Хафса́-султа́н (, 1478/1479 — †) — політична діячка, перша валіде-султан (1520-1534) Османської імперії, меценатка. Наложниця Селіма I Грізного і мати султана Сулеймана І Пишного. Була найзначущою і найвпливовішою фігурою не тільки в палаці, а й за його межами. Нерідко втручалася в державну політику. Мала свій дохід і самостійно ним розпоряджалася, часто допомагала бідним.
Походження, ім'я й титулування В історичних документах та дослідженнях матір султана Сулеймана I називають іменами Хафса, Хафізе, Айше Хафса та Айше. Деякі джерела вважали матір'ю Сулеймана I дочку кримського хана Менглі I Герая, що носила ім'я Айше, проте вона не могла бути матір'ю султана, тому що стала дружиною Селіма I тільки в 1511, тоді як Сулейман народився в 1494 роціAlderson, 1956, table XXX.. Ймовірно, через неправильну думку про те, що Айше була матір'ю Сулеймана I, і виникла плутанина з іменами.
Документальних підтверджень тому, що матір'ю Сулеймана I була кримчанка, немає; деякі джерела називають матір'ю Сулеймана I представницю династії правителів Дулкадирогуллари, проте цьому також немає жодних доказівSakaoğlu, 2015, s. 199.Bayat, 1997, s. 122.. Найімовірніше Хафса-султан була європейкою, туркенею чи черкескою. Батьком Хафси Олдерсон і Сакаоглу називають АбдюлмуїнаAlderson, 1956, table XXIX., проте це ім'я (або імена Абдюлхай, Абдуррахман та інші похідні від Абдулли) записували в гаремних книгах як ім'я батька для всіх наложницьUluçay, 2011, s. 54. при прийнятті ними ісламу.
До введення титулу валіде матері султанів носили титул хатун і, хоча численні джерела називають мати Сулеймана Хафса-султан, найімовірніше, за життя її називали Хафса-хатун. Недждет Сакаоглу пише, що Хафса стала останньою матір'ю султана, що носила титул хатун, а Керолайн Фінкель зазначає, що першою жінкою, що носила титул валіде-султан офіційно, стала Нурбану-султан, мати султана Мурада IIIФінкель, 2012, с. 231..
Валіде-султан У 1520 році, зі сходженням на престол сина отримала титул валіде-султан (), вперше в Османській імперії. Була найзначущою і найвпливовішою фігурою не тільки в палаці, а й за його межами. Нерідко втручалася в державну політику. Мала свій дохід і самостійно ним розпоряджалася, часто допомагала бідним.
Діти Сини: Сулейман I Пишний (*1494 — †1566)
Доньки: Хатідже Султан (*1496 — †1543) — названа в честь першої дружини пророка Бейхан Султан (*1497 — †1559), Фатма Султан (*1500 — †1570)
Смерть Померла 19 березня 1534 року в Стамбулі, у віці 54 років. Похована поряд з чоловіком в мавзолеї-мечеті Явуз Селім у районі Фатіх, у Стамбулі.
У 1884 році мавзолей сильно зруйнував землетрус, відновні роботи почалися в першому десятилітті XX століття.
Вшанування пам'яті У Манісі, в Туреччині, на честь Хафси Султан встановлене погруддя. З ім'ям Хафси пов'язаний один із фестивалів Маніси — «Месір маджуну». За народною легендою, одного разу, коли валіде-султан захворіла, лікарі приготували для неї мазь із суміші різних приправ і назвали її «Месір». Мати султана одужала і наказала подарувати мазь усім хворим городянам. Відтоді, на згадку про цю подію, у Манісі проводять фестиваль «Месір маджуну» — біля мечеті Мурадіє, побудованої за проєктом архітектора Сінана. З паперті мечеті роздають мазь всім бажаючим, а на вулицях міста влаштовують костюмовану ходу. Флакони з маззю, яка, як вважається, зцілює всі хвороби, продають в ці дні по всьому місту. 19 березня, день смерті валіде, досі поминають в Туреччині як день однієї з найулюбленіших і найшанованіших народом жінок.
Погруддя Хафси Султан у Манісі2007Мечеть Явуз Селім, де похована Хафса Султан2016
У кіно 50-серійний телесеріал «Роксолана» (1996–2003, виробництво — Україна). У ролі валіде — Тетяна Назарова. Телесеріал «Хюррем Султан», у ролі валіде — (2003, Туреччина). Телесеріал «Величне століття. Роксолана», у ролі валіде — Небахат Чехре (2011–2013, Туреччина).
Примітки
Посилання
Peirce Leslie P. The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire. — Oxf.: Oxford University Press, 1993. — 374 p. — ISBN 01-950-8677-5. — ISBN 978-0-195-08677-5. Bahadıroğlu Yavuz. Resimli Osmanlı tarihi. — An.: Nesil yayınları, 2007. — 541 S. — ISBN 975-269-299-0. — ISBN 978-9-752-69299-2.