Греко-Бактрійське царство () — елліністична держава, що утворилася на території Бактрії і Согдіани в результаті розпаду імперії Селевкідів. Проіснувало одне сторіччя з 250 до н. е. до 125 до н. е. Занепало під ударами тохарів, проте перед загибеллю дало початок своєму дочірньому утворенню — Індо-Грецькому царству.
Історія Становлення Діодот, сатрап Бактрії (і, ймовірно довколишніх провінцій) заснував Греко-Бактрійське царство коли він відокремився від імперії Селевкідів близько 250 р. до н. е. (за різними джерелами 255 до н. е. — 246 до н. е.) і став царем Діодотом І Бактрійським.
Нове царство, мало високий рівень урбанізації та вважалося одним з найбагатших на Сході, тому мало великий потенціал територіальної експансії на схід і на захід.
У 247 р. до н. е., імперія Птолемеїв захопили столицю Селевкідів, Антіохію. В результаті вакууму влади, сатрап Парфії Андрагор проголосив незалежність від Селевкідів, оголосивши себе царем. Десять років по тому, він був переможений і убитий Аршаком Парфійським, що призвело до виникнення Парфянської держави. Ця подія відрізала Бактрію від контактів з грецьким світом. Торгівля між елліністичним Єгиптом і Бактрією суходолом вельми занепала, в той час, як морська торгівля зазнала розвиток.
Діодоту І успадковував його син Діодот II, що вступив у союз з парфянським Аршаком в його боротьбі проти Селевка II.
Повалення Діодота II Пропарфянська позиція (союз з варварами) викликала невдоволення греко-македонських військових кіл всередині Бактрії, в результаті чого Бактрійський намісник Согдіани Євтидем I здійснив у 225 р. до н. е. державний переворот і став царем.
Вторгнення Селевкідів Тим часом Селевкідський правитель Антіох III, розбивши парфян і примусивши парфянського царя Артабана I визнати себе залежним від Селевкідів, у 208 р. до н. е. в битві при Арії завдав поразки десятитисячній кінноті Евтидема і обложив столицю Бактрії. Облога тривала близько двох років. У 206 р. до н. е. Евтидем уклав союз з Антіохом III для спільної боротьби проти варварських орд. Союз був скріплений династичним шлюбом сина Евтидема Деметрія з дочкою Антіоха III.
Експансія Після відходу армії Селевкідів, Греко-Бактрійське царство пристало до експансії. На заході це північно-східній Іран, можливо, було поглинено, через те що Парфія, була переможена Антіохом Великим. Ці території, можливо, збігаються з Бактрійськими сатрапіями Тапурія і Траксанія.
Контакти з Китаєм На півночі, Евтидем підкорив Согдіану і Фергану, і є ознаки, що з Александрії Далекосхідної греко-бактрійці мали експедиції у Кашгар і Урумчі на терен Східного Туркестану, що призвело до перших відомих контактів між Китаєм і Заходом близько 220 року до н. е. Кілька статуеток та зображень грецьких солдатів були знайдені на північ від Тянь-Шаню.
Контакти з Індією Скориставшись ослабленням імперії Маур'їв і похідними від цього, релігійними заворушеннями між буддистами і індуїстами, Деметрій в 180 році до н. е. перетинає Гіндукуш і вторгається в долину річки Інд, яку до того часу контролює індуїстська династія Шунга. У результаті військового походу під його владою виявляються території Арахозії і Пенджабу. Греко-Бактрійське царство надає підтримку буддизму, що призводить появи вигадливого явища греко-буддизму. Занадто сильний акцент на індійському напрямку привів до консервативного військового заколоту Евкратиду, який заснував третю династію бактрійських царів. Від Бактрії незабаром відпало буддійське Індо-Грецьке царство, очолюване евтидемідом Менандром I. Незабаром від Бактрії відокремилася Согдіана, що увійшла пізніше до складу Хорезма. Приблизно в цей же час парфянський цар Мітрідат I захопив Маргіані. Власне Бактрія була завойована войовничими кочівниками тохари. Місто Ай-Ханум було повністю спалено і знищено у 140 до н. е., і далі вже не було відновлено.
Вторгнення кочівників Перша навала Юечжі За літописом хань, після нищівної поразки у 162 р. до н. е. від хунну, кочові племена юечжі втекли з Таримської западини на захід, перетнувши сусідню міську цивілізацію «Даюань» (ймовірно, грецькі володіння у Фергані), і зайняли терен на північ від Оксу (Аму-Дар'я) в сучасному Казахстані і Узбекистані, в північній частині території Греко-Бактрії.
Напад скіфів Близько 140 р. до н. е., східні скіфи (саки), зазнаючі тиск прямуючих до півдня юечжі розпочали низку вторгнень у різні частини Парфії та Бактрії. Їм вдалося перемогти та вбити парфянського царя Фраата II сина Мітрідата I, що мав під владою грецькі наймані війська (війська він придбав під час перемоги над Антіохом VII). Знову ж у 123 р. до н. е., наступник Фраату, його дядько Артабан II був убитий скіфами«Parthians and Sassanid Persians», Peter Wilcox, p15
Друга навала Юечжі (120 до н. е.) Коли Чжан Цянь відвідав юечжі у 126 р. до н. е., намагаючись отримати союз для боротьби з хунну, він зазначив, що Юечжі кочували на північ від Оксу й мали під їх впливом територію на південь від Оксу, що є колишній терен Бактрії.
За словами Чжан Цянь, Юечжі мали значні війська 100 000–200 000 кінних лучників, озброєних на кшталт хунну, які, ймовірно, легко перемогли Греко-Бактрійські війська (у 208 р. до н. е., коли Греко-Бактрійський цар Евтидем I протистояв навалі царя Селевкідів Антіоху III Великого, він мав лише 10 000 вершників). Чжан Цянь фактично відвідав Бактрію (Даксія китайською мовою) у 126 р. до н. е., і зображує країну, яка була повністю деморалізована і чия політична система зникла, хоча її міська інфраструктура залишилася:
«Даксія (Бактрія) розташована у 2 000 лі на південний захід від Даюань, на південь від Оксу. Тубільці є дехканами і мають міста і будинки. Їх звичаї, як у Даюань. Вони не мають унійного керманича, проте кілька дрібних начальників керують різними містами. Тубільці вельми кепсько розуміються у зброї та уникають військового конфлікту, проте вони файно розуміються на комерції. Населення країни велике, має мешканців біля 1 000 000 осіб. Столиця — Ланши (Бактри), яке має ринок, де всі види товарів продаються і купуються».
Юечжі розпочали наступ на південь Бактрії близько 120 року до н. е., мабуть далі витіснені почавшими наступ з північної усуні. Можливо, вони знову завдали тиск на скіфські племена, що попрямували до Індії, де вони згадуються як індо-скіфи.
Приблизно в той же час цар Геліокл I відмовився від Бактрії та переніс свою столицю до Кабулу, звідки він керував його індійськими володіннями. Залишивши території Бактрії, він технічно став останнім греко-бактрійським царем, хоча деякі з його нащадків, переходять Гіндукуш, що стане у майбутті західною частиною Індо-Грецького царства. Останній з цих «західних» індо-грецьких царів, Гермеус, керував близько до 70 р. до н. е., коли Юечжі знову вторглися на його територію з Паропамісади (у той час, як «східні» індо-грецькі царі продовжували правити приблизно до 10 до н. е. на терені Пенджабу).
В цілому, Юечжі залишилися в Бактрії понад століття. Вони зазнали еллінізації певною мірою — засвоїли грецьку абетку, задля транскрипції своєї іранської мови, і залишили численні монети, викарбувані у стилі Греко-Бактрійських царів, з текстом грецькою мовою.
Близько 12 р. до Р. Х. Юечжі рушили далі на північ Індії, де вони заснували Кушанське царство.
Населення Населення греко-бактрійського царства було неоднорідним. У містах мешкали переважно грецькі і македонські колоністи, залишені ще Олександром Македонським і першими Селевкідами. У сільській місцевості більшість населення становили бактрійці, согдійці, саки, массагети, індійські народності, невеликі громади грецьких поселенців в клерухіях.
Устрій Усі політична, військова, судова влада належала царю (басілевсу). Царство було поділено на сатрапії, кількість та розміри яких змінювалися протягом існування держави. Сатрап мав військову (як стратег) і адміністративну владу. До його юрисдикції могли входити поліси, катойкії (військові поселення), окремі фурархії (фортеці на чолі із фурархом), сільські громади і клерухії. В залежності від соціального статусу жителі цих місць були зобов'язані нести повинності військового і громадянського характеру. Сатрапії також поділялися на мериди (округи) на чолі із меридархамиПопов А.А. Культурные особенности административной организации Греко-Бактрии. Вестник СПбГИК № 4 (37) декабрь 2018. С. 49—55.
Суспільство Нечисленні, але маючі передові військові технології (гетайри, фаланга, бойові слони) греко-македонські колоністи («іонака») займали військові й адміністративні посади. Деякі з цих бактрійців обіймали другорядні адміністративні посадиPaul Bernard, « The Greek Kingdoms of Central Asia », dans János Harmatta (dir.), History of civilizations of Central Asia. Vol. II. The development of sedentary and nomadic civilizations: 700 B.C. to A.D. 250, Paris, UNESCO Pub., 1996, p. 104-105.
У Бактрії виявили той факт, що численні другорядні міста розвинулися в елліністичний період, що зробило цей регіон «країною тисячі міст», описаною Страбоном. Ці поселення часто розташовувалися на головних дорогах, поблизу водних шляхів, служили адміністративними та економічними центрами, а іноді мали переважно військове призначенняPaul Bernard, « The Seleucids in Central Asia », dans János Harmatta (dir.), History of civilizations of Central Asia. Vol. II. The development of sedentary and nomadic civilizations: 700 B.C. to A.D. 250, Paris, UNESCO Pub., 1996, p. 108.
Економіка Основу економіки становив транзит Великого шовкового шляху, що зароджувався, і видобуток золота. Зберігалось традиційне зрошувальне землеробство.
Розвинені були ремесла. У IV-II ст. до н. е. відбуваються значні зміни у гончарному ремеслі. Висока якість глиняних виробів була зумовлена диференційованим підбором глин та їх обробкою. Згідно з археологічними даними, змінюється асортимент посуду. З'являються абсолютно нові типи, що вимагають іншого рівня технологічного процесу (келихи, глеки, амфороподібні посудини тощо). Удосконалюється гончарне коло. Водночас з його розвитком відбувається освоєння нових прийомів формування, поєднань певних глин та форм судин. Починаючи з ІІІ ст. до н.е. отримує інтенсивний розвиток ангобування, відоме ще з давніх-давен. З'являються різні відтінки червоного, а також сірий та чорний ангоб.
У кераміці виразно простежується процес бактрійсько-грецької синкретизації: споконвічно давньогрецької гончарної продукції (фіал, «рибна страва», аск, кратер, амфора) і бактрійський посуд «банкової» форми, деяких типів кухонний та господарський посудТихонов Р.В. Эллинистическая керамика Северной Бактрии в свете новых археологических исследований. Елец. 2010. С. 90—101. Давньогрецька класична кераміка в місцевих умовах зазнає низки змін, прийомів їх обробки (штамповий орнамент, часткове ангобування), набуває поширення графіті на судинах. Втім орнамент не отримав настільки широкого застосування як в інших елліністичних державах. Найбільш простим орнаментом було нанесення концентричних та хвилястих ліній гострим інструментом по сирій глині. На великих тарних судинах, зокрема хумах відзначені пальцеві вм'ятини та вдавлення, які, судячи по всьому, продовжують традицію декоративного оформлення великих судин попередніх епох. Крім того, споконвічно східними залишаються способи формування та прийоми декоративного оформлення (простий орнамент, ангобування)Тихонов Р.В. Основные тенденции развития керамики Бактрии эллинистического періода. Елец. 2011. С. 95—100.