Еса́яс Те́ґнер (, , Чюркеруд, Вермланд, Швеція — , Естрабу, поблизу Векше) — шведський поет, єпископ, член Шведської академії, член Шведської королівської академії наук. Видатний представник шведського романтизму, гуманіст, автор одного з найвідоміших і найбільш перекладаних творів шведської поезії — «Саги про Фрітьофа». Упродовж ХІХ століття Теґнера вважали батьком сучасної шведської поезії. Його й досі називають першим сучасним шведом.
Дід шведського мовознавця Есаяса Теґнера-молодшого й тесть шведського літературознавця та лінгвіста Карла Вільгельма Беттігера.
Життєпис
Молоді роки Есаяс Теґнер народився в сім'ї диякона Есаяса Лукассона, який прийняв прізвище Теґнер () за місцем свого народження — парафією Теґнабю в Смоланді. Мати — Сара Марія (до шлюбу Сейделіус), була дочкою вікарія з Вермланду. Есаяс Теґнер-старший став вікарієм у Міллесвіку, де й помер 10 лютого 1792 року. Мав двох дочок і чотирьох синів. Ларс Ґустаф і Елуф на той час студіювали в Лунді, третій син був розумово відсталий. Наймолодший із дітей — це Есаяс. Вдома він навчився читати, писати й рахувати. Деякий час провів з братами в Лунді й переймав від них науку. Щоб допомогти сім'ї Теґнерів, батьків приятель дитинства, судовий пристав Якоб Брантінґ узяв до себе на проживання Есаяса Теґнера-молодшого й дав йому посаду помічника в судовій конторі. Кілька років Есаяс у вільний час читав усе, що тільки міг роздобути з художньої та історичної літератури. Брантінґ дійшов висновку, що його підопічний дуже талановитий і мав би бути кимсь більшим, ніж звичайний службовець. Отож у березні 1796 року наполіг на тому, щоб Есаяс допомагав у роботі своєму братові Ларсу Ґустафу, що був тоді домашнім учителем дітей Брантінґового шурина — капітана Левен'єльма в Мальмі. Есаяс поселився в Левен'єльмів. Згодом Ларс Ґустаф дістав пропозицію навчати дітей власника невеликого підприємства, пізніше міського радника Мюрмана () в Ремені й поставив умову, щоб на цю роботу взяли також Есаяса. Умову задовольнили, й у липні 1797 року брати перебралися до Ремена. Там Есаяс закінчив розпочатий ще в Мальмі курс латинської та грецької мов. Вивчав також французьку й англійську літературу.
4 жовтня 1799 року він записався студентом у Лундському університеті. Упродовж осіннього й весняного семестрів 1800—1801 років працював домашнім учителем дітей барона Лейонгувуда (), що жив у Юкскуллльсунді, що в Смоланді. У грудні 1801-го Теґнер став бакалавром філології, а в травні наступного року — бакалавром філософії. Того ж року здобув ступінь магістра, написавши працю — «Про причини сміятися». Кілька місяців по тому він заручився з Анною Марією Ґуставою Мюрман — наймолодшою дочкою свого колишнього благодійника. У грудні 1802 року вийшли два трактати Теґнера латинською мовою. Темою першого була творчість Езопа, а другого — філософський термін Канта «річ у собі». 7 січня 1803 року Есаяс Теґнер став доцентом естетики. Весною цього ж року влаштувався працювати домашнім вчителем у Стокгольмі, а восени — нотаріусом на філософському факультеті. Того ж таки року він, безуспішно спробувавши стати ад'юнктом у Карлстадській гімназії, подав заяву в соборний капітул, відтак оскаржив несприятливе рішення й домігся своєї мети. У Лундському університеті хотіли, щоб Теґнер і далі працював у них, тож спеціально для нього створили нову посаду ад'юнкта естетики, яку він обійняв 26 лютого 1805 року. 26 вересня того ж року Есаяс Теґнер став працювати заступником бібліотекаря. Хоча за ці три посади він діставав дуже скромну платню, та однак вирішив одружитися. 22 серпня 1806 року відбулося весілля Есаяса і його нареченої Анни.
Рання творчість Уже змалку Теґнер охоче римував, тож набув, із його ж таки слів, «своєрідної ремісничої вправності й володіння мовою». Перебуваючи в Ремені, написав кілька віршів, із яких два присвячено Наполеону Бонапарту. У Лунді він удосконалював свою майстерність, взявши за зразок французьких і шведських (особливо тих, що творили в часи правління Ґустава ІІІ) поетів. З 1801 року Теґнер став творити значно активніше, ніж перед тим. Він подав до Шведської академії оди й вірші на медитативну тематику: «Про муки і розради життя» / Öfver lifvets plågor och tröst — 1801 року, «Релігія», «Юність» / Religionen, Ungdomen — 1803, «Культура і смертний одр юнака» / Kulturen och Ynglingens sotsäng — 1805, «Миролюбність» / Försonligheten — 1806 (в іншій, переробленій версії 1808 року — «Терпимість» / Fördragsamheten). Ці твори здобули прихильну оцінку, але автор нічого не скористав у матеріальному плані. Натомість у 1802-му дістав нагороду від Гетеборзького наукового і літературного товариства за «Елегію на смерть брата» / Elegi vid en broders död, написану з приводу загибелі Ларса Ґустафа. 1804 року те ж таки товариство нагородило Теґнера за вірш «Мудрець» / Den vise, позначений характерною в той час дидактичністю й прикметний цілковитою відповідністю світогляду Іммануїла Канта. Великий розголос здобула опублікована того ж року в лундській газеті Lunds veckoblad пісня «Моїй батьківщині» / Till min hembygd, що відзначалася багатством і образністю мови, силою й мужністю ліричної першої особи. Пишучи текст, Теґнер мав також практичну мету — обійняти посаду ад'юнкта в Карлстаді. У той же час написано вірш «Біля могили міської дівчини» / Vid en borgarflickas graf, що привернув увагу читачів і критиків. Численні ранні вірші Теґнера мають відтінок світового болю й туги за смертю. Ці риси властиві внутрішньому світу автора — у майбутньому чільного представника шведського романтизму.
Шлях до слави З усіх Теґнерових творів вплив німецької науки і літератури особливо відчутний на ті, що він написав за 1810—1811 роки. Його світогляд значною мірою формувала ідеалістична філософія Іммануїла Канта, Йоганна Ґотліба Фіхте і Фрідріха Вільгельма Шеллінґа. Загалом кажучи, у Теґнера ідеї розвивалися в тому ж напрямку, що й в інших відомих шведських представників романтизму. А однак він став ближчим до Йоганна Фрідріха Шіллера, ніж, скажімо, до упсальських чи німецьких поетів-романтиків — Новаліса, Людвіґа Тіка, Августа Вільгельма Шлеґеля і Фрідріха Шлеґеля. До творчості цих авторів Теґнер ставився доволі прохолодно. Багато чого в його естетичному сприйнятті запозичено в Канта і Шіллера. Теґнерові наукові лекції побудовано на основі праць таких німецьких учених, як Бендавід, Якобс, Кеппен, Клодіус і Боутервек. Теґнер дозрів як поет тільки тоді, коли звільнився від захоплення евдемонійною просвітницькою філософією. Все ж таки на його засобах і способах вираження ще довго залишався відбиток ґуставіанської поезії.
Водночас на Теґнера справляли враження такі поети, як данець Адам Еленшлеґер і швед Пер Генрік Лінґ, який 1804 року поселився в Лунді. Розпочавши писати драму за мотивами саги про шведського короля Свена Кривавого, Теґнер спалив написане, коли прочитав п'єсу Еленшлеґера «Ярл Гакон» / Hakon Jarl. У поезії він кілька звертався до тематики з сучасної світової історії. 1806 року опубліковано твори «Нельсон і Пітт» / Nelson och Pitt, а також «Англія і Франція» / England och Frankrike. Написана наприкінці 1808 року, «Бойова пісня сконського ополчення» / Krigssång för skånska landtvärnet оспівує хоробрість і волелюбність шведів. На ній, особливо актуальній у час, коли велася російсько-шведська війна 1808—1809 років, позначився патріотизм, націоналізм і ненависть до Росії. Цю ненависть Теґнер плекав упродовж всього свого життя. «Бойову пісню» надруковано у другій половині 1809 року.
У 1808—1809 роках Теґнер читав лекції з естетики. 6 грудня 1810 року він дістав звання професора. Влітку 1811-го поїхав до Ремена на похорон свого тестя. Там Есаяс написав поему «Свейська держава» / Svea, характерну реваншистськими настроями, цього ж року подав її на розгляд журі й здобув Велику премію Шведської академії. Ще 1809 року в пісні «Н. Ф. Спарршельд» / N. F. Sparrsköld він висловив жаль, що Швеція втратила Фінляндію. У пісні «До принца-наступника Карла Августа» / Till kronprinsen Karl August дав вираз знову пробудженим надіям на поновлення історичної справедливості й щасливе майбуття Швеції. Обидва ці мотиви поєднано у «Свейській державі». На практиці цей твір мав політично-пропагандистську мету — закликав до війни й до плекання національної самосвідомості. Прочитаний в ретельно підібраних уривках на святкових зборах академії, він здобув схвальні відгуки. Варта уваги, зокрема, висловлена в ньому думка про те, що Швеція відвоює Фінляндію, залишаючись у своїх теперішніх кордонах. Завдяки «Бойовій пісні» Теґнер став відомий у літературних колах, а завдяки «Свейській державі» увійшов у число чільних поетів країни. Цю патріотичну поему опубліковано в анналах Шведської академії 1817 року.
Гаутське товариство і скандинавізм
У лютому 1812 року Теґнер вступив до Гаутського товариства (там дістав псевдонім «Будвар Б'ярке» / Bodwar Bjarke) і в журналі, що видавало це товариство, «Ідуна» / Iduna опублікував упродовж року кілька віршів: «Травнева пісня» / Majsång, «Вогонь» / Elden (написаний у 1805-му, ґрунтовно перероблений), «Піхви» / Skidbladner і «Перелітні птахи» / Flyttfåglarne.
26 лютого того ж року він був призначений професором грецької мови в Лундському університеті й водночас дістав пребендний пасторат (Стевіє і Лакаленґа). Свою вдалу й швидку академічну кар'єру, що значно сприяла його літературним досягненням, він завдячував головно ректорові університету — Ларсові фон Енґестрему. Написавши й захистивши наукову роботу в царині богослів'я, він був висвячений 20 грудня 1812 року й у зв'язку з тим написав поему «Священиче рукоположення» / Prästvigningen, яка, зі слів Франса Міхаеля Францена, «променіє небесною красою» і якою захоплювався Пер Данієль Аттербум.
У 1813 році Теґнер присвятив вірша «Герой» / Hjälten кумирові своєї юності — Наполеону, якому загрожувала Шоста антинаполеонівська коаліція і який після битви під Лейпцигом позбувся трону. Вірш написано ще перед битвою, але автор насмілився його опублікувати аж у 1828-му, хоча цей твір масово переписували й поширювали. У тому ж таки 1812-му написано поезії «Ранішній псалом поета» / Skaldens morgonpsalm, «Часи Аси» / Asatiden і, ймовірно, «Пісня до сонця» / Sång till solen.
Наслідком падіння Наполеона стало, крім іншого, об'єднання двох королівств Скандинавського півострова. Теґнер привітав цю подію поемою «Нуре», оприлюдненою на академічних зборах у Лунді (лютий 1814), скликаних з нагоди святкування Кільського миру 1814 року. Поет, що досі віддавав шану Наполеонові й був противник політики Карла XIV Югана Бернадота, зокрема союзу з Росією, не згадав у поемі принца-наступника Карла Августа, але й без того вірш відповідав програмі скандинавізму, яка не узгоджувалася з політичною ситуацією. Саме тому «Нуре» набула популярності в Норвегії.
Боротьба за поняття: розум і почуття