Добровільна народна дружина (ДНД) — в СРСР та Росії, добровільна організація, що надає допомогу державним правоохоронним органам в охороні громадського порядку, охорони державного кордону, на рівні підприємства, колективного господарства, домоуправління, вулиці чи села.
В СРСР дружини мали статус громадських самодіяльних організацій, їх завданнями були боротьба зі злочинністю, допомогу прикордонним військам в охороні державного кордону, попередження і припинення порушень громадського порядку та проведення виховної роботи з населенням у сприянні з державними органамиДружина народная // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. Том 8. М.: «Советская энциклопедия», 1972. стр.512. У своїй діяльності, дружини отримували допомогу з боку держави, комсомольських, партійних і профспілкових організацій.
СРСР Один з перших випадків залучення волонтерів для надання допомоги органам міліції мав місце в 1926 році в Ленінграді (наказ начальника міліції Ленінграда № 120 за 1926 рік), згідно з яким на ряді промислових підприємств та в установах міста були створені комісії громадського порядку (КОП), 1927 року в місті працювали 240 комісій, які об'єднували 2300 активістів. Комісії надали значну допомогу в роботі з п'яницями та боротьбі з хуліганством.
У 1927 році НКВС СРСР була затверджена «Інструкція про порядок призначення та діяльності сільських виконавців», яка визначала права та обов'язки помічників міліції в сільській місцевості. На сільських виконавців були покладені такі функції: надання допомоги органам міліції у підтриманні громадського порядку і боротьбі з кримінальною злочинністю; при виявленні злочину — охорона місця події до прибуття працівників міліції; супровід заарештованих і затриманих до найближчого органу міліції; повідомлення органам міліції та сільській Раді про появу в селі кримінальних злочинців, підозрілих осіб і дезертирів, зберігання і збут самогону; сприяння посадовим особам при виконанні ними своїх обов'язків; спостереження за порядком на ярмарках і базарах; спостереження за чистотою та санітарним станом селища і справністю доріг; повідомлення в сільраду про всіх випадках появи в селищі епідемії або епізоотії; надання допомоги хворим, потерпілим від злочину, стихійного лиха або нещасного випадку, а також іншим особам, які потребують допомоги; отримання та відправка пошти свого сільради у разі, якщо сільрада не має свого листоноші або письмоносца; оголошення громадянам про всі розпорядження органів влади шляхом оповіщення на зборах, з'їздах і зборах, а також шляхом вивішування розпоряджень і зборів у спеціально відведених для цього місцях.
До листопада 1928 року відносяться перші офіційні повідомлення про діяльність осередків добровільних товариств сприяння міліції (осодміл) на Нижньотагільському металургійному заводі. Осодмильці чергували в клубах, боролися з хуліганством, пияцтвом, самогоноварінням. Ініціативу тагильцев підхопили у Свердловську, Челябінську і Пермі, протягом року рух поширився по всій країні. У 1929 році було розроблено Положення про товариства сприяння міліції.
25 травня 1930 року було прийнято постанову РНК РРФСР «Про товариства сприяння органам міліції та кримінального розшуку». Осодмил знаходився в підпорядкуванні місцевих Рад, з метою підвищити ефективність їх роботи було прийнято рішення про їх реформування. 26 квітня 1932 року РНК РРФСР прийняла постанову «Про реорганізацію товариств сприяння органам міліції та кримінального розшуку», згідно з яким товариства сприяння органам міліції були перетворені у бригади сприяння міліції (бригадміл), які створювалися при відділеннях міліції.
Станом на початок 1941 року в лавах Бригадміл налічувалося до 400 тис. помічників міліції.
Після початку німецько-радянської війни особовий склад бригад сприяння міліції використовувався для комплектування пожежних і санітарних дружин, груп самозахисту та аварійно-відновлювальних загонів МППО, винищувальних батальйонів, частин народного ополчення та інших формувань.
Бригади сприяння міліції проіснували до 1958 року.
Добровільні народні дружини в охороні державного кордону СРСР Відповідно до Положення про охорону державного кордону 1960 року, Добровільні народні дружини беруть участь в охороні державних кордонів СРСР. За рішеннями місцевих партійних і комсомольських органів Добровільні народні дружини або спеціально проінструктовані з ініціативи органів КДБ групи дружинників залучаються до виконання завдань з охорони державної безпеки СРСР (недопущення протиправних зв'язків іноземців з радянськими громадянами, патрулювання по периметру особливо важливих військових та інших об'єктів, припинення спроб іноземців незаконно проникнути на ці об'єкти, фотографувати їх і т. д.).
Історія
У зв'язку з тим, що в період після 1960 року почастішали випадки агресивного опору дружинників з боку правопорушників, 15 лютого 1962 року було прийнято Постанову Президії ВР СРСР «ПРО посилення відповідальності за посягання на життя, здоров'я і гідність працівників міліції і народних дружинників».
Наприкінці 1962 року дружинники крім патрулювання починають працювати в мікрорайонах при житлових конторах. Станом на 1970 рік в СРСР діяли 100 тис. народних дружин.
Станом на початок 1972 року, чисельність дружинників в СРСР становила майже 7 млн осіб, протягом 1971 року ними було затримано понад 5 тисяч злочинців, попереджено значна кількість правопорушень.
У 1984 році в СРСР налічувалося 282 тисячі дружин (у складі яких діяли 40 тис. оперативних комсомольських загонів), 50 тис. пунктів охорони громадського порядку і 13 млн дружинників, щодня виходили на чергування до 400 тис. осіб.
Організаційна структура Добровільні народні дружини створювалися на основі первинних комсомольських, партійних і профспілкових відділень, які перебували в кожному закладі (ВНЗ, підприємство або організація тощо).
Народним дружинам надавали організаційно-методичну допомогу по лінії місцевих органів внутрішніх справ та матеріально-технічну допомогу (надання приміщень, телефону, меблів…) по лінії керівництва підприємств, місцевих Рад та органів ДОСААФ.
У березні 1960 року в Ленінграді був створений перший загальноміський штаб ДНД і почали проводити навчальні семінари для дружинників. Пізніше, на основі аналізу досвіду діяльності дружин МВС СРСР і Міністерством юстиції СРСР була розроблена єдина 24-годинна програма підготовки дружинників.
Надалі, до початку 1970-х років, за кожною дружиною було закріплено певну ділянку території, а штаби народних дружин, які здійснювали загальне керівництво діяльністю дружинників, створювалися не тільки на загальноміському рівні, але і на рівні міських районів, а також на підприємствах, що мали дружини чисельністю понад 100 осіб.
На початку 1970-х років для підвищення ефективності роботи ДНД у складі великих дружин у деяких містах СРСР виділяли спеціалізовані формування: оперативні загони — як правило, молодіжні або комсомольські. Оперативні комсомольські загони дружинників (ОКОД) зазвичай створювалися у вишах країни та складалися з суспільно активних студентів. Члени ОКОД у вільний час допомагали міліції не тільки в охороні громадського порядку на території студентських містечок, а й розкривали злочини разом зі співробітниками міліції. Одним із прикладів таких загонів може служити ОКОД НЕТІ імені Назифа Халімова з Новосибірська. Загін названо на честь студента, загиблого від рук злочинців під час чергування з охорони громадського порядку в 1966 році. виховні групи — у виховно-профілактичній роботі з учнями, «важкими» дітьми й підлітками.
В період після 1974 року була створена єдина організаційна структура народних дружин, у складі яких виділяли: територіальні народні дружини спеціалізовані народні дружини: дружини з роботи на транспорті (діяли на приміських поїздах і в метро, спільно з лінійними відділами УВСТ); групи регулювання дорожнього руху (діяли спільно з працівниками ДАІ); дружини по боротьбі з розкраданнями соціалістичної власності (займалися сторожовою охороною об'єктів, що брали участь в їх інженерному зміцненні — лагодження парканів, встановлення решіток і ліхтарів, стежили за дотриманням пропускного режиму та трудової дисципліни); групи по роботі з неповнолітніми; зведені оперативні загони дружинників (тимчасові об'єднання, які забезпечували правопорядок на урочистих, святкових, спортивних та інших масових заходах) оперативні комсомольські загони дружинників (ОКОД).
Крім того, до 1984 року в деяких містах діяли інші форми спеціалізованих дружин: так, в Москві й Ленінграді були створені дружини з охорони порядку на воді (добровольці-рятувальники з-поміж спортсменів, які чергували на пляжах в літній час); у Ярославлі діяв позаштатний підрозділ дорожньо-патрульної служби, яке об'єднувало 150 власників автомобілів і мотоциклів; в Києві діяла дружина по боротьбі з радіохуліганством; у Дзержинську (Горьківська обл. РРФСР) для вечірнього патрулювання окремих районів міста була створена спеціалізована дружина, яка об'єднує спортсменів та активістів клубу службового собаківництва.
Після того, як 1 грудня 1978 року було прийнято Постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «ПРО додаткові заходи з посилення охорони природи та поліпшенню використання природних ресурсів», в Грузинській РСР і ряді інших місць були організовані «зелені патрулі» ДНД в районі заповідників, заказників і господарств. Дружинники надавали допомогу співробітникам міліції та мисливським інспекторам у патрулюванні місцевості, боротьбі з осередками займання, протидії порушень режиму заповідних зон (розведення багать, викид сміття, вирубки…), рибальства та полювання.
Крім того, відомий випадок створення на базі народної дружини підрозділу муніципальної міліції — 11 січня 1990 року у зв'язку з ускладненням кримінальної обстанови і зростанням міжнаціональної напруженості, жителями селища Колхозабад Таджицької РСР в ініціативному порядку був створений загін муніципальної міліції для нічного патрулювання селища і допомоги міліції в забезпеченні громадського порядку в сільській місцевості. До складу загону увійшли відставні військові та ветерани МВС, а також кілька ветеранів бойових дій в Афганістані.
Форми діяльності Зазвичай дружинники в групах по кілька осіб патрулювали вулиці міст, периметр території підприємств і стежили за порядком у громадських місцях. Вони мали досить широкі повноваження, зокрема мали право затримати людину і доставити його у відділення міліції. Таким чином, кілька осіб без проблем справлялися з дрібними правопорушниками (хуліганами, п'яницями, порушниками тиші тощо). Досить часто практикувалося спільне патрулювання (два-три дружинника під керівництвом міліціонера). У деяких випадках, дружинники могли виконувати додаткові функції: наприклад, за дорученням дільничного інспектора міліції вони вручали судові повістки та повідомлення.
Результативність Добровільні народні дружини внесли значний внесок у протидію злочинності. В цілому, за перші 25 років роботи дружин, понад 800 дружинників були нагороджені урядовими орденами й медалями, понад 6 тисяч — нагороджені медаллю «За відмінну службу з охорони громадського порядку», ще кілька тисяч були нагороджені почесним знаком «Відмінний дружинник», Почесними грамотами та цінними подарунками.