішок і зневажливого ставлення з боку частини представників народу Фанґ, які не прийняли християнство. На думку окремих дослідників, цей період сприяв формуванню в нього комплексу меншовартості щодо іспанців.

Початок кар’єри Масіас Нгема тричі провалив іспит на вступ до державної служби у 1930-х роках. Незважаючи на це, зрештою він став клерком у колоніальній адміністрації Іспанії після того, як склав іспит із четвертої спроби за допомогою та певного сприяння колоніальної влади. Він працював судовим перекладачем.

У 1940-х роках він також працював у Лісовій службі в Бата, у Департаменті громадських робіт Ріо-Беніто, катехитом у Бата, а також у Службі громадських робіт Бата.

У 1961 році він уперше відвідав Мадрид як речник делегації, яка вшановувала Франсіско Франко — диктатора Іспанії — з нагоди 25-ї річниці його приходу до влади. На той час Масіас Нгема загалом не демонстрував антиіспанських настроїв і співпрацював із владою, віддаючи перевагу досягненню незалежності поступово, в межах існуючої системи. На відміну від багатьох екваторіальногвінейських активістів того часу, він ніколи не був ув’язнений іспанською владою.

Працюючи судовим перекладачем, Масіас Нгема згодом почав брати хабарі, маніпулюючи своїми перекладами, щоб виправдовувати або звинувачувати підсудних. Іспанська влада сприймала його важливу роль у багатьох судових процесах як свідчення його впливу та лідерських здібностей, тому почала швидко просувати його кар’єру. Він став помічником перекладача, мером Монгомо, міністром громадських робіт і зрештою заступником голови Урядової ради протягом лише одного року в 1960-х роках, після того як Іспанська Гвінея була перетворена з колонії на провінцію Іспанії. Також він був членом територіального парламенту.

Уже на ранньому етапі своєї кар’єри Масіас Нгема демонстрував нестандартну та суперечливу поведінку. Під час конференції в Мадриді, присвяченої майбутньому незалежності Екваторіальної Гвінеї, він раптово виголосив промову, у якій позитивно висловлювався про нацистів, стверджуючи, що Адольф Гітлер нібито хотів звільнити африканців від колоніалізму, але «збився з правильного шляху» і тому почав завойовувати Європу. У певний момент він назвав себе «гітлерівським марксистом».

У 1964 році Масіас Нгема був призначений заступником прем’єр-міністра автономного перехідного уряду, створеного роком раніше. Приблизно в цей період він сам почав побоюватися власної психічної нестабільності. Перед загальними виборами 1968 року, у віці 44 років, він поїхав до Мадрида, де проходив лікування в клініці Рубен. Незважаючи на ці побоювання, він балотувався на посаду президента майбутньої незалежної держави проти прем’єр-міністра Боніфасіо Ондо Еду, виступаючи з позицій сильного націоналізму.

Він найняв іспанського адвоката для написання своїх політичних текстів, що допомогло йому сформувати чіткішу програму, і дав низку обіцянок, щоб здобути підтримку виборців. Він показував людям будинки, що належали європейцям, і запитував, чи хотіли б вони володіти ними. Коли вони відповідали позитивно, він обіцяв віддати їм ці будинки, якщо вони проголосують за нього. Водночас під час виступів він часто втрачав думку, а його публічні появи характеризувалися як хаотичні. Його нестандартну поведінку багато хто сприймав як ознаку сміливості та харизми.

На єдиних в історії країни вільних виборах він переміг Ондо Еду в другому турі та 12 жовтня 1968 року вступив на посаду президента. Після обрання він був нагороджений Орденом громадянських заслуг, а також отримав звання Командора Цивільного ордена Африки за свою службу в колоніальній адміністрації. До цього часу він уже дистанціювався від католицизму і відкрито критикував Католицьку церкву.

На посаді президента

Ранні роки Після приходу до влади Масіас Нгема спочатку дотримувався поміркованої політики та підтримував добрі відносини з Іспанією, але вже через рік почав виголошувати запальні антиєвропейські промови та заявляти про існування змов з метою його повалення. Його суперник Боніфасіо Ондо Еду тоді втік до Габону. Відносини з віцепрем’єр-міністром Іспанії Луїсом Карреро Бланко швидко погіршилися. Кошти єдиних двох банків нової країни — Банку зовнішньої торгівлі Іспанії та Банку кредиту — були вичерпані, через що державні службовці не могли отримувати зарплату. Країна все ще не мала власного центрального банку чи валюти, тому продовжувала використовувати іспанську песету, а відповідно до перехідних угод з Іспанією мали використовуватися дворічні бюджети, затверджені для території до здобуття незалежності. Однак Іспанія відмовилася виконувати свої зобов’язання.

У березні 1969 року Масіас Нгема заарештував власного міністра закордонних справ і політичного суперника Атанасіо Ндонго Мійоне за звинуваченням у державній зраді та вбив його, викинувши з вікна. Пізніше Масіас сфотографував Ндонго, який помирав на вулиці, і показував цей альбом кореспонденту журналу Newsweek Джону Барнсу. Ондо Еду також був схоплений і повернутий до Екваторіальної Гвінеї, де його разом з кількома іншими високопосадовцями вбили у в’язниці Блек-Біч.

Після цього Масіас Нгема звинуватив Іспанію у створенні економічної блокади через відмову визнавати свої зобов’язання за перехідними угодами. Він заявив, що не буде дотримуватися Конституції 1968 року, яка, за його словами, була «нав’язана» країні Іспанією і яку він не визнавав.

Він почав подорожувати країною, закликаючи своїх прихильників боротися проти іспанців, що спричинило дипломатичну кризу. Також він наказав конфіскувати всю зброю, якою володіли іспанці в країні, і вимагав, щоб вони залишили все своє майно. У відповідь іспанський уряд організував евакуацію всіх своїх громадян (приблизно 7500 осіб) і всіх підрозділів Цивільної гвардії. Британський посол описував столицю Екваторіальної Гвінеї як таку, що перебуває у стані повного хаосу.

У цей період Масіас Нгема все ще визнавав власну психічну нестабільність і знову звернувся по допомогу. Після вступу на посаду президента він таємно їздив до Барселони, де відвідав психіатра. Хоча невідомо, які саме рекомендації дав йому іспанський спеціаліст, дослідники вважають, що лікування не мало успіху, зважаючи на подальшу поведінку президента. Масіас Нгема продовжував уживати великі дози наркотичних речовин.

На Святвечір 1969 року Масіас Нгема наказав стратити 186 осіб, яких звинуватили в дисидентській діяльності. Страти відбулися на національному футбольному стадіоні в Малабо, де через гучномовці звучала пісня Мері Гопкін «Those Were the Days», яка, як вважалося, була однією з улюблених пісень диктатора. 150 людей були розстріляні або повішені, а решті 36 наказали викопати ями, після чого їх закопали по шию і залишили живими на поталу червоним мурахам протягом наступних днів.

У 1971 році він почав примушувати все населення щодня проходити військову підготовку з дерев’яними гвинтівками.

7 травня 1971 року Масіас Нгема видав Декрет №415, який скасував частину Конституції 1968 року та надав йому «всі прямі повноваження уряду й установ», включно з повноваженнями, які раніше належали законодавчій і судовій владі, а також кабінету міністрів.

18 жовтня 1971 року Закон №1 запровадив смертну кару як покарання за погрози президенту або уряду. Образа чи критика президента або його кабінету каралася 30 роками ув’язнення. 14 липня 1972 року президентським указом усі існуючі політичні партії були об’єднані в Об’єднану національну партію (пізніше — Об’єднану національну партію трудящих), а Масіас Нгема став довічним президентом держави та партії.

Побоюючись, що Іспанія прагне його повалити, Масіас Нгема почав пропонувати підвищення та інші винагороди тим, хто повідомляв про нібито іспанських шпигунів. Це призвело до атмосфери страху й підозрілості, оскільки навіть володіння «неправильною» книгою або розмова з «не тією» людиною могли закінчитися покаранням, ув’язненням або смертю.