Лепельський контрнаступ (також Битва під Сєнно) — радянська спроба контрнаступу в напрямі Лепеля, що відбулася 6–10 липня 1941 у перебігу Вітебської битви. Контрнаступ проводився з метою зупинити німецький наступ на Вітебськ, закінчився невдачею радянських військ.
Передумови Після зайняття Мінська та розгрому основних сил Західного фронту в Білостоцькому та Мінському котлах німецькі ударні з'єднання просуваються до річок Західна Двіна та Дніпро з планом закріпитися на цьому рубежі та продовжити наступ на Москву.
В кінці червня — на початку липня на залізничних станціях між Смоленськом і Оршею вивантажується 5-й мехкорпус, котрий перекинули з місць дислокації в Забайкаллі — станції Борзя Контрудари на Борисовському та Лепельському напрямах . 2 липня Лепель було піддано бомбардуванню 12-15 літаками люфтваффе Учасник Лепельського контрудару , знищено військкомат і вбиті майже всі призовники.
3 липня німецька 20-та моторизована дивізія захопила переправу через Березину на схід від Бегомля в районі автотраси Мінськ — Лепель. 50-та стрілецька дивізія могла тільки відстрілюватися в часі відступу. До 4 липня німецькі танкові частини прорвалися в район Лепеля, Улли та Старого Бихова, виходять західніше Вітебська, Богушевська та Обольців. На Вітебському напрямі наступав 39-й моторизований корпус генерала танкових військ Р. Шмідта — із складу 3-ї танкової групи Гота.
4 липня німецька 19-та танкова дивізія за підтримки 8-го авіакорпусу захопила плацдарм на західному березі Західної Двіни біля Дісни, де оборонялася 98-ма стрілецька дивізія, 18-та танкова дивізія зайняла Фариново; 174-та стрілецька дивізія відходить за річку Ушача та підриває міст; німецький танковий полк займає Чашники, мотопіхотний рухається на Бочейково.
7-ма танкова дивізія (149 танків, з них 11 Panzer IV) генерал-майора Г. фон Функа, котра рухалася в авангарді, 4 липня зайняла Лепель та продовжила рухатися на схід. На південь, вздовж Московського шосе, наступав 47-й моторизований корпус (2-га танкова група Гудеріана) генерала танкових військ Й. Лемелсена, в авангарді — 18-та танкова дивізія, маючи за мету зайняти Оршу.
Вранці 5 липня передовий загін 17-ї танкової дивізії полковника Р.-Е. Ліхта займає Черею, під вечір була зупинена за 5 км від Сєнно біля села Осиновка.
5 липня командуючий 22-ю армією генерал П. О. Єршаков віддає наказ на оборону Себезького і Полоцького укріпрайонів по річці Західна Двіна; того дня у розвідці боєм в танку БТ-2 загинув Герой Радянського Союзу капітан Хараборкін Георгій Филимонович. 17-та танкова дивізія генерал-майора К. Фон Вебера скеровується для утримання зв'язку між 39-м та 47-м мотокорпусами і між 2-ю і 3-ю танковими групами.
Плани радянського контрнаступу Для зупинення нацистського наступу радянське командування приймає рішення завдати удару по наступаючому угрупуванню силами двох мехкорпусів, що ще не брали участі в боях.
До місця планованого контрудару прибуває новий командуючий Західним фронтом маршал Тимошенко та директивою в ніч на 5 липня наказує підготувати контрудар силами 5-го та 7-го мехкорпусів у співдії з фронтовою авіацією в напрямі Островно та Сенно. Для виконання поставлених завдань 7-й мехкорпус мав зосередитися в районі Ліозно, 5-й мехкорпус — біля села Девіно, станцій Стайки — Орєховськ. Наступати наказувалося 7-му мехкорпусу — на Камень — Кубличі, 5-ту — в напрямі Лепеля. Для 5-го мехкорпусу визначалася глибина удару в 140 кілометрів з району Високе на Сенно та Лепель на фронті шириною в 15 кілометрів, для 7-го мехкорпусу — до 130 кілометрів — з району Рудня на Бешенковичі та Лепель. Після виходу в район Лепеля 7-й мехкорпус мав завдати удару в фланг та тил Полоцького угрупування — нацистські 57-й мотокорпус та 3-тя танкова група; 5-й мотокорпус мав ціль розвинути наступ в західному напрямі — на Глибоке та Докшиці, утворивши оборонний рубіж по річці Лучоса.
Наступ 5-го мехкорпусу мав відбуватися в два ешелони, в першому мали наступати 13-та та 17-та танкові дивізії, в другому — загін 109-ї мотострілецької дивізії — мав наступати від Роського Сельця; 8-й мотоциклетний полк (майор П. О. Білик) був в корпусному резерві, також танковий батальйон 16-го танкового полку та мотострілецький батальйон 602-о мотострілецького полку.
З півдня наступ мала підтримувати 1-ша мотострілецька дивізія, котра оборонялася вздовж Московського шосе проти нацистської 18-ї танкової дивізії, для цього її посилили 115-м танковим полком 57-ї танкової дивізії (дивись Борисовський бій). Початок наступу призначався на ранок 6 липня. Директива закінчувалася фразою «В ніч на 6 липня запалити ліси в районі Лепель, Глибоке, Докшиці» Через Березину до Дніпра .
Разом з цим відбулася недооцінка німецьких сил радянським командуванням.
Сили сторін
Сили РСЧА 5-й механізований корпус (генерал-майора І. П. Алексеєнка) 13-та танкова дивізія (полковник Ф. У. Грачев) — 7 КВ, 8 тягачів Т-26, 10 Т-34, 20 Т-37, 26 ХТ, 112 Т-26, 238 БТ-7, 17-та танкова дивізія (полковник І. П. Корчагін) — 4 БТ-5, 6 КВ, 7 Т-26Т І тягачів Т-26, 7 Т-27, 10 Т-34, 31 ХТ, 112 Т-26, 255 БТ-7 загін 109-ї моторизованої дивізії (майор М. Ф. Мернов) — 2700 бійців і офіцерів Зведення про бойові дії 109-ї мд ; 7-й механізований корпус (генерал-майора В. І. Виноградова) 14-та танкова дивізія (полковник І. Д. Васильєв) — 24 танки КВ, 29 Т-34, 176 БТ-7, 16 ХТ, тягачі СТЗ-5-НАТІ, 18-та танкова дивізія (генерал-майор Ф. Т. Ремізов) — 10 танків КВ-2, 11 БТ-7, 187 Т-26, 54 ХТ.
5-й мехкорпус перекидується з території УРСР в район східніше Орші, танкові частини прибули 4 липня, решта продовжували прибувати до 8 липня; основні сили 109-ї моторизованої дивізії, тилові та ремонтні частини не прибули взагалі, рішенням командування мехкорпус обслуговувався армійським збірним пунктом аварійних машин в Орші. Також з розташування в УРСР не прибули розвідувальний батальйон та батальйон зв'язку 13-ї танкової дивізії. Загалом в складі корпусу на озброєнні рахувалося 927 танків.
7-й мехкорпус з початком нацистсько-радянської війни починає просуватися на захід з розташування Московського військового округу та 30 червня прибув до Ліозно.
1-ша мотострілецька дивізія виводиться із підпорядкування корпусу та перекидається під Борисов, відразу вступила у бій по обороні міста.
До початку боїв мехкорпус мав без першої мотострілецької дивізії 507 танків.
В складі радянської 20-ї армії генерал-лейтенанта П. О. Курочкіна налічувалося два мехкорпуси, 69-й стрілецький корпус — 153-тя, 229-та та 233-тя стрілецькі дивізії, котрі займали оборону по лінії Вітебськ — Орша, та кілька стрілецьких дивізій. По дослідженнях Л. Н. Антонова, 20-та армія була посилена 4 артилерійськими полками та 5 зенітними артилерійськими дивізіонами. Загалом в армії нараховувалося понад 130 000 бійців, близько 1500 гармат та мінометів (в цьому числі мінометів близько 600 та 500 протитанкових гармат), понад 1000 танків; загалом в складі армії перед початком контрнаступу нараховувалося близько 130 000 вояків. О. В. Ісаєв по дослідженнях уточнив щодо кількості бронетехніки — в двох мехкорпусах нараховувалося близько 1400 танків, з них 47 КВ та 49 Т-34, також 330 бронеавтомобілів.
Дії 20-ї армії з повітря підтримувала 23-тя змішана авіадивізія — 169-й та 170-й винищувальні авіаполки, 213-й та 214-й бомбардувальні, 401-й винищувальний авіаційний полк та 430-й штурмовий авіаційний полк — загалом 124 літаки, з них 26 несправних. Наказ про підтримку отримала і 12-та бомбардувальна авіадивізія, що базувалася під Вітебськом, однак вона на той час зазнала значних втрат. 8 липня керівництво ВПС Західного фронту звітувало, що авіація 20-ї армії нараховувала 58 літаків, ще 166 одиниць знаходилися в фронтовому підпорядкуванні. Зокрема, І-153 23 (8 справних), І-16 — 12 (6 справних), СБ — 19 (11 справних), Ар-2 — 3, 19 МіГ (18 справних), 22 Іл-2.
Сили Вермахту В танковому бою на південний захід від Вітебська брали участь з самого початку 7-ма та 17-та танкові дивізії.
7-ма танкова дивізія генерал-майора Г. фон Функа на початку липня в своєму складі мала 149 танків з 265, що числилися станом на 22 червня, половина з них LT-38.
В 17-й танковій дивізії генерал-майора К. фон Вебера на 4 липня було 80 одиниць з 239 танків та БТР станом на 22 червня.
Згодом в місце боїв прибуває 18-та танкова дивізія генерала Вальтера Нерінга.
9 липня на підсилення німецької групи підійшла 12-та танкова дивізія генерал-майора Йозефа Гарпе, що й перехилило перевагу в німецький бік.
Дії німецьких військ з повітря підтримував 8-й авіакорпус В. фон Ріхтгофена.
Перебіг операції Через відсутність взаємодії між радянськими механізованими корпусами та окремими танковими дивізіями бойові дії звелися власне до розрізнених боїв на річці Чорногостниця, біля Сенно — в полосі наступу 7-го мехкорпусу, та в полосі наступу 5-го мехкорпусу — біля Толпіно і Цотово. Стрілецькі частини
153-тя стрілецька дивізія зранку обороняється на Черногостниці, відбила атаку 7-ї німецької танкової дивізії під Гнездиловом.
186-та стрілецька дивізія 7 липня протистояла форсуванню німецькою 20-ю танковою армією Західної Двіни.
8 липня дивізія вела бій з підійшлими німецькими частинами 20-ї танкової та 20-ї моторизованої дивізій. В результаті боїв 186-та стрілецька дивізія оточена та розсічена, командний пункт знищений; дивізія окремими підрозділами відходить з-під Улли.
Дії 5-го механізованого корпусу
Вночі на 6 липня біля Сєнно німці висадили десант з приблизно 500 вояків та 60 танкеток. 5-й механізований корпус почав наступ вранці 6 липня, проте просування відбувалося надто повільно, зокрема, через розлізлі після зливи ґрунтові дороги, танкові частини натрапили на організований опір німецького моторизованого корпусу по лінії Масюки — Обольци.
Станом на 8-му годину вечора танкові сили просунулися в напрямі Лепеля на 13-15 кілометрів; 17-та танкова дивізія досягла лінії Серкуті — Будно, 13-та танкова — Замошьє — Обольци, загін 109-ї мотострілецької дивізії вийшов на захід від Вязьмичів. До кінця дня 17-та танкова майже повністю вичерпала запас палива — далися взнаки і постійні «пробки» на дорогах — танкові колони рухалися із середньою швидкістю близько 4 кілометрів на годину, та постійна необхідність укривати техніку в лісі — фронтова авіація давала в тому часі вельми мало прихистку.
7 липня сили корпусу змогли атакою похідних колон на Сенно 17-ї танкової дивізії, що розтяглися, прорватися в напрямі Цотово і Толпіно, розірвавши похідні порядки нацистів біля озер Сєнно і Соро. В боях 7 липня танкові частини діяли практично без повітряного прикриття — про це зазначав командир 14-ї танкової. Під кінець дня німецькі сили числом до трьох полків за підтримки артилерії закріплюються на рубежі Уздорники — Антопольє, створивши вогнищеву оборону глибиною до 2 кілометрів.
Проте полишення частинами 7-го мехкорпусу містечка Сенно (тричі переходило з рук в руки) різко погіршило становище 5-го мехкорпусу. 8 липня в обідню пору починається наступ 13-ї танкової дивізії — взагалі без артпідготовки «Пожежні команди» оборони . Частини німецьких 7-ї та 17-ї танкових дивізій атакують 5-й мехкорпус зі сторони містечка з флангу та тилу, в середині дня підтягується німецька важка артилерія, вогонь котрої коригувала авіація. Вечором того ж дня корпусний резерв здійснює кидок північніше Речиці та відбиває німецький прорив.
5-й мехкорпус отримує наказ продовжити наступ на Лепель, 13-та танкова дивізія провела 5 атак без успіху, після бомбардувань люфтваффе припинила активні дії. Частини 17-ї танкової дивізії прорвалися в район Цотово.
Передові частини 5-го мехкорпусу опинилися в оточенні. Під вечір танкові частини з 800 мотоциклістами за підтримки люфтваффе та протитанкових гармат поруйнували порядки 17-ї танкової дивізії, радянські танкісти відступають окремими групами.
8 липня 34-й танковий полк 17-ї танкової дивізії ще продовжував бої біля Дубняків.
Дії 7-го механізованого корпусу