Ге́дда Ці́ннер (, У статті «Ціннер Гедда» (Шевченківський словник) зазначено 1907 рік народження, ЛьвівУ «Wer war wer in der DDR?» зазначено місцем народження Відень — У «Wer war wer in der DDR?» вказано іншу дату смерті — 1 липня 1994, Берлін) — німецька письменниця, акторка, журналістка й радіоведуча українського єврейського походження.

Біографія Гедда Ціннер народилась у єврейській сім'ї службовця Адольфа Ціннера. Закінчивши школу, з 1923 по 1925 рік навчалась у Віденській театральній академії. Дебютувала акторкою у віденському Театрі Раймунда. Мала ангажемент у Штутгарті (1923–1924), Баден-Бадені (1924–1925), Вільгельмсгафені (1925–1926). Виступала з трупою «Рейнські гастрольні підмостки» () (1926–1927), працювала на сценах Болеславця (1927–1928) та Цвікау (1928–1929). З 1929 року жила в Берліні. Була там акторкою, писала вірші й декламувала їх на політичних мітингах. У 1929 році Ціннер вступила до Комуністичної партії Німеччини (з 1946 року — Соціалістична єдина партія Німеччини — СЄПН).

З 1930 року Ціннер публікувала соціально-політичні та сатирико-критичні вірші в таких виданнях, як «Червоний прапор» (), «Робітничий голос» (), «Світ увечері» (), «Робітнича ілюстрована газета» (), «Шлях жінки» () і «Журнал для всіх» (). У 1930 році вона переселилася в межах міста на адресу Steinrückweg 3, Künstlerkolonie-Wilmersdorf (Штайнрюквеґ, № 3, Поселення митців — Вільмерсдорф). У той час познайомилася з письменником Фріцом Ерпенбеком, невдовзі одружилася з ним. Після так званої Великої Облави ()Див. deZeit des Nationalsozialismus, яка сталася 15 березня 1933 року, подружжю довелося того ж місяця спішно виїхати до Відня. Наступного року вони перебралися до Праги, де Гедда заснувала політичне кабаре «Студія-1934» () й керувала ним.

У квітні 1935 року Ціннер разом із чоловіком емігрувала до Радянського Союзу. Осіла в Москві, дублювала німецькою мовою героїню кінокартини «Борці» (, 1936) — дружину диригента Клеберсбуша. З 1935 по 1941 рік вона працювала в німецькомовній редакції Московського радіо, писала для нього радіоп'єси, друкувалась у газеті «Німецька центральна газета» () і різних літературних виданнях. Кандидувала на вступ до німецького підрозділу Спілки письменників СРСР. У грудні 1936 року Ціннер стала громадянкою Радянського Союзу. 1938 року обійняла посаду заступниці відділу культури «Німецької центральної газети». З вересня 1941 року Ціннер провадила передачі для жінок на Deutscher Volkssender — «Німецькій народній радіостанції». З жовтня 1941 по 1943 рік перебувала в евакуації в Уфі. Там народила сина — Джона Ерпенбека. Це відомий фізик, філософ і письменник, батько письменниці Дженні Ерпенбек.

У червні 1945 року Гедда Ціннер оселилась у східній зоні Берліна — Панкові. 1946 року стала працювати режисеркою у Домі радіомовлення (). У 1950-х — 1960-х була режисеркою Театру на Шиффбауердамм (). У 1946 році Ціннер обрали головою Німецької жіночої ради. Письменниця належала до членів Науково-художньої ради при Міністерстві культури НДР, 1958 року була делегаткою на V з'їзді СЄПН. З 1959 року вона заступниця голови Товариства культурних зв'язків із зарубіжжям. У 1975 році отримала орден «За заслуги перед Вітчизною» (золотий) і стала почесною членом Спілки письменників НДР. Була членкинею Демократичної жіночої спілки (НДР) і головою Товариства німецько-радянської дружби.

Творчість Гедда Ціннер писала в ключі соціалістичного реалізму, і це негативно позначилося на її всьому доробку. Документальності та певній схематичності опису сприяло й те, що авторка тривалий час працювала журналісткою. Безперечним позитивом є психологічність і достовірність, попри потребу достосовуватися до вимог часу. Іноді письменниця нехтувала цю потребу. Наприклад, 1985 року в НДР заборонили телеверсію «Равенсбрюцької балади» (1961), бо не відповідала усталеним партійним канонам зображання організації «Антифашистська дія».

Ось як наприкінці травня 1975 року західнонімецька газета «Франкфуртер альґемайне цайтунґ» відгукнулася на поздоровчу статтю, надруковану в газеті «Ноєс Дойчланд» з нагоди 70-ліття Гедди Ціннер: Загалом про творчість Гедди Ціннер Йоганнес-Роберт Бехер сказав: У письменниці легкий і жвавий виклад, мелодійна мова. Багато її текстів покладено на музику, як-от кантата «Вирок» (композитор Жан К. Форест, прем'єра відбулась у липні 1958-го) і опера «Плавт у жіночому монастирі» (композитор Макс Буттінґ, 1958).

У творах Гедди Ціннер багато біографічного. У романі «Тільки жінка» (1954) йдеться про суфражистку Луїзу Отто-Петерс, що порвала зі своєю буржуазною родиною. У трилогії «Предки і спадкоємці» (роман «Реґіна», 1968) одна з головних ліній — характеристика й критика життя середньої верстви в Австро-Угорщині.

Темою роману «Фіні» (1973) стали реальні події, що відбувалися на початку тридцятих років у Поселенні митців — Вільмерсдорфі: агітаційна робота комуністів, сутички комуністичних і нацистських угруповань, створення загону самооборони жителів Вільмерсдорфа. В образі Фіні впізнається сама Гедда Ціннер, а в безпартійного драматурга Ганса Калена, що під впливом головної героїні залучається до комуністичного руху, є спільне з Фріцом Ерпенбеком.

Більшість романів та оповідань екранізовано — в кінематографі й на телебаченні. Твори Гедди Ціннер перекладено російською (окремі вірші, «Катя»), французькою («Диявольське коло»), угорською («Кофейня „Паєр“»), чеською («Кофейня „Паєр“», «Диявольське коло», «Катя», «Перевірка успішності», «Що було б, якби?..», «Чоловік з птахом»), словацькою («Равенсбрюцька балада», «Що було б, якби?..») болгарською («Диявольське коло»), польською («У кожному разі підозрілий»), китайською («Диявольське коло») і японською («Диявольське коло») мовами.

Гедда Ціннер перекладала з російської (Свєтлов, Маршак) та української мов. Перші її переклади творів Тараса Шевченка надруковано 1940 року. Взяла активну участь (разом з Альфредом Куреллою, Еріхом Вайнертом, Гуґо Гуппертом, Гансом Роденберґом та іншими) у виданні «Кобзаря» Шевченка у двох томах, що вийшов у Москві 1951 року німецькою мовою. Тут вміщено шістнадцять її перекладів («Іван Підкова», «Заповіт», «Ой виострю товариша», «Не так тії вороги», «І знов мені не привезла», «Породила мене мати» та інші)Див.статтю «Ціннер Гедда» (Шевченківський словник) .

Гедда Ціннер провадила літературну діяльність до самої смерті.

Твори

Unter den Dächern — «Під дахами». Вірші. Москва, 1936 Das ist geschehen — «Це сталося». Вірші. Москва, 1939 Volkslieder und Volksdichtungen. Nachdichtungen — «Народні пісні і вірші. Переспіви». Київ, 1939 Caféhaus Payer — «Кофейня „Паєр“». П'єса, 1945 Fern und nah. Gedichte — «Далеко і близько. Вірші», 1947. Humanistisches Sonett — «Гуманістичний сонет», 1947 Alte Dichtung und Folklore fern und nah — «Давня поезія і фольклор здалека і зблизька». Есеї, 1947 Alltag eines nicht alltäglichen Landes — «Звичний день незвичної країни». Нариси й вірші, 1950 Spiel ins Leben — «Гра в життя». П'єса, 1951 Der Mann mit dem Vogel — «Чоловік з птахом». Комедія, 1952 Freie Völker, freie Lieder — «Вільні народи, вільні пісні». Вірші, 1952 Wir fahren nach Moskau — «Ми їдемо до Москви». Оповідання для дітей, 1953 Glückliche Frauen und Kinder — «Щасливі жінки і діти». Оповідання, есеї, вірші, 1953. Der Teufelskreis — «Диявольське коло». Драма, 1953 Nur eine Frau — «Тільки жінка». Роман, 1954 Lützower — «Лютцовські єгері». Спектакль, 1955 Erste Anfänge, Nie werde ich es vergessen in: Hammer und Feder — «Першопочатки», «Я цього не забуду». У книжці «Молот і перо», 1955 General Landt — «Генерал Ландт». Спектакль, 1957 Das Urteil. Politische Revue — У журналі ndl, 1958/59 Was wäre wenn …? — «Що було б, якби?..». Комедія, 1959 Auf jeden Fall verdächtig — «У кожному разі підозрілий». П'єса, 1959 Plautus im Nonnenkloster — «Плавт у жіночому монастирі». П'єса за мотивами повісті Конрада Фердінанда Маєра, 1959 Die Fischer von Niezow — «Рибалки з Ніцова». П'єса, 1959 Leistungskontrolle — «Перевірка успішності». Молодіжний спектакль, 1960 Ravensbrücker Ballade — «Равенсбрюцька балада». Трагедія, 1961 Ein Amerikaner in Berlin — «Американець у Берліні». Фарс, 1963 Wenn die Liebe stirbt — «Коли вмирає кохання». Оповідання, 1965 Elisabeth Trowe — «Елізабет Трове». Кіноновела, 1969 Ahnen und Erben — «Предки і спадкоємці». Трилогія Regina — «Реґіна», 1968 Die Schwestern — «Сестри», 1970 Fini — «Фіні», 1973 Auf dem roten Teppich — «На червоному килимі». Нариси, 1978 Katja — «Катя». Роман, 1980 Die Lösung — «Рішення». Роман, 1981 Arrangement mit dem Tod — «Угода зі смертю». Роман, 1984 Glas und Spiegel — «Скло і дзеркало». Байки, пісні, вірші, 1985 Die große Ungeduld — «Велика нетерплячка». Оповідання, 1988 Selbstbefragung — «Допит себе самої». Мемуари, 1989, ISBN 3-371-00195-4 Ins Leben entlassen — «Відпустити в життя». Оповідання, 1990 Selbstbefragung — «Самоопитування». Спогади, 1989. ISBN 3-371-00195-4

Екранізації 1956: «Диявольське коло» 1958: «Тільки жінка» 1960: «Що було б, якби?..» 1962: «Ота з класу 12b» 1972: «Лютцовські єгері» 1988: «Акторка»

Література Zinner, Hedda: In: Lexikon sozialistischer deutscher Literatur. Bibliographisches Institut, Leipzig 1964, S. 563—565. Simone Barck: Hedda Zinner. In: Literatur der Deutschen Demokratischen Republik. Band 3. Volk und Wiisen, Berlin 1987, S. 530—547 und S. 639—643. Uta Klaedtke, Martina Ölke: Erinnern und erfinden. DDR-Autorinnen und ‚jüdische Identität‘ (Hedda Zinner, Monika Maron, Barbara Honigmann). In: Ariane Huml (Hrsg.): Jüdische Intellektuelle im 20. Jahrhundert. Königshausen & Neumann, Würzburg, 2003. ISBN 3-8260-2310-2, S. 249—274. Bernd-Rainer Barth, Peter Erler: Zinner, Hedda. In: Wer war wer in der DDR? 5. Ausgabe. Band 2, Ch. Links, Berlin 2010, ISBN 978-3-86153-561-4. Jana Rahders: Kann man sein Leben lang die Wahrheit verleugnen? Das sozialistische Weltbild der DDR-Autorin Hedda Zinner. In: Siegfried Lokatis (Hrsg.): Vom Autor zur Zensurakte. Abenteuer im Leseland DDR. Mitteldeutscher Verlag, Halle (Saale) 2014, S. 73-80.

Нагороди і відзнаки 1954 Національна премія НДР 1957 Орден «За заслуги перед Вітчизною» (срібний) 1959 Берлінська премія імені Ґете 1960 Премія імені Лессінґа НДР 1964 Медаль Карла фон Осецького (Рада миру НДР) 1974 Премія імені Ліона Фейхтванґера 1975 Орден «За заслуги перед Вітчизною» (золотий) 1980 Орден Карла Маркса 1989 Національна премія НДР I класу за мистецтво і літературу ???? Почесна відзнака Товариства німецько-радянської дружби

Примітки

Джерела

Bernd-Rainer Barth, Peter Erler: Zinner, Hedda. In: Wer war wer in der DDR? 5. Ausgabe. Band 2. Ch. Links, Berlin 2010 ISBN 978-3-86153-561-4 Біографія і знімки у «Künstlerkolonie Berlin e. V.» Eintrag zu Hedda Zinner bei litkult1920er.aau.at , проект Клаґенфуртського уныверситету Hedda-Zinner-Archiv в архіві Берлінської академії мистецтв

Посилання