Лю́зні лю́ди, гультяї — одна з категорій сільського населення на українських землях у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської. Здебільшого не вели власного господарства, а наймалися на службу до заможних господарів та шляхти. У пошуках кращих заробітків вільно переходили з місця на місце. Інколи на короткий час осідали на терені волосних чи сільських земель у запустілих господарствах, але коли приходив час сплати податків, то відходили із села чи волості. Правителі Польщі та ВКЛ намагалися законодавчо обмежити право виходу (й ухилення від оподаткування) люзних людей (як і іншої подібної категорії селянства — «похожих селян»).
Джерела та література А. О. Гурбик. Люзні люди (loźni, гультяї) //
Література Любавский М. К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания Первого литовского статута. М., 1892. Грушевский М. С. Історія України-Руси, т. 5, К., 1994. Гурбик А. О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). К., 1998.
Див. також Особисте селянське господарство